Кропивницький Марко

З ім'ям М. Кропивницького пов'язані
створення українського професіонального театру й наступний етап розвитку
реалістичної драматургії.

Марко Лукич Кропивницький народився 7 травня
1840р. в с. Бежбайраки на Херсонщині. Батько його — “чоловік труда, труда мозольного”,
— досяг достатку й становища в суспільстві (мав посаду управителя панських
маєтків). Освіту М. Кропивницький здобував без будь-якої системи — то у
приватній школі шляхтича Рудковського, то в Єлисаветградському училищі.
Нормальне навчання стало можливим лише у Бобринецькій повітовій школі, яку юнак
закінчив із похвальним листом. Мати вчила його музики, розучувала з ним різні
вокальні партії. В цей час М. Кропивницький брав участь в аматорському гуртку,
в якому ставили п'єси українських і російських драматургів.

Після невдалої спроби продовжити
навчання в гімназії в Києві юнак повертається до Бобринця і вступає на службу
до повітового суду.

З 1862р. М. Кропивницький відвідує заняття на
юридичному факультеті Київського університету як вільний слухач. Під
враженням однієї з перекладних мелодрам, побачених у київському театрі, він
пише п'єсу “Микита Старостенко”. То був твір недосвідченого автора (згодом він
сам критично оцінив цю спробу). Тепер вона відома у варіанті, який зазнав
численних ґрунтовних авторських доробок.

Так і не завершивши з різних причин
освіти, М. Кропивницький поповнював свої знання самостійно, особливо з переїздом до
Єлисаветграда, куди у 1865р. було переведено повіт, і де були бібліотеки. Там він і І.
Тобілевич “знайомились потроху з Смайльсом, Робертом Оуеном, Джоном-Стюартом Міллем, Спенсером,
Молешоттом і
іншими; читали
дещо і із Шекспіра, Байрона, Гете, Гейне, Дюма, Жорж Занд, Теккерея”. На казенній службі він не
просувався, а часто зовсім втрачав заробіток через захоплення мистецтвом та
участь в аматорських виставах.

У 1871р. Кропивницький перейшов у професіональні
актори, погодившись працювати у трупі графів Моркових (Одеса). Протягом десяти
років роботи в російських театральних трупах він набув величезного сценічного
досвіду, глибоко вивчив специфіку й закони театрального мистецтва, виробив свої
творчі принципи, розуміння місця театру в житті суспільства.

У 1872р. в одеській газеті
“Новороссийский
телеграф” було опубліковано водевілі М. Кропивницького “Помирились” і “За
сиротою і бог з калитою, або ж Несподіване сватання”.

Важливим етапом у творчому житті
Кропивницького та історії українського театру були його гастролі 1875р. у Галичині, де, працюючи
актором і режисером театру товариства “Руська бесіда”, він доклав зусиль до
змін у репертуарі й художньому стилі театру, у наближенні його до реалізму й
народності.

Після скасування (1881) заборони
українського театру (хоча ще залишились численні обмеження й застереження)
почали виникати українські трупи — у Києві, Харкові, Одесі. Та робота в них не
задовольняла Кропивницького, який прагнув кардинальних змін у сценічній
творчості. У 1882р. він організовує свою трупу, яка приблизно через рік
зливається з трупою М. Старицького, де Кропивницький стає провідним режисером.
Починається нова епоха в історії українського професійного театру, на сцені
якого виступали, визначаючи його творче обличчя, М. Заньковецька, М.
Садовський, а дещо пізніше — М. Садовська-Барілотті, Г. Затиркевич-Карпинська,
П. Саксаганський, І. Карпенко-Карий. Виставляючи твори І. Котляревського,
Т. Шевченка, Г. Квітки-Основ'яненка і власні, видатні митці утверджували
принципи народності й реалізму.

Збірка творів М. Кропивницького, що
вийшла у Києві в 1882р., включала п'єси “Дай серцю волю, заведе в неволю”, “Глитай,
або ж Павук” та “Невольник”.

У перше двадцятиліття Кропивницький
писав переважно твори комедійних жанрів — “Помирились” (1869), “За сиротою і
бог з калитою, або ж Несподіване сватання” (1871), “Актор Синиця” (1871) —
переробка водевілю Д. Ленського “Лев Гурич Синичкін”, “Пошились у дурні”
(1875), “По ревізії” (1882), “Лихо не кожному лихо — іншому й талан” (1882),
“Вуси” (1885) — за оповіданням О. Сто-роженка. Цим водевілям, як і створеним у
цей період драмам “Невольник” (1872) за поемою Т. Шевченка, “Беспочвенники” (1878, остаточна редакція —
1898), “Доки сонце зійде, роса очі виїсть” (1882), “Глитай, або ж павук”
(1882), притаманні жанрова визначеність, традиційність системи художніх засобів
(зокрема, розгортання конфлікту навколо головного героя або головної пари, яким
протиставлені інші персонажі). У драмах “Де зерно, там і полова” (“Дві сім'ї”)
(1888), “Зайдиголова” (1889), “Олеся” (1891), “Перед волею” (1899),
“Розгардіяш” (1906) поряд з основним конфліктом розгортається додаткова сюжетна
лінія.

У 900-ті рр. Кропивницький не раз
свої п'єси називає малюнками — “малюнки сільського руху” (“Конон
Блискавиченко”, 1902, “Скрутна доба”, 1906), “малюнки сільського життя” (“Старі
сучки й молоді парості”, 1908), “малюнки сільського каламуту” (“Зерно і
полова”, 1910), — інтуїтивно відчуваючи істотні відмінності їх структури, в
якій важко визначити початок, середину й кінець дії, бо зав'язка в них, по
суті, відбулася ще до початку твору, а конфлікт фіналом не вичерпується.

Своєрідним явищем є комедії
Кропив-ницького “Чмир” (1890), “На руїнах” (1900), “Супротивні течії” (1900), “Мамаша” (1903), “Старі сучки й
молоді парості”, як і водевіль “Дійшов до розуму” (1909). У деяких з них наявні
ознаки трагікомедії, що була новим для того часу жанровим утворенням.

Незлостивою іронією позначено
комедію “Голомозий” (1908), названу автором драмою. Серед авторських жанрових
визначень є й “етюд” (одноактівки “По ревізії”, “Лихо не кожному лихо...”).

Прагнення драматурга до жанрової
різноманітності знайшло свій вияв і в двох останніх його творах, позначених
трагедійністю (“Страчена сила”, 1903; “Зерно і полова”, 1910).

Час від часу письменник звертався до
інсценізації та переробки відомих літературних творів (“Невольник”
за Шевченком,
“Вій” і “Пропавша грамота” за Гоголем, “Вергілійова Енеїда”, “Чайковський, або
Олексій Попович” за Гребінкою, “Підгоряни” за Гушалевичем, “Вуси” за Стороженком,
“Хоть з мосту та в воду головою” за Мольєровим “Жоржем Данденом”).

Інтенсивна артистична (як правило,
не менше ста вистав на рік) й організаторська діяльність Кропивницького,
розгалуженість театральних маршрутів — не тільки гастрольних, а й тих, що були
зумовлені відсутністю стаціонарного театру (численні міста України, Росії,
Молдавії, Закавказзя, Польщі, Білорусії), — лишали небагато часу для
літературної творчості. Але настійна потреба у повноцінному репертуарі,
відданість улюбленому мистецтву, різностороння обдарованість породжували
величезний ентузіазм, який давав змогу Кропивницькому долати і всі труднощі
“акторського напівциганського життя”, і тимчасові (іноді навіть конфліктні та
тривалі за часом) розходження з однодумцями. Він написав більше сорока п'єс
різних жанрів, включаючи переробки та інсценізації, перекладав Шекспіра, деякі
твори російської драматургії.

Навіть в останні роки життя,
змушений через різке погіршення стану здоров'я оселитись на хуторі Затишок,
Кропивницький досить часто виїжджав брати участь у спектаклях, продовжував
писати п'єси, намагаючись порушувати найзлободенніші, найгостріші теми тогочасного
життя. Кропивницький клопочеться про організацію школи для селян та їхніх
дітей, створює дві дитячі п'єси, використовуючи мотиви народних казок
(“Івасик-Телесик”, “По щучому велінню”), та працює над їх постановкою в себе на
хуторі.

Помер М. Л. Кропивницький 21 квітня
1910р. по
дорозі з Одеси, де був на гастролях; поховано його в Харкові.

Книги автора в бібліотеці: