Якось в країні Нубра мешкали старенька мати та її син. Сина звали Тундуп. Кожного ранку він збирав та рубав дрова на продаж. Одного разу, коли Тундуп копав яму під кущем, натрапив він на вхід у велику печеру. Всередину печери вели сходи.
Здивований Тундуп зійшов по них донизу й побачив прекрасний палац. Тундупу схотілося увійти всередину. Адже він ніколи не бачив палаців, а лише чув розповіді про них. В великій кімнаті, прикрашеній килимами і завісами, на золотому троні сиділа фея. Вона плакала, тому що була самотня. Ніхто не навідувався до неї і не розмовляв з нею. Сльозинки, падаючи з очей, перетворювались в дорогоцінне каміння. Тундуп довго пробув у неї і розповів про своє життя. Коли він йшов додому, фея дала йому одну дорогоцінну сльозинку і запросила приходити ще. Тундуп приніс дорогоцінність додому і віддав матері.
Та сказала:
Це дуже красива річ, але некорисна для нас. Іди і продай її царю. Він напевно дасть замість цього трохи їжі. Тундуп пішов до міста і віддав самоцвіт царю, у якого була дуже вродлива жінка. Цар послав за ювеліром і звелів приготувати медальйон для цариці, вставивши всередину цей камінь. Коли ювелір закінчив роботу, цар наказав підлеглим зібратися на площі біля палацу, аби всі могли побачити нову прикрасу його жінки. Коли царська сім'я вийшла до народу, раптом прилетіла ворона і сіла на голову коня

. Ворона прокаркала: – Тундуп віддав дорогоцінний камінь, тому що сам хоче оженитися на цариці. Цар почав лютувати і відправив жінку назад до палацу. Він послав за Тундупом і спитав, чому той приніс дорогоцінність. Бідний юнак злякано відповів:

– Ваша Величносте, я лише хотів отримати замість того трохи їжі для себе і для матері. Ненажерливий цар захотів збільшити свою скарбницю. Під страхом розправи він наказав Тундупу принести ще кілька таких самих самоцвітів. В сльозах Тундуп повернувся додому і почав дорікати матері: – Навіщо ти послала мене до царя? Де мені взяти дорогоцінності? Тепер цар напевне повісить мене. Мати запропонувала йому сходити до феї знову. І Тундуп вдруге спустився до печери. Плачучи, він розповів про все володарці прекрасного палацу. Фея пожаліла його і дала два камінці зі шкатулки, що стояла поруч. Тундуп біг весь зворотній путь, аби скоріше віддати каміння царю. Щасливий від того, що отримав такі дорогоцінності, цар дав Тундупу три в'юки з різними харчами.

Знову цар віддав каміння ювеліру і наказав зробити сережки для цариці. Ще раз він наказав усім підлеглим зібратися на площі. І знову з'явилась та ж сама ворона і прокаркала:

– Тундуп надумав оженитися на царській жінці, тому він дає їй дорогоцінності. Знову цар і цариця поквапливо повернулися до палацу, а за Тундупом надіслали охоронців. Цар був дуже розлючений. Він кричав і розмахував своїм жезлом:

– Як ти насмілився дарувати каміння цариці? Я вб'ю тебе! Тундуп тільки плакав: – Мій володарю, я вже говорив, що хотів лише отримати трохи харчів. Я бідна людина, хіба можу мріяти про одруження з царицею? Але цар не повірив йому і наказав готуватися до двобою. Тундуп відповів:

– Володарю, я лише бідний дроворуб. В мене немає зброї і не має військ. Якщо ви хочете вбити мене, зробіть це. Цар звелів йому прийти на площу через тиждень. Ще раз мати направила Тундупа до феї розповісти про те, що трапилось. На цей раз фея дала йому прегарну шкатулку, зроблену з раковин. Вона дмухнула на шкатулку і, звертаючись до Тундупа сказала:

– Поки ти будеш тримати цю річ в кишені, ніхто не зможе вбити тебе або зробити тобі зле. Подякувавши за ...