Пас Октавіо

ПАС, Октавіо (Paz, Octavio — 31.03.1914, Мехіко - 19.04. 1998, там само) — мексиканський поет, лауреат Нобелівської премії 1990 р.Характерною рисою поетичного мислення Паса вважають універсалізм. Як зауважив К. Фуентес, «для Паса література — синонім цивілізації. Я не знаю жодного із теперішніх письменників, хто би настільки потужно зміг виразити множинність часу, множинність можливостей досягнення гармонії та правди, вийшовши за обмежувальні рамки успадкованих нами догм».
Пас народився у сім'ї відомого столичного адвоката і журналіста. Його дитинство проминуло у передмісті Мехіко. Віршувати розпочав у 14 років. У його віршах дивовижно злилися «чужі голоси» європейської та східної мудрості та поезії. За словами К. Фуентеса, Пас — «син Мексики, брат Латинської Америки, пасерб Іспанії, приймак Франції, Англії й Італії, сімейний друг Японії й Індії, позашлюбний син (як зараз усі ми) Сполучених Штатів». Метафора «людина-оркестр» відображає глибинну суть його світогляду і поетики: В. Блейк, В. Вордсворт, С. Т. Колрідж, Новаліс, Ф. Гельдерлін, Ш. Бодлер, А. Рембо, Лотреамон, С. Малларме, Ґ. Аполлінер, Ф. Пессоа, М. де Унамуно — це лише незначна частина того, що органічно та природно «вросло» у світ поета.
У 1933 р. відбувся поетичний дебют Паса: вийшла друком його збірка «Дикий Місяць». У 1937 р. з'явилися збірки «Корінь людський» («Raiz de hombre») і «Вони не пройдуть!» («No pasaran!»), де ще тільки окреслилися основні лінії його подальшої творчості. У 40-х pp. Пас прийшов до роздумів про міф, культуру та поезію. У 1958 р. вийшла друком поетична збірка «Свобода під чесне слово» (або «Свобода у затінку слова» — «Libertad bajo palabra»), а також книга есеїстики «Лук і ліра». Це стало своєрідним підбиттям підсумків. Взаємозв'язок творчості та рефлексії стає для Паса принциповим. Він дає таке означення поезії: «У вірші буття і спрага буття на миттєвість возз'єднуються, як плід і губи. Поезія — миттєве замирення: вчора, сьогодні, завтра, тут і там; ти і я; він; ми; все у ній є, всім вона буде».
У 1944—1945 pp. Пас отримав Гуггенхеймівську стипендію, жив у США, познайомився з Р. Фростом. У 1945 р. пішов на дипломатичну роботу і виїхав у Париж. У 1950 р. в аргентинському журналі «Сур» опублікував документи про ГУЛАГ, за що його «піддали публічному остракізму». У 1952 р. П. мандрував по Індії та Японії, після чого ґрунтовно зайнявся східною культурою. Проте кар'єра дипломата не відбулася, оскільки Паса звільнили за антиурядові висловлювання.
У творчості Паса 50—60-х pp. можна виокремити два поетичні центри: проблема національного характеру (мексиканського та латиноамериканського: «Лабіринт самотності» — «Е1 laberinto de iasoledad», 1950; «Постскриптум» — «Posdata», 1970) і природа поетичного покликання, роль поета у сьогоднішньому світі («Лук і ліра», 1956; «Досвід небувалого», 1957). Поетичну творчість Паса характеризує достатньо метафорично — це «сальто-мортале», «кидок до іншого берега», «потрясіння людських основ». В утопічній системі Паса головна роль відведена слову — початку всього. Словом можна змінити світ, створити нові реалії. Звідси і шлях поезії — пошуки аналогій. «Поезія — один із проявів аналогії: рими й алітерації, метафори та метонімії як способів мислення аналогіями»:
Я наготу свою прикрив. І тихо вийшов.Сміявся ангел. І зірвався вітер,і він піском засипав мої очі.Пісок і вітер — се мої слова:не ми живем, нас час живими робить.(«Повернення»)
В естетиці Паса виокремлюються такі ключові поняття, як «іншість» — здатність людини поглянути на себе очима іншого і через його серце усвідомити образ свого «я» і «мовчання» — «активні порожнечі», які дають можливість зрозуміти архетипи людської свідомості та передбачати майбутнє. Життя та поезія співіснують у непримиренності і нерозривності їхніх полюсів (кохання, зустріч стихій, «пристрасна мрія про єдиного друга»): «Два тіла», «Нічна вода», «Майтхуна». Ерос у Паса «дотикається до поезії та релігії... І тут, і там реальність переходить в образ, а образ обростає плоттю... Кохання — це визнання того, що кожен із нас — неповторна особистість».
Із часом у творчості Паса з'явилася ще одна принципово важлива тема: критика сучасної цивілізації («Змінний струм «— «Corriente altema», 1967; «Діти болота» — «Los hijos del limo», 1974; «Людинолюбний людожер», 1979 та ін.):
Хліб згризений, і зжована любов,натомість неї невидиме пруття,і кліть, і в кліті научена сучкау парі з рукоблудом павіаном,а що ти зжер — тебе не може зжерти,і жертва гицелем стає.
Суцільні трупи днів, газетне сміття,і чад ночей, відіткнутих поспішно,і галстук вранці ковзає петлею:«Не злись, блощице, ранок зустрічай...»Пустельний світ, і меж нема пустелі,рай — на замку, і в пеклі ні душі.
(«Обірвана елегія «)Підсумує Пас свої невеселі роздуми на цю тему у лекції, виголошеній з нагоди вручення йому Нобелівської премії: «На наших очах майбутнє западається. Ідея сучасності знецінюється, мода на настільки сумнівне поняття, як «постмодернізм», минається, і не тільки у мистецтві та літературі... У самій серцевині впорядкованості, правильності та зв'язності — у точних і природничих науках — знову оживають старі поняття випадковості та непередбачуваності. І це тривожне воскресіння наштовхує мене на думку про жахіття тисячного року та тужливі передчуття ацтеків наприкінці кожного космічного циклу».
Пас продовжував писати лірику та займатися есеїстикою, намагаючись віднайти внутрішню гармонію. У 1982 р. вийшла друком автобіографічна книга «Сестра Хуана Інеса де ла Крус, або Западні віри» («Sor Juana Ines de la Cruz, о Las trampas de la fe»). У 1981 p. він став лауреатом іспанської премії М. де Сервантеса за поезію, згодом — французької премії А. де Токвіля за есеїстику та премії Британської енциклопедії «за виняткові заслуги у поширенні знань задля блага людства». І як підсумок творчого шляху — Нобелівська премія з літератури «за пристрасні всеоб'ємні твори, позначені чуттєвим інтелектом і гуманістичною цілісністю». Він був почесним членом американської Академії мистецтв, доктором університетів Мехіко і Гарвард. У 1994 р. вийшла друком присвячена Пасу антологія «Слова як мости», куди ввійшли адресовані 80-річному Пасу вірші видатних поетів світу, включаючи Ч. Мілоша, Й. Бродського, Д. Волкотта, Іва Бонфуа.
За Є. Абрамовських

Книги автора в бібліотеці: