Міллер Артур

МІЛЛЕР, Артур (Miller, Arthur - 17.10.1915, Нью-Йорк - 11.02.2005, Роксбері, шт. Коннектикут) — американський драматург. Народився у єврейській родині вихідця з Австрії, фабриканта жіночого одягу. Після кризи 1929 р. становище батька, людини заможної, помітно похитнулося. Майбутній письменник, закінчивши у 1932 р. школу, не мав засобів, аби продовжити освіту, і близько двох років працював, віддаючи вільний час читанню. Суспільно-політичні погляди Міллера формувалися в атмосфері «червоного десятиліття», ознаменованого підйомом робітничого й антифашистського рухів. Міллер був близьким у цей час до «лівих», стояв на радикальних засадах, що й визначило його безсумнівний інтерес до соціальних проблем. У 1934 р. він вступив у Мічиганський університет, де спершу спеціалізувався в галузі журналістики, співпрацював у газетах, а також робив перші спроби у драматургічному жанрі. Він займався у семінарі професора Кеннета Роу, котрий детально аналізував зі своїми студентами п'єси Г. Ібсена, розкриваючи перед слухачами особливості літературної техніки великого норвежця. З того часу Ібсен став митцем, котрий справив найвиразніший вплив на драматургічну манеру Міллера. Згодом (у 1950 p.) Міллер навіть створив свою обробку драми Ібсена «Ворог народу» для одного із нью-йоркських театрів: вона звучала гостросучасно на тлі холодної війни, що саме розпочалася.
Наприкінці 30-х pp. Міллер співпрацював з деякими «лівими» театральними об'єднаннями, зокрема з Федеральним театральним проектом, з об'єднанням «Групп тіетр». Уроки Другої світової війни Міллер працював на верфі у Брукліні, пробував себе на радіо, звертався до репортажу і видав книгу, складену з інтерв'ю, взятих у вояків: «Ситуація нормальна» («Situation Normal», 1944). Одночасно вийшла і його перша відома п'єса «Людина, котрій щастило»(«Man Who Had All the Luck», 1944), в центрі якої автомеханік Девід Фрібер, котрий хоч і є чоловіком удачливим, але не відчуває себе щасливим, тому що навколишнім людям погано. У 1945 р. вийшов роман Міллера «Фокус» («Focus»), що відобразив особистий досвід М. і який присвячений темі антисемітизму у США. Герой роману — чистокровний англосакс Лоуренс Ньюмен — починає носити окуляри, через що його зовнішність набуває семітських рис; він стає об'єктом принижень і образ з боку активістів профашистського Християнського фронту. Відчувши на собі всю ницість антисемітських упереджень, Ньюмен солідаризується з тими євреями, котрі стали їхніми жертвами.
Широкої слави зажив Міллер після публікації та постановки своєї п'єси «Усі мої сини» («All my Sons», 1947). Спектакль, здійснений визначними режисерами Еліа Казаном і Гарольдом Клерменом в Коронет-театрі, витримав понад 300 вистав; крім того, прем'єри п'єси пройшли у Парижі та Стокгольмі, а на її основі був знятий однойменний фільм. У центрі п'єси — родинна драма фабриканта Джо Келлера, котрий під час війни постачав браковані деталі для літаків, що вартувало життя понад двадцятьом льотчикам, у тім числі і його власному синові Ларрі. Спритному Келлеру вдається уникнути правосуддя, спихнути провину на свого партнера Стіва Дівера, котрий отримав два роки ув'язнення. Від Дівера відмовляються навіть його діти, Енн і Джордж, котрі не повірили запевненням батька у власній невинності. Другий син Келлера, Кріс, котрий повернувся з війни, починає працювати на фірмі свого батька, вважаючи, що той не має відношення до цієї трагедії. Така «передісторія» подій. Розкриття таємниці Джо Келлера «підриває» зовні впорядкований побут родини промисловця. З'ясовується правда про Джо Келлера. Стає очевидним, що Стів Дівер був невинним. У фіналі Джо Келлер зізнається в усьому, збирається піти і розповісти про все прокурору, але потім вирішує за краще вчинити самогубство. У п'єсі звучить тема вибору, тема моральної відповідальності людини, актуальна для всієї творчості Міллера.
Міжнародне визнання, величезний сценічний успіх прийшли до Міллера після постановок п'єси «Смерть комівояжера» («Death of a Salesman», 1949), удостоєної Пулітцерівської премії. П'єса була наслідком високого натхнення, продемонструвала найкращі якості Міллера-митця: здатність до співчуття, новизну манери, психологічну проникливість, почуття гумору. Головний герой, 63-річний комівояжер Віллі Ломен, — складний, багатогранний образ, сповнений загальнолюдської значимості.
Оригінальна композиція п'єси. У ній переплелися минуле і теперішнє, реальний час і спогади героя; подібні «ретроспекції» дозволили Міллеру відтворити основні віхи життєвого шляху Віллі Ломена. При цьому «зовнішній» сюжет охоплює всього близько 24 години. Три з половиною десятиліття трудився Віллі Ломен, вважав, що йому таланить, покладався на свою зовнішність та особистий чар. У цьому дусі він намагався виховати двох своїх синів, Біфа та Хеппі. Але насправді він перебував у світі ілюзій, уникав тверезо оцінювати суворі факти життя, а успіх, до якого він так прагнув, його оминув. Глядач зустрічається з Ломеном у ту гірку мить, коли той опинився без роботи, без надій.
Тематично п'єса неоднозначна, у ній акумулювалися різні проблеми. Доля постарілого Ломена — безумовне свідчення вразливості «американської мрії», віри в неминучість удачі у суспільстві рівних можливостей.Але Міллер не спрощує проблеми, даючи зрозуміти, що Ломен багато в чому й сам винен у власному падінні, адже схилявся перед облудними ідеалами, займався лише тим, що продавав і перепродував, а не брав участі у творчій діяльності. Достатньо складна й родинна проблематика п'єси, що знайшла своє втілення у нелегких стосунках Ломена і двох його синів, Біфа та Хеппі. Родина Віллі фактично розпадається. Не знаходячи виходу, він вдається до самогубства, щоби близькі могли отримати страховку та врятуватися від розорення.
Гама емоційних відтінків, від трагічного до комічного, дала критикам поживу для різноманітних оцінок і тлумачень. П'єсу трактували як соціальну, сповнену антибуржуазного пафосу, як психологічну, як філософську, що ставить загальнолюдські проблеми сенсу життя, показує згубність ілюзій, які перебувають у конфлікті з реальністю.
Міллера вирізняють гострий соціальний зір і активна громадянська позиція. В основі його три-актової п'єси «Суворе випробування» («The Crucible», 1953), задуманої як своєрідна народна історична драма, — пропущені через призму художнього бачення реальні події, суд над «відьмами» у 1692 р. у Салемі, одному з головних центрів фанатичного пуританізму. Зміст п'єси склали перипетії процесу над фермером Джоном Проктором і його дружиною Елізабет, котрі стали жертвою обмови служниці Абігайль, закоханої у Проктора. В обстановці релігійної істерії Джон Проктор виявляє моральну мужність і почуття гідності. П'єса, насичена суперечками, зіткненнями точок зору в залі суду, сприймалася як твір актуальний, як своєрідна парабола, що містила прозорий натяк на Америку початку 50-х pp. Одна з кращих постановок п'єси була здійснена в Англії знаменитим Лоуренсом Олів'є.
Самотність людей, їхня неприкаяність — тема п'єси «Спомин про два понеділки» («A Memory of Two Mondays», 1954), яка переносить глядача у 30-і pp., що залишили такий помітний слід у долі Міллера. Ця п'єса склала своєрідну дилогію з іншою — «Вигляд з мосту» («A View from the Bridge», 1954). У ній розкривається драма у родині робітника-вантажника італійця Едді Карбоне. У домі його оселяються двоє іммігрантів, котрі нелегально приїхали в Америку, Марко і Родольфо, далекі родичі його дружини. Це спричинює відверту нервозність Едді; він починає ревнувати свою племінницю Кетрін до закоханого в неї Родольфо, намагається переконати дружину в тому, що Родольфо насправді керується корисливими мотивами, бажанням отримати американський паспорт. І тоді Едді здійснює зрадницький вчинок: він телефонує в службу імміграції, після чого поліція заарештовує Родольфо. У цій п'єсі також відобразилася атмосфера маккартистського розшуку, коли виказництво стало однією із сумних прикмет суспільного життя.
На межі 50—60-х pp. Міллер став значною суспільною постаттю, чому, поміж іншим, сприяв і його другий шлюб зі знаменитою Мерилін Монро, що тривав близько п'яти років. У цей час він написав повість «Неприкаяні» («The Misfits», 1960), перероблена потім на сценарій спеціально для М. Монро, однак фільм особливого успіху не мав. У 1956 р. драматург був викликаний у горезвісну Комісію із розслідування антиамериканської діяльності, де тримався з неабиякою гідністю. За відмову назвати імена знайомих комуністів був звинувачений у «неповазі до конгресу», оштрафований на 500 доларів та засуджений до місяця ув'язнення умовно. У 1958 p., однак, Верховний суд обвинувачення проти нього зняв. З 1965 до 1969 p. Міллер був президентом Міжнародного ПЕН-клубу, в якому, зокрема, вів роботу із захисту прав письменників, котрі зазнали репресій в умовах тоталітарних режимів. Разом із своєю третьою дружиною, фотожурналісткою Інґеборд Морат, здійснив поїздку в СРСР, підсумком якої стала його книга «У Росії» (1969). У ній він різко критично оцінив адміністративно-командну систему, її ворожість щодо вільної художньої творчості.
Одна з найбільш вражаючих і одночасно складних за задумом — п'єса Міллера «Після гріхопадіння» («After the Fall», 1964). Дія в ній, як зазначено в авторській ремарці, відбувається «у свідомості, у думках і пам'яті» головного героя, 50-літнього адвоката Квентіна, рефлексуючого інтелігента, що має в собі автобіографічні риси. У п'єсі, збудованій за принципом ретроспекцій, близькій до т.зв. «драми потоку свідомості», з'являються і зникають люди, котрі відіграли важливу роль у долі Квентіна.
Серед відомих творів Міллера — позначена антинацистською спрямованістю п'єса «Це трапилось у Віші» («Incident at Vichy», 1964). У центрі її — психологічні колізії, пов'язані з арештом групи людей, захопленої під час поліцейської облави, спрямованої на виявлення і депортацію євреїв. Дія відбувається у 1942 р. у Франції, на території, що знаходилася під контролем колабораціоністського уряду Петена, котрий співпрацював із окупантами. У центрі іншої відомої п'єси «Ціна» («The Price», 1968) — контрастні образи двох братів, носіїв різних світоглядів, котрі зустрілись після тривалої перерви у домі батьків, аби взяти участь у розподілі спадку. Історія однієї американської родини у пору важкої депресії 30-х pp. — тема п'єси «Дзиґарі Америки» («American Clock», 1980). Відгуком на події в Чехословаччині у 1968 р., на Празьку весну та вторгнення військ Варшавського Договору у країну в серпні того ж року стала п'єса Міллера «Стеля архієпископа»(«The Archibishop Ceiling», 1977). Його перу належить також автобіографія («Time-bends. A Life», 1987). У 80-х pp. Міллер брав участь у радянсько-американських зустрічах письменників та в Іссик-Кульському форумі.
На відміну від свого видатного сучасника і багато в чому художнього антипода Теннессі Вільямса тяжів до занурення у глибини психології, Міллер більш розмисловий, логічний і схильний до соціально-політичної проблематики. Не цураючись використання модерністської театральної техніки, він залишається відданим реалістичному мистецтву. Продовжуючи традиції Ібсена, Дж. Б. Шоу, драматургів 30-х pp., стояв на засадах «ангажованого» митця, котрий активно впливає на свідомість глядачів, сприяє тому, аби «світ став досконалим». Надалі Міллер відійшов від дещо прямолінійної «проблемності» ранніх п'єс, будучи стурбований «вічними» темами, такими, як життя, смерть і сенс людського існування.
У 2000 р. вийшла друком книга Міллера «Відгомони у коридорі», куди ввійшли різні твори, опубліковані у 1947-1999 pp. У 2002 p. Міллеру була присуджена премія принца Астурійського, найпрестижніша в іспанському світі, яку називають «іспанською Нобелівською премією». Помер драматург у віці 89 років внаслідок серцевої недостатності у своєму будинку в Роксбері.
У театрах України йшли п'єси Міллера «Це трапилось у Віші», «Смерть комівояжера», «Вид з мосту». Б. Гіленсон

Книги автора в бібліотеці: