Мейлер Норман

МЕЙЛЕР, Норман (Mailer, Norman - нар. 31.01.1923, Лонґ-Бранч, шт. Нью-Джерсі) — американський письменник.Мейлер народився у благополучній єврейській сім'ї. Його батьки приїхали в Америку з Німеччини після Першої світової війни. Майбутній письменник зростав у нью-йоркському Брукліні. У 1939 р. він вступив у Гарвардський університет, який закінчив у 1943 р. дипломованим авіаційним інженером. Наступного року Мейлер пішов служити в армію, у Дванадцятий бро-некавалерійський полк, воював на Філіппінах. У 1946 p. Мейлера демобілізувався, а через кілька років вступив у Сорбонну. У 60-х pp. був одним із ідеологів нонконформістського руху «бітників». За своє довге і бурхливе життя письменника і журналіста Мейлер написав ряд книг, опублікував чимало статей, працював у кіно як сценарист, режисер, продюсер, знявся у декількох фільмах (зокрема, у М. Формана в «Регтаймі» та Ж. Л. Годара в «Королі Лірі»). Мейлер шість разів одружувався, у нього дев'ять дітей. Зараз мешкає у Провінстауні.
Перший роман нікому не відомого тоді демобілізованого солдата Мейлера «Голі і мертві» («The Naked and the Dead») побачив світ 1948 p. й одразу став сенсацією. Кращою оповіддю про війну назвали цю книгу А. Кейзін, Д. Людвіг. Тут зображено один із вірогідних епізодів Другої світової війни — взяття американцями окупованого японцями тихоокеанського острова. І операцію, і учасників, і атмосферу зображено надзвичайно реалістично. До того ж, користуючись технікою Дж. Дос Пассоса (кінооко, екран новин, машина часу, солдатський хор), Мейлер розширив картину в часі, відтворив передісторію кожного з персонажів, подавши вертикальний розріз довоєнної Америки. У цій об'ємній епічній картині бракує одного — у ній немає не тільки інвектив японському мілітаризму, з яким бореться Америка, у ній відсутній і ворог як такий. Акценти зміщено: мілітаризм, фашизм виступають не як конкретний ворог, а як субстанція, що являє собою концентрацію системності, її ідею, її пріоритет над особистістю. А відтак саме армія (у даному контексті — американська) виступає моделлю довершено організованою, тобто вивершеною до статусу ідентичної цілому суспільству системи. Темою, ідеєю, основним стрижнем роману стає протистояння, контрадикція людини і системи.
Ідеєю системності перейнятий Каммінгс, командувач американської армії. Каммінгс трактує армію з її тенденцією до деіндивідуалізації як квінтесенцію американського суспільства, де за умов високого технократичного рівня знеособлення видається необхідним наслідком і передумовою подальшого прогресу. Для забезпечення такого прогресу, на його думку, існує єдиний шлях — фашизація країни, створення тоталітарного режиму. Генерал віщує: «Машинна техніка нашого часу потребує консолідації, а це неможливо, якщо не буде остраху, оскільки більшість людей має стати рабами машини, а на це ніхто не пристає з радістю... Уперше в історії люди, котрі в Америці при владі, починають усвідомлювати свої справжні наміри. Запам'ятайте: після війни наша зовнішня політика буде більш відкритою, менш лицемірною, ніж будь-коли. Ми вже не будемо затуляти очі лівою рукою, аби не бачити, що права загрібає». Генерал упевнений, що Америка воює головним чином задля того, щоби забезпечити перемогу фашизму у своїй країні. Себе ж він бачить у функції настоятеля невеличкого «монастиря» — армії, яка і є прообразом подальшої ери тотальної влади, і хоче повністю підкорити собі солдатів і офіцерів. Генералу вдається стати повноправним господарем острова і зламати душу ліберального інтелігента Хірна, тобто реалізувати «локальний фашизм».
Гідним партнером Каммінгса в справі фашизації армії виступає сержант Крофт — вбивця за фахом, котрий проводить аналогічну генеральській політику у масштабах взводу (їхню спорідненість підкреслено через властиве їм обом бажання підкорити гору Анака). Каммінгс і Крофт — втілення системи, її апофеоз, її символи; проте тільки вони і можуть бути соціально активними, втілювати і здійснювати масштабну деіндивідуалізацію, тобто фашизм (тоталітаризм). Крофт робить це інстинктивно, Каммінгс — свідомо. Але кожен з них сам по собі не вартий уваги, кожен не є яскравою індивідуальність (жодному з них не вдалося підкорити гору, обох зраджують жінки — для Мейлера чоловік, не здатний завоювати жінку, є людиною нижчого ґатунку, у будь-якому випадку він не герой), вони лише уявляють себе такими, а діють як знеособлені представники армії, системи, тоталітаризму. Однак їм ніхто не здатний протистояти. Більшість солдатів взводу Крофта опираються командуванню пасивно, інстинктивно захищаючись (іноді аж до симуляції, до дезертирства), відгороджуючи свій внутрішній світ від зовнішніх впливів.
Протистояти, опиратися системі намагаються лише двоє — Ред Волсен і Роберт Хірн — колишній безробітний і ліберальний інтелігент, їм автор симпатизує, але водночас і піддає безжальному аналізу їхні індивідуальності. Лейтенант Хірн двічі програє двобій — з генералом Каммінгсом і з сержантом Крофтом, у теорії і на практиці: він гине з їхньої волі. Але страшніше від фізичної загибелі його усвідомлення того, що «якби відбулася фашизація світу, якби настав час Каммінгса, він, Хірн, мало що міг би зробити». Це безжальний вирок Мейлера лібералізму. Дослідники проводять паралель між Робертом Джорданом Е. Хемінґвея і Робертом Хірном Мейлера. У цьому є сенс, бо романіст і, вочевидь,— ідеолог своєї генерації Мейлер свідомо наслідує Хемінґвея. Тільки Хірн — швидше пародія на Джордана, ніж рівноцінний образ. Значно ближчі один одному Гаррі Морган і Ред Волсен. Та якщо Гаррі гине морально непереможеним із думкою про те, що порятунок людини — лише в єдності з іншими, то Ред неодноразово програє у постійному негласному двобої з Крофтом і сам добре розуміє, що йому, хворому, самотньому, не під силу війна з американською армією, з державною машиною, яку уособлює сержант. Морально переможений Ред залишається жити з думкою про те, що людина несе свій хрест самотньо. Фактично машині тоталітаризму протистояти нікому. У цьому — неповноцінності індивіда — для Мейлера сенс трагічності ситуації.
Оптимістичне розв'язання зовнішнього сюжету — звільнення острова від японських фашистів — поєднується з песимістичним фіналом сюжету внутрішнього: смерть Хірна і багатьох солдатів взводу Крофта, безперспективне майбутнє тих, котрі залишилися живими учасниками військової драми. Тоталітарна машина перемагає, особистість приречена на загибель, книга пройнята гірким песимізмом.
Цю зловісну картину, на щастя, історія спростувала: життя виявилося значно багатшим на форми організації суспільства, ніж визначені Мейлером (фашизм — лібералізм).До інших найпомітніших книг М. належить роман «Оленячий парк»(«The Deer Park», 1955), дія якого розгортається у Голівуді в роки маккартизму, а головним героєм є хіпстер-ірландець, котрий спізнав «насолоду, бізнес, комунізм, релігію, пролетаріат, злочини, гомосексуалізм і містицизм». Сенсаційний успіх мав наступний роман письменника «Американська мрія» («An American Dream», 1965). У 1967 p. вийшов друком роман Мейлера «Чому ми у В'єтнамі?» («Why Are We In Vietnam?»), у якому бурхлива атмосфера 60-х pp. передана через сприйняття двох підлітків. У тому самому році М. взяв участь у марші миру на Вашингтон, що відобразилося у документальному репортажі «Армія ночі» («Armies of the Night», 1968), удостоєному Пулітцерівської та Національної книжкових премій. Документалістика домінує і в подальшій творчості письменника: «Із полум'я на Місяць» («Of a Fire on the Moon», 1971) присвячена висадці людини на Місяць; у «В'язні сексу» («The Prisoner of Sex», 1971) письменник демонструє своє ставлення до фемінізму та ін. У романі «Пісня ката» («The Executioner's Song»), в основу якого покладені реальні події про справу Гері Гілмора, котрий став убивцею і сам засудив себе до смерті, Мейлер досліджує проблему насильства. Цей твір здобув письменнику другу Пулітцерівську премію.
В останнє десятиліття Мейлер створив роман про діяльність ЦРУ «Привид повії» («Harlot's Ghost», 1991), написав «Історію Освальда» («Oswald's Tale», 1995), у центрі якої неврастенік Освальд, гіпотетичний убивця президента Дж. Кеннеді; «Портрет Пікассо замолоду: Версія біографії» («Potrait of Picasso as a Young Man: An Interpretive Biography», 1995); «Євангеліє від Сина Божого» («The Gospel According to the Son», 1997).
За Т. Денисовою

Книги автора в бібліотеці: