В одному селі жив старий дід. Він був дуже бідний, нічогісінько не мав. Помер і залишив своєму синові один лиш кужіль. Син узяв той кужіль і подався на заробітки. Дорогою в нього порвалися мотузки на постолах. Він вийняв кужіль і почав шукати мотузку. Та помалу дістався до великої річки. Вона була широка, як море. Як його перевезтися?
Став чоловік на березі й сушить собі голову, не знає, що робити. Поки отак думав, з води вигулькнуло бісеня.
- Що ти робиш?
- Мотузку сукаю!
- Навіщо вона тобі?
- Річку зв'язати!
- А нащо тобі її в'язати?
- Щоб додому віднести!
Бісеня пірнуло у воду й побігло до свого батька - водяника.
- Тату, якийсь чоловік там на березі сукає мотузку, щоб зв'язати річку й віднести її до себе додому!
- Це, напевно, якийсь страшний ворог! Де ж ми житимемо? Я без ноги, то біжи ти поміряйся з ним силою. Переможеш його, і він не забере річки!
Бісеня знову виринуло з води:
- Гей, ходи-но сюди!
- Що тобі ще треба?
- Забереш цю річку, як побореш мене!
- Поборемося, як прийдеш до мене в село!
- Прийду!
Поплентало бісеня за чоловіком. Той привів його до прірви, де жив змій.
- Ти ще малий, і мій син ще дитина, то ви боротиметеся, а я подивлюся,- сказав чоловік.
Коли це виповзає змій. Бісеня злякалось і втекло. Чоловік сховався від змія, а тоді знову прийшов до річки.
Прибігло перелякане бісеня до свого батька.
- Тату, не можна боротися з тим чоловіком. У нього є син, теж дитина, як і я, і коли той син з'являється, дерева в лісі хиляться з ляку.
- То біжи позмагайся з ним, хто далі кине яблуко. Ти його переможеш, і не забере він річки!
У великій бульбашці виринуло бісеня з води. А чоловік сидить, сукає мотузку.
- Гей, навіщо ти сукаєш мотузку?
- Аби міцніша була!
- Навіщо тобі міцна мотузка?
- Щоб не порвалася, коли нестиму річку!
- Віднесеш річку, коли кинеш яблуко далі за мене!
- Кидай спершу ти, а тоді я! Жбурнуло бісеня своє яблуко аж за річку.
Чоловік замахнувся, та не кинув яблуко, а непомітно сховав його в кишеню.
- Бачиш: я переміг. Твоє яблуко було видно, як воно летіло і як упало за річкою, а мого не було видно ні коли воно летіло, ні коли падало!
Бісеня зніяковіло і мерщій у воду. Прийшло до батька й каже:
- Тату, він переміг мене! Зараз забере нашу річку!
- Справді? - запитав старий водяник.
- Атож. Йому залишилося тільки зв'язати річку.
- Доведеться мені йти до нього. Той чоловік лишить нас без домівки, а то ще, чого доброго, і нас занесе!
Узяв милицю - тук-тук, тук-тук - і вже виткнувся над водою. Чоловік саме нахилився зав'язати мотузку на постолах.
- Гей, нащо ти в'яжеш річку?
- Понесу її додому! - відповів чоловік.
- Але ж вона наша! - каже старий водяник.- Що ж ми, зостанемося без домівки?
- Ваша чи не ваша, а я її заберу. Де хочете, там і живіть! А як лишитеся в цій річці, станете моїми рабами!
Водяник благав, а чоловік удавав, ніби не чує.
- Залиш нам річку, ми дамо тобі торбу золота!
- Що таке торба золота! Ще й нести її треба.
- Дам тобі дві торби і сам однесу! - обіцяє водяник.
- Ну, це вже інша річ. Гляди тільки, щоб торби були великі, як мішки.
Водяник пірнув у воду й незабаром виніс дві великі торби золота.
Чоловік рушив, а водяник насилу тяг ті торби слідом за ним.
Підійшли вони до села. Водяник натомився і сів відпочивати. А чоловік думає собі: «Як він ітиме аж до моєї хати, то довідається, де я живу. Збере вранці родичів і забере в мене золото». І почав він міряти водяника - від п'яти здорової ноги аж до голови.
- Нащо ти мене міряєщ? - питається водяник.
- Дах моєї хати вкритий шкурами чортів,...