Був собі дід та баба і мали вони собі двоє діток, хлопчика і дівчинку. Але померли вони обоє, а дітки остались самі. Доки було що їсти, то сиділи в хаті, а як не стало чого їсти, то дівчинка старша і каже:

— Ходім, братику, в світ.

Ідуть собі, ідуть, де найдуть ягідку, з'їдять собі, де найдуть щавель, з'їдять собі та й блукають по полю та по лісу. Аж ідучи раз, бачать, стоїть криничка, і братик каже:

— Сестричко-голубко, я водички хочу.

А вона йому каже:

— Не пий, братику, бо тут пили воли, то ти ще й волом перекинешся.

Він її послухав і не пив, і пішли вони далі. Ідуть та й ідуть, аж стоїть знов в ярку мала криничка.

— Аж тут я вже нап'юсь,— каже братик.

А сестра каже:

— Не пий, братику, бо тут коники пили, то і ти коником зробишся.

Він її послухав знов. Пішли далі, аж стоїть озерце.

— Може, вже я тут нап'юся?

— Не пий, братику, бо тут овечки пили і ти зробишся баранчиком.

Але вже він сестрички не послухав, напився та й став баранчиком.

Та й ідуть собі, де найде сестричка ягідку, то вже сама з'їсть, а баранчик травичку скубе, а на ніч як найдуть де сіно, то вона його кладе від сінця всередину, а сама лягає скраю, щоб його вовк не вхопив.

Переночували, ідуть знов собі, аж коли їде панич верхом з рушницею, а сестричка тоді вже стала велика і гарна дуже, вже добре виросла, відколи вони ходили. Той панич думав, що вона вийшла пасти того баранчика, і сказав слугам зловити баранця і привести його і дівчину до себе.

— Я її розпитаю, що вона таке.

Зараз і привели їх разом до того панича. Він як глянув, що вона така прехороша, так аж трясеться до неї та й питає:

— Що ти таке і що ти пасеш і нащо, того баранця?

А вона йому каже, що це її брат, і як воно все було із ним розказала. Він їй і каже:

— Сідай зі мною!

А вона до нього:

— То візьміть же і мого братика-баранця, бо я його не покину.

Та й поїхали. Приїхали разом до двора, до цього молодого панича. От він їй і каже, і просить:

— Будь мені за жінку, повінчаймося.

Вона і згодилась, сказала:

— Добре.

І повінчались вони, і жили собі гарненько, і прижили собі дитину, а баранчик колише і глядить цю дитину, і вона йому радіє, а він їй, що це бог дав таке добро сестриці.

Поїхав раз пан знов з рушницею, а слуга каже до пані:

— Ходім купатись, пані серце.

Пішли вони купатись, а баранчик сів собі на березі і держить дитинку, а вони як пішли в воду, та слуга повела її на глибину, ввела у воду та й каже:

— Дайте-но, пані, я вам плечі помию, а то у вас таке болото чорне.

Як стала її мити, як стала мити, та й упхнула в воду, в саму глибину. А той баранчик як вгледів, та й заплакав. А слуга вибігла з води та й удяглась у панину одежу, а свої спідниці кинула у воду, забрала дитину і біжить додому, а баранець іде собі за нею. Прийшли додому, а дитина все плаче та плаче, і цілу ніч плаче.

Аж пан приїхав, не роздивився і питається:

— Чого воно плаче? Де це наша слуга?

А вона каже:

— Я її прогнала, бо вона така ледача була.

Як встав баранець уранці, взяв дитину і пішов до води. Аж там випливла качечка, а на ній золоте і срібне пір'ячко, підпливла на берег і прийшла до баранчика, взяла дитину і стала годувати її як мати. Погодувала, а баранець взяв та й поніс дитину додому, і вона така стала здорова, так спить добре, а пан все дивується, що це цей баранець робить і куди він дитину носить, що воно все так гарно спить. Та й каже пан до всіх у дворі:

— Дослідіть мені, куди він ходить з дитиною, що він з нею робить?

Пішов один чоловік за баранцем, і нишком засів, і вгледів...