Кочерга Іван

Народився Іван Антонович Кочерга 6 жовтня 1881р. в містечку Носівка на
Чернігівщині в сім'ї залізничного службовця, що зумовляло часті переїзди. Лише
1891p. їхня родина оселяється на постійне проживання в Чернігові, де 1899р. він
закінчує гімназію. Відтак їде до Києва і вивчає право на юридичному факультеті.
По закінченні університетських студій в 1903р. повертається до Чернігова і стає
на службу чиновником у контрольній палаті. З 1904р виступає з театральними
рецензіями на сторінках чернігівських газет.

1910р. пише першу п'єсу (російською мовою) «Пісня в келиху» (вперше
поставлена в Харківському Народному театрі лише 1926р. в перекладі П. Тичини
під назвою «Легенда про пісню», п'єса успіху не мала).

Нова п'єса — «Дівчина з мишкою» (рос. мовою, 1913) мала помітний, хоч і
скандальний успіх.

1914р. І. Кочерга переїхав в Житомир.

П'єси російською мовою «Зубний біль сатани» (1922) та «Викуп (Весільна
поїздка Марусі)» (1924) завершують певний етап драматургічного розвитку, в цей
період творчого життя письменник починає писати українською мовою.

1925p. він завершує роботу над п'єсою «Фея гіркого мигдалю».

1927р. — пише нову п'єсу «Алмазне жорно».

1928р. — кілька п'єс, безпосередньо пов'язаних тематикою і проблематикою з
тогочасною дійсністю.

В цей період І. Кочерга з посади ревізора житомирської робсельінспекції
переходить працювати літредактором у міську газету «Робітник», а згодом — у
«Радянську Волинь».

Він пише комедію «Натура і культура» (1928), драму-феєрію «Марко в пеклі»
(1928) і низку так званих «кооперативних» п'єс, типових для 20-х років агіток.

Вистава «Марко в пеклі» у харківському Червонозаводському театрі (режисер
В. Василько) мала успіх, але до самої п'єси рецензенти поставилися стримано.

В 1929p. в Житомирі відбулися гастролі Другої державної української опери
Правобережжя (липень-серпень), театру української Музкомедії і драми під
керівництвом Д. Гайдамаки (жовтень-листопад) та інших колективів і окремих
виконавців. І. Кочерга, який в попередні роки лише зрідка виступав у пресі,
активізує свою критичну діяльність. З 14 липня по 9 серпня 1929p. він друкує в
газеті «Робітник» 11 лаконічних, але глибокозмістовних рецензій на вистави
театру української опери — це чи не більше, ніж за всі 1922 — 1928 pp.

Він пише чимало п'єс: драматична поема «Свіччине весілля» (1930; інша назва
«Пісня про Свічку»), водевіль «Ліза чекає погоди...» (виданий 1931р.), п'єса
«Майстри часу» (інша назва «Годинникар і курка», 1933).

Драматична поема «Свіччине весілля» була поставлена лише 1935р. в Запоріжжі
й тільки після цього почала тріумфальний хід по сценах десятків театрів.

П'єса «Майстри часу», незважаючи на те, що спочатку була відхилена
українським реперткомом, на Всесоюзному конкурсі драматургічних творів у 1934p.
дістала (під назвою «Годинникар і курка») третю премію.

1934р. І. Кочерга переїздить до Києва, де поринає в активну громадську,
критико-публіцистичну та творчу роботу. Продовжує художню розробку проблемних
філософських питань, працює і над кіносценаріями, перекладами.

З початку Великої Вітчизняної війни живе в Уфі, де редагує газету
«Література і мистецтво» й працює в Інституті літератури АН УРСР. У цей період
створює кілька невеличких п'єс, які, часом дотепні, по-своєму правдиві, не
стали, однак, досягненнями автора.

Дещо пізніше написані твори «Чаша», 1942; «Досить простягти руку», 1946. В
одноактівці «Зубний біль сатани» реалізований задум п'єси, який автор нотував
ще в 10-х роках.

Книги автора в бібліотеці: