Зосталося сиротами четверо братів. Усе, що батько залишив їм перед смертю - це одна хлібина. Довелося йти на заробітки. От пішли вони, доходять до роздоріжжя та й кажуть: «Поділимо начетверо хлібину й розійдемося на чотири сторони. Але через сім років цього самого дня, о другій годині, зустріч на цьому ж місці».
І брати розійшлися в різні кінці.
Першому братові зустрівся звіздар.
От звіздар і питав:
- Куди ти йдеш, хлопче?
- Нас було четверо братів, а батько перед смертю залишив одну хлібину, от ми й розійшлися на заробітки.
- Я звіздар, і, якщо тобі подобається моє ремесло, я годуватиму тебе.
- Еге ж, подобається.
Так хлопець залишився із звіздарем. Другому братові зустрівся кравець. От кравець і питає:
- Куди ти йдеш, дитино?
- Нас четверо братів, а батько й мати померли, і я йду на заробітки.
- Я дам тобі хліб і навчу тебе свого ремесла, якщо воно тобі подобається.
- Еге ж, подобається.
І цей хлопець так само залишився з кравцем. Третьому братові зустрівся мисливець. От мисливець і питає:
- Куди це ти йдеш, синку?
- Нас четверо братів, осиротіли ми, і я йду на заробітки.
- Я дам тобі хліб, якщо схочеш навчитися мого ремесла.
- Еге ж, воно мені подобається.
І тоді третій хлопець залишився з мисливцем.
Четвертому братові зустрівся злодій. От злодій і питає:
- Куди йдеш, синку?
- На заробітки, я сирота.
- Якщо хочеш, навчу тебе свого ремесла.
- А яке ж у тебе ремесло?
- Я злодійці навчу тебе красти.
- Е, це мені не подобається. Батько й мати казали, що красти погано.
- А я навчу. Схочеш - крастимеш, не схочеш - не крастимеш. Для науки збиратимеш бездоглядні речі.
- Якщо так, то навчи.
І хлопець залишився з ним.
На сьомий рік четверо братів зібралися там, де домовлялися. І почали розповідати, хто що робить.
- Я навчився звіздарства. І звіздар дав мені приладдя, аби я бачив усе, що схочу.
- А ти?
- Я навчився кравцювати, і кравець дав мені голку, яка будь-що може зшити.
- А ти? - спитали третього.
- Я навчився полювати, і мисливець дав мені рушницю, яка вбиває те, на що її наведеш.
- А ти? - спитали четвертого.
- Ну, мені й признатися сором. А звіздар йому:
- Чом же тобі сором признатися, нехай ти навіть злодій?
- Та я, брате, якраз злодій.
- Гаразд, коли ми вже зібралися, є одне діло. Змій украв королівну, і король пообіцяв того, хто її поверне, зробити королем. Я знаю, де зараз дівчина.
А злодій:
- Якби я знав, де вона, я б її викрав. А мисливець:
- Якби я побачив змія, я б його вбив. Усі троє братів сказали кравцеві:
- Ходи, брате, й ти з нами, бо ми вже давно не були разом.
Пішли брати до королівського палацу. Там звіздар сказав королеві, що знає, де його дочка; але це за морем, і тому, щоб привезти дівчину, потрібен човен.
Король дав човна, і брати попливли. Прибилися вони до берега того краю, де змій жив. Звіздар і каже злодієві:
- Іди і викради її. А ми тут зачекаємо.
От злодій прокрався до змієвої оселі й викрав королівну. Не встиг він повернутися з нею до братів, як прокинувся змій і навздогін. Та тільки змій показався біля берега, мисливець стрельнув і вбив його. Змій гепнув так, аж земля затряслася, і від струсу в човні утворилась пробоїна.
Побачив кравець, що їхній човен ось-ось затоне, взяв голку і зашив пробоїну.
Привезли брати королівну до палацу. Звіздар і каже королеві:
- Віддайте доньку за мене, бо я знайшов її.
А злодій і собі:
- Віддайте за мене, бо я викрав її у змія. А мисливець:
- А якби я не вбив змія? Він би пожер нас усіх. Тому віддайте за мене.
А кравець:
- Ні, за мене. Я зашив у човні пробоїну - інакше б він ...