Еліот Джордж
ЕЛІОТ, Джордж (Eliot, George; автонім: Івенс, Мері Енн, - 22.11.1819, маєток Арбері у Ворвікширі — 22.12.1880, Лондон) - англійська письменниця.Еліот вступила у літературу у 1850-1860-х pp. і репрезентує той період у розвитку англійського реалізму XIX ст., коли він втрачає епічний розмах і могутність, досягнуті ним у творчості Ч. Діккенса і В. Теккерея, набуваючи більшої драматичності. Становлення Еліот як письменниці пов'язане з її наближенням до групи англійських філософів-позитивістів. На чолі цього напряму, що називав себе «філософією факту» й акцентував увагу на емпіричному вивченні дійсності, відмовляючись від широких узагальнень як власне філософського, так і соціального характеру, у Франції стояв О. Конт, а в Англії — Г. Спенсер, творець т. зв. «соціального дарвінізму», який розглядав людське суспільство з погляду «боротьби за існування» — основного закону рослинного та тваринного життя, сформульованого в праці Ч. Дарвіна «Походження видів» (1859). Діяльність Ч. Дарвіна, а також публікації його послідовника Т. Гекслі (діда письменника О. Хакслі) та інших природознавців справили надзвичайний вплив на суспільне життя другої половини XIX ст. і відобразилися у якісних змінах, що виникли також у літературі, світогляді та творчій манері нової генерації письменників. З утвердженням позитивізму у філософії, з успіхами природничих наук (відкриття клітини, зосередження уваги вчених на проблемі спадковості і т.д.) пов'язане становлення в літературі натуралізму, найяскравішим представником якого став французький письменник Е. Золя. Натомість в Англії натуралізм виникає у дещо стриманішій і поміркованішій формі. Однією з його послідовниць стала Еліот, котра виступила як прибічниця «поміркованого» реалізму.
Донька фермера, котра виросла у заможному маєтку, вона зуміла здобути добру освіту і стала однією з найосвіченіших і нестандартно мислячих жінок свого часу — свого роду англійською Жорж Санд. Вона викликала обурення свого середовища, вступивши у цивільний шлюб з філософом і публіцистом Дж. Г. Льюїсом, одним із поміркованих позитивістів, послідовників Г. Спенсера. Цей крок в умовах вікторіанської Англії вимагав неабиякої мужності і наклав певний відбиток на її світовідчуття. Не менш важливою для неї була релігійна проблема. У своєму ставленні до релігії вона пройшла тривалий і нелегкий шлях від навернення у християнство через розрив із ортодоксальними його формами до утвердження ідей «релігійного гуманізму».
Певну роль у розвитку її поглядів відіграли перекладені нею з німецької мови книги Д. Штрауса «Життя Ісуса» (1846) і Л. Фейербаха «Сутність християнства» (1854). Серед праць «ужиткового» характеру слід згадати також участь Еліот у редагуванні журналу позитивістів «Вестмінстерський огляд».
Художню діяльність Еліот розпочала наприкінці 1850-х pp., опублікувавши свою першу книгу «Сцени з клерикального життя» («Scenes of Clerical Life», 1858), до якої увійшло кілька самостійних творів, об'єднаних змішаним жанром роману-нарису.
Програмним твором і водночас справжнім літературним дебютом Еліот став роман «Адам Бід» («AdamBede», 1859). Цей твір має гострий драматичний конфлікт. Адам Бід, сільський тесля, кохає вродливу і легковажну Хетті Сорел, наймичку з ферми, котру зваблює молодий поміщик Артур Донніторн. Хетті судять за вбивство дитини. У в'язниці її намагається розрадити методистська проповідниця Діна Морріс, з котрою, врешті-решт, згодом одружиться Адам Бід. Центральна сцена роману — бійка Адама з Ар-туром, у якій справжнім лицарем, оборонцем честі скривдженої дівчини виступає простий сільський ремісник.
Наступний роман Еліот — «Млин на Флоссі» («The Mill on the Floss», 1860) — позначений зрілістю творчої манери, витонченим психологізмом. Окрім чудових картин природи, він при-ваблює читачів глибоким драматизмом зображеної у ньому ситуації. У родині Талліверів, власників млина на річці Флосс, поєднуються дві спадкові лінії: пристрасних, схильних до мрійливості Талліверів, які живуть переважно серцем (лінія батька), і стриманих, раціонально мислячих і тому черствих душею Додсонів (лінія матері). Першої лінії дотримується героїня роману Меґґі Таллівер, другої — її брат Том. Нерозсудливість і непрактичність Меґґі накладають драматичний відбиток на її долю. Вигнана Томом з дому (вона «скомпрометувала» себе в його очах необережною прогулянкою з молодим чоловіком), Меґґі гине, рятуючи свого жорстокого брата під час повені.
Роман 1861 р. «Сайлес Марнер» («Silas Mar-пег») — історія пограбованого поміщиком ткача, котрий, поза тим, зберігає сердечність і душевну чулість. Він виховує покинуту братом свого кривдника доньку Енні, котра, ставши дорослою, не хоче повертатися до батька і залишається серед простих людей і навіть виходить заміж за ремісника.
Другий період творчості Еліот, що припадає на 60—70-і pp., відкривається історичним романом «Ромола» («Romola», 1863), місцем дії якого стає Флоренція XV ст. У центрі уваги автора — боротьба Савонароли проти Медичі та ренесансної культури. У цій боротьбі бере участь і головна героїня роману, котру непокоїть тяжке ста-новище простого народу. Однак брак історичного колориту і надто помітна проекція на сучасність знижують художню вартість цього твору.
Наступний роман Еліот — «Фелікс Голт, радикал» («Felix Holt, the Radical», 1866) переносить дію в Англію XIX ст. У цій книзі письменниця подає безсторонню критику англійської виборчої та парламентської систем.
Найпомітнішим твором Еліот пізнього періоду став роман «Міддлмарч» («Middlemarch», 1871 — 1872), названий так за найменням провінційного англійського містечка, у якому відбувається дія. Ця книга має «бальзаківський» підзаголовок «Картини провінційного життя» і змальовує цілу галерею містечкових типів: святенника та педанта Кейсобона, талановитого лікаря та вченого Лідгейта, лицеміра Булстрода, а також низку жіночих образів, провідне місце серед яких належить Доротеї Брук. її невдалий перший шлюб, одруження з Кейсобоном, не може слугувати джерелом радості і щастя, відтак у фіналі Доротея щасливо виходить заміж за Вілла Ладі-слава. Головною проблемою роману є проблема морального вдосконалення, лише на цьому шляху людина може досягнути щасливого і гідного існування. Найістотнішим здобутком твору можна вважати реалізм у відтворенні неоднозначних характерів персонажів, а недоліком роману є надмірний детермінізм, акцентування на обумовленості долі героїв спадковістю та середовищем.
Останнім романом Еліот став гостродраматичний «Даніель Деронда» («Daniel Deronda», 1876). Крім того, вона написала кілька п'єс, серед яких особливо варто відзначити «Іспанську циганку» («The Spanish Gypsy», 1868), а також опублікувала кілька збірок нарисів та спогадів.
М. Воропанова
Книги автора в бібліотеці: