Цар дикого лісу Жив де не жив багатий граф. Мав він немало різного маєтку, а найбільше мав лісу. Лісів мав стільки, що не знав їм ні краю, ні кінця.
Графські ліси сторожили гайники. Одного разу гайник, блукаючи в лісі, вийшов на полянку й сів собі відпочити. Дивиться ураз, а з хащі вибрався Дикий чоловік. Тільки втямив гайника, напудився, і під кліпом ока зник. Гайник дуже хотів знати, що то за дикар. Коли дістав від графа платню, каже йому:
— Там і там я видів Дикого чоловіка. Я відпочивав на поляні, а він вибіг з гущавини. Тільки помітив мене, як тут же зник.
Очі графа засвітилися, коли це почув.
— Мусиш Дикого чоловіка піймати. Коли ні — ти коротший головою.
Засмутився, зажурився гайник:
— Вельможний пане! Як мені піймати дикаря, коли він біжить, як олень,— не встигну руку підняти, а його вже нема...
— Знати нічого не хочу! Ти мусиш піймати Дикого чоловіка, і все! А коли ні — злою смертю помреш!
Гайник повертався додому зажурений. Він навіть пошкодував того, що сказав графові. «Чому я нагадав про Дикого чоловіка?» — сварив себе.
Дома гайник розповів про все жінці. Заплакала жінка, руки заломила від жалю.
— Що чинити? Що чинити? — примовляла вона в сльозах.
Після двох днів гайник знову зустрів графа й почав просити, щоб його відпустив:
— Вельможний пане! Ви мені завдали великого клопоту і поставили переді мною складну задачу. Я мушу зараз іти по світу, щоб від мудрих людей дістати пораду. Ви знаєте, що я живу з служби у вашому лісі. У мене жона, діти. А хто їх буде годувати, коли я заберуся світом? Я прошу вас: не дайте погинути моїй родині з голоду, доки не буде мене дома.
Граф дав згоду.
— Можеш собі спокійно йти... Я не забуду твоїх дітей, не забуду і твоєї жінки. А як тільки приведеш до мене Дикого чоловіка, дам тобі велику нагороду.
Гайник заспокоївся і каже своїй жінці:
— Граф погодився платити моїй родині гроші, доки я не повернуся. Приготуй мені на дорогу їсти, бо я йду далеко.
Жінка їжу приготувала, гайник рушив в дорогу. Іде він з села до села, з міста до міста, з держави в державу. І шукає він такого порадника, котрий дав би йому мудрості, як піймати Дикого чоловіка. А одного разу гайник забрів до густого лісу і блукав цілий день по бездоріжжях. Тут, у лісі, його й ніч застала. «Що чинити? Де переночувати?» — думає він. Вибрався на високе дерево, оглядається у всі сторони. Зрадів ураз, побачивши дим.
— Ось там куриться. Піду туди. Де є дим, там має хтось бути. Бодай переночую. А може, і їсти дадуть.
Зліз з дерева на землю і поспішив до місця, де курилося. Між деревами знайшов малу хатину. Створив двері і чемно вклонився старенькій жінці. А бабка була така стара, що голова її вже падала на коліна.
— Добрий вечір, мамко!
— Доброго здоров'я, синку! Велике діло тебе сюди привело, бо місце у нас незахідне, тут люди не бувають.
— Немале діло, мамко... Я — гайник, служу в одного графа. Раз у лісі на полянці я увидів Дикого чоловіка. А він тільки помітив мене, як під кліпом ока зник. На другий день я графові розповів про нього. Граф дуже зацікавився тим чоловіком і наказав будь-що піймати його. Коли не піймаю — мені страшна смерть. Тому я пішов світом, щоб десь знайти пораду. Дуже вас прошу, люба мамко, порадьте, коли знаєте. Живете ви на землі немало, хащу знаєте добре, може, вам траплялося видіти Дикого чоловіка...
Бабка пошкодувала гайника:
— Ти, синку, у великій біді. Щось тут треба робити. Ти спершу сідай до столу, повечеряй. Ти, навірно, зголоднів.
Баба поклала на стіл страву. Гайник повечеряв. Після вечері баба гайникові ка...