Жили собі два брати. Старший — багатий, бездітний; молодший — бідняк, з повною хатою дітвори.

Пішов одного разу бідняк до свого брата позичити борошна, щоб жінка спекла хліб дітям. Почав багач на бідного кричати:

— Ти, жебраку! Шчого не робиш, тільки щось випрошуєш. Хіба я маю годувати твою челядь?

— Брате, змилуйся! Якщо мене бодай мало жалієш, то допоможи моїм дітям.

— Не я тобі дітей на світ привів!

— Та що вже чинити, коли їх бог надавав стільки?

— Не маєш чим і не можеш їх прогодувати, іди та повісся!

Повернувся бідняк додому з порожніми руками й плаче:

— Чому плачеш? — питає жінка.

— Та як не плакати, коли рідний брат не хоче нам позичити борошна, ще й жене на шибеницю!.. Що чинити? Доведеться повіситися з біди.

— Ой, ой чоловіче добрий! Що ти надумав? Це гріх — такі слова й думки... Біжи до церкви й відразу скажи панові превелебному, щоб тебе висповідав.

Пішов бідняк до церкви. Попові аж дивно стало, бо цей чоловік ніколи до церкви не ходив. Не мав у що взутися, що одягнутися.

Коли вечірня відправа закінчилася, бідняк з острахом підійшов до попа.

— Що сталося?

— Висповідайте мене, панотче духовний!

— Та з якої причини ти хочеш сповідатися?

— А так... Я просив від старшого брата борошна — діти голодні, а він мене прогнав і сказав: «Якщо не маєш чим прогодувати дітей, іди та повісся». Та що мені чинити, коли така люта біда? Мушу повіситися.

Піп грізно глянув на чоловіка:

— А ти знаєш, що це буде гріх неспасенний?

— Знаю. Та най бог мені гріхи відпустить. Тому я і прийшов сповідатися.

— Ну, ходи зі мною. Я дам тобі борошна,— сказав превелебний.

Бідняк із сльозами на очах приніс борошно додому. Жінка напекла паляниць, діти наїлися. Та через кілька днів у хаті знову настав голод. Бідняк прийшов до церкви і просить попа, щоб той його висповідав:

— Отче духовний! Вашого борошна вистачило для моєї челяді на один тиждень. А тепер діточки голодні, просять від мами і від няня їсти. Що їм дати? В хижі нема ані окрайця хліба, а заробити нема де. Я не годен дивитися на голодних дітей. Не варто мені жити на цьому світі. Висповідайте мене.

Піп знову дав чоловікові горнець борошна. Та коли чоловік через два тижні втретє з'явився на сповідь, піп сердито закричав:

— Та чи я маю годувати твою родину! Якщо ти нездатний прогодувати свою жінку і своїх дітей сам, візьми мотуз і в лісі на дубі повісся!

Вернувся бідняк додому, не сміє жінці й у вічі глянути. Жінка питає, а він каже:

— Не споміг нас пан превелебний.

— Не споміг?

Діти їсти просять, бо не знають, що то нема, мати плаче, аж руки ломить, волосся на голові скубе.

Знайшов чоловік у сінях мотуз, пішов до лісу. Виліз на дуба, прив'язав мотуз до гілки й почав молитися:

— Господи, праведний боже! Спаси моїх діточок від голодної смерті, відпусти гріхи мені, нещасному.

Накинув чоловік зашморг на шию й скочив 8 дерева. Та мотуз розв'язався, нещасник упав і вдарився так, що лежить, не може встати. Полежав, відпочив, якось підвівся й знову виліз на дерево. Раз лишень чує голос. Дивиться, а недалеко за корчами дід і баба яму копають. Баба стоїть над ямою, дід викидає лопатою глину і все питає:

— Чи доста глибока?

— Копли ще, копли!..

Дід копає, далі випростався в ямі й гукає:

— Мене видно ще?

— Не видно!

Баба простягнула руку і витягла діда з ями.

— Ну, тепер, небоже-діду, можемо сипати гроші! І насипали повну яму срібних і золотих. Бо дід і баба були багаті, дітей не мали. Назбирали багато грошей і не знали, куди їх подіти. І замість того, щоб людям віддати, додум...