Були собі Брехач і Побрехач. Зійшлися вони якось та й розповідають, що де видів котрий. Брехач каже:

— Я сьогодні видів одного птаха, що як зніс яйце, то дванадцятеро людей підіймали і з місця не могли рушити.

А Побрехач каже:

— То правда, бо я на власні очі того птаха видів. Він як сів на один будинок, так той будинок під ним і запався, лиш трохи вуха було видко.

— Більше нічого не видів?

— Видів,— каже.— Видів я одного чоловіка, що зрубав головку капусти. Було сто кроків до хати, то він мусив дванадцять пар волів запрягати, аби ту капустину до хати привезли. То воли десять раз відпочивали, поки її до хати затягнули!

Брехач каже:

— То правда, і я тобі вірю. Я сам видів сьогодні на власні очі, як той ґазда привіз ту головку капусти до міста на продаж. Але зачав дощ накрапати, а він не мав куди сховатися від дощу. Як урвав листок з тої капустинки і підняв догори, то ціле місто сховалося під ним від дощу.

Кажуть вони один до одного:

— Ми обоє мудрі, ходім-но разом красти, і буде нам добре.

Радяться, куди б піти.

— Ходімо до міста. Я там,— каже Брехач,— знаю одного пана, і ми його обкрадемо.

— Добре,— каже Побрехач.— Ходім!

Приходять вони до пана, а той пан був опарканений довкола парканом і мав дванадцять псів, що не можна було до нього ніяким способом дістатися. Пішов Брехач до міста і купив для тих псів трійла. Приносить трійло, кинув панові за паркан, пси з'їли і всі дванадцятеро потруїлися. Брехач з Побрехачем перелізли в двір, зв'язали всіх псів докупи і перевісили шестеро на один бік, а шестеро на другий бік паркана. Тепер ідуть вони пана обкрадати. А той пан жив сам, тримав лиш одного лакея. Кожного вечора лакей говорив панові байки, бо той пан любив слухати.

Лакея того вечора десь не було, пішов собі у місто на спацір. А пан кричить, аби лакей ішов байки оповідати. Брехач каже Побрехачеві:

— Стій тут, під вікном, а я іду до покою, буду красти і тобі через вікно подавати.

Всунувся Брехач до покою, а пан питається:

— Хто там? Може ти, Ясю?

— Я, проше пана! — каже Брехач (бо того лакея звали Ясем).

— Розкажи-но, Ясю, які байки! — каже пан.

— Проше пана, та якої панові буду оповідати?

— Якої вмієш.

— Було то, проше пана, так: жили собі Брехач і По-брехач, і прийшли вони до пана, наприклад, так, якби до вас, та й той Брехач зняв зі стіни люстро та й каже Побрехачеві у вікно: «На!» А той не обзивається. Потому узяв образ, зняв зі стіни і каже: «На!» — і вже образ надворі. Каже той Брехач до пана: «Проше пана, чи пан сховали ключик від каси, що мають там у кухні, у покою?» А пан каже: «Іди-но там 8Іе рораіхг (подивися) чи я замкнув, чи ні?» Пішов Брехач до кута, надибав касу і каже: «На!» — і каса вже надворі. Доста того, що викрав усе, лишень пана лишив у ліжку самого, а в покоях хоч свищи.

Каже пан до Яся:

— Ти іншої не вмієш, лишень за Брехача і Побрехача казати?

— А якої буду, проше пана, оповідати?

— Як ти не знаєш іншої, то йди собі спати. Виходить Брехач з покою, іде до Побрехача, свого камрата, що йому все подавав крізь вікно, забирають все, що накрали, й ідуть в город тим ділитися. Переділили все — вийшло добре. Але як прийшло до бунди, то не могли поділитися, бо бунда лиш одна була. Каже Брехач: — То моя бунда! А Побрехач каже:

— То моя бунда! Брехач каже:

— То мені належиться! А Побрехач каже:

— То мені належиться!

Ніяк не можуть бундою поділитися.

— Слухай, камрате,— каже Брехач.— Ходім до пана, я запитаюся, чи тобі належиться, чи мені.

— Бійся бога,— каже Побрехач,— як пана питатися, так він...