Емерсон Ралф

ЕМЕРСОН, Ралф Волдо (Emerson, Ralph Waldo — 25.05.1803, Бостон, Массачусетс - 27.04.1882, м. Конкорд, шт. Гемпшир) — американський письменник і філософ.Емерсон народився в сім'ї унітаріянського пастора. В освяченому традиціями Бостоні родина Емерсонів була однією із найстаровинніших. їхній будинок стояв на майдані неподалік від місця, де народився Б. Франклін. А поза тим, нащадкові такого поважного роду з самого дитинства доводилося несолодко. Коли хлопчикові виповнилося вісім років, помер батько. Протягом тривалого часу вдова з дітьми перебувала на утриманні церковної громади старої Цегляної церкви Бостона. Вихованням Ралфа займалася його тітка, Мері Моді Емерсон. Вона напучувала племінника, рекомендувала йому книги, які слід прочитати, розвивала його розум. Переконана кальвіністка, Мері Емерсон водночас добре зналася на священних книгах Сходу і дотримувалася вельми оригінальних поглядів, які, безперечно, вплинули на формування розуму та душі юного Емерсона.
Родина жила у нестерпних злиднях. Одним із страшних наслідків убогості стали сухоти — від цієї недуги померли двоє молодших братів Ралфа. Сам він упродовж кількох років також перебував у небезпеці і вижив, за його власними словами, лише завдяки зосередженості на своєму внутрішньому житті та цілковитій байдужості до хвороби. Ранні щоденники Емерсона свідчать про те, що замолоду він з головою занурився у самоаналіз — вочевидь, позначилося пуританське виховання, яке розвивало поглиблену увагу до внутрішнього життя, а також те, що Е. був дуже сором'язливим, невпевненим у собі юнаком.
У 1821 р. він вступив у Гарвардський університет, але не здобув особливих успіхів на студентській ниві. Університетська система видавалася Емерсону надто холодною і раціоналістичною, відтак юнак віддавав перевагу самоосвіті. У ці роки він прочитав Платона, М. де Монтеня, І. Ньютона, Е. Сведенборґа, Ф. Шлегеля, мадам де Сталь. Твори цих авторів значною мірою вплинули на формування його переконань.
Після закінчення університету Емерсон висвятився на унітаріянського священика і протягом десяти років проповідував у Другій церкві Бостона. За цей час було написано понад 160 проповідей, частина яких опублікована у книзі «Говорить молодий Емерсон». У них відтворений шлях боротьби і сумнівів, який зрештою спонукав молодого священика до рішення відмовитися від священицького сану і назавжди розірвати стосунки з офіційною релігією. Офіційна церква пригнічувала Емерсона духовною неволею, яку вона нав'язувала людині й яка відчувалася навіть у ліберальному середовищі унітаріянства. Романтичний дух Емерсона бунтував проти плиткого раціоналізму, на якому ґрунтувалося унітаріянство. З утвердження власного права на нонконформізм Емерсон розпочав боротьбу за національну духовну незалежність.
Остаточний переворот у його поглядах відбувся у 1832 р. Намагаючись подолати свої світоглядні сумніви, він подався в гори Нью-Гемпширу до Ітена Крофорда. Після тривалих болісних роздумів Емерсон зробив вибір, який визначив його подальшу долю. «Хто жадає стати людиною, повинен володіти самостійністю духу, — писав він пізніше. — В остаточному підсумку священною є лише одна річ — неповторність твого власного духовного світу». Цей центральний постулат емерсонівської філософії отримав назву «довіри до себе».
У січні 1833 p. Емерсон вперше вирушив у Європу. Це була свого роду втеча, викликана бажанням побути наодинці з самим собою, обрати нову царину діяльності і, можливо, зустріти однодумців серед європейських романтиків. Але особисті зустрічі з В. Вордсвортом, С. Т. Колріджем і В. С. Лендором розчарували Емерсона. Гість із США заприязнився лише з Дж. В. Карлайлом. їхнє подальше листування тривало багато років. Але найсильнішим враженням від Старого Світу виявилися пам'ятки культури і паризький Ботанічний сад з його колекціями птахів, тварин і комах, які так наочно ілюстрували «тотожність найвіддаленіших одне від одного явищ природи».
З юнацьких років ньютонівські «Основи» були настільною книгою Емерсона, завдяки якій він сформував своє уявлення про упорядкований, гармонійно влаштований Всесвіт, яким керують одні й ті самі закони матеріального та духовного життя. З погляду Емерсона сучасна йому наука підтверджувала думку про існування єдиних законів, вираженням яких стали відкриті вченими закони фізики та біології.
Повернувшись на батьківщину, Емерсон оселився у маленькому містечку Конкорд. Він купив будинок поблизу Кембриджської застави, одружився з Лідією Джексон з Плімута і почав займатися лекторською діяльністю. Емерсон володів непересічним ораторським хистом (власне, його природжена красномовність свого часу відіграла не останню роль у виборі проповідницького фаху). Ступивши на шлях «довіри до себе», він продовжував проповідувати, але тепер уже тільки від власного імені. Поступово Емерсон об'їздив з лекціями цілу Америку, і скрізь на нього чекав успіх. У Конкорді та Бостоні він зробився надзвичайно популярною постаттю, справжнім пророком Нової Англії.
Національну славу йому здобули трактат «Природа» («Nature», 1836), звернення до Товариства Фі-Бета-Каппа, відоме під назвою «Американський учений» («The American Scholar», 1837), і «Промова перед випускниками Богословської школи»(«Divinity School Address», 1838). Захопленим сучасникам здавалося, що Емерсон заново відкрив для них світ.
У «Природі» Емерсон подав стислий виклад своєї трансцендентальної філософії. «З філософської точки зору, — писав він, — Всесвіт складається з природи і душі». Душа кожної людини є частиною Абсолютного Духу, долучається до Бога. Природа «має барви духу» і надає людині можливість пізнавати Бога у її спогляданні. Таким чином, духовний світ людини у перспективі розширюється до розмірів Всесвіту. Другий важливий постулат стосується відповідностей, що існують між явищами матеріального і духовного світу: «Будь-яке природне явище є символом якогось явища духовного життя». Ідея про єдність законів матеріального і духовного світу набуває тут завершеного вигляду.
На підставі цих вихідних даних Емерсон розробив решту положень своєї філософії. При цьому він скористався ідеями Платона і неоплатоніків, творчо засвоїв індуктивний метод Монтеня і Ф. Бекона, містицизм Я. Беме і Е. Сведенборга, філософію І. Канта і доктрину німецьких романтиків, східні релігійні вчення. Однак його філософія ґрунтувалася на засадах національного духовного досвіду, пов'язаного з пуританською традицією мислення.
Трансцендентальна філософія Емерсона набула подальшого розвитку у його лекціях «Про літературну етику» («Literary Ethics», 1838), «Реформатор» («Man the Reformer», 1841), «Трансценденшаліст» («Transcendentalist», 1842), а також у двох книгах «Есe» («Essays», 1841, 1844). До першої книги «Есе» входили «Довіра до себе» («Self-Reliance»), «Наддуша»(«The Over-Soul»), «Кола» («Circles») та ін. Тут Емерсон описує Всесвіт і його закони, проводить загальний аналіз морального первня у людських взаєминах. У другій книзі досліджуються дещо специфічніші проблеми буття.
Есе Емерсон відрізнялися від лекцій ретельним шліфуванням мови, хоча й зберігали форму лекцій та розмовний стиль. Своєю неповторною письменницькою манерою Емерсона почасти завдячував законам побудови церковної проповіді, які він застосовував. Він просувається від найпростіших, буденних речей і понять до справжніх висот духу. Саме такою є структура окремих речень і кожного есе загалом. Емерсон компонував свої «проби» за принципом «саморозширюваного кола», позаяк це, на його думку, основна форма органічного життя. Емерсонівські есе сконцентровані навколо процесу зародження думки. Тема у них розвивається поступово, і складається враження, що читач і автор разом приходять до тієї чи іншої ідеї.
«Звернення до Товариства Фі-Бета-Каппа», яке О. В. Холмс назвав «Декларацією духовної незалежності» Америки, і «Промова перед випускниками Богословської школи», у якій Емерсон показав неспроможність офіційної церкви, мали вибуховий ефект. Кембриджські теологи на 30 років зачинили перед Емерсоном двері Гарвардського університету. Але, з іншого боку, значно зросла й кількість його прибічників. Наприкінці 30-х pp. навколо Емерсона згуртувалися молоді літератори та мислителі Нової Англії. Згодом цю спільноту почали називати Клубом трансценденталістів. Тут бували Ґ. Д. Торо, Б. Олкотт, Дж. Ріплі, Т. Паркер, М. Фуллер, Е. Пібоді, Дж. Вері, К. Кранч, В. Е. Чаннінг-молодший та ін. Трансценденталісти проводили час у бесідах на філософські теми, причому розмову вони розглядали як форму мистецтва. У 1840 р. Клуб почав видавати журнал «Даєл», який редагували М. Фуллер і сам Емерсон. А Дж. Ріплі невдовзі організував фур'єристську громаду Брук-Фарм. Трансценденталістський клуб створив у Конкорді атмосферу творчості, справжнього життя ідей.
Майже всі трансценденталісти, окрім усього іншого, були ще й поетами. З 1839 p. Емерсон допомагав видавати вірші молодим авторам, яких він уважав надією національної літератури. Емерсон першим звернув увагу своїх прибічників на те, що американський шлях у поезії відрізняється від європейського. Справа американського поета — опоетизувати Америку в усіх її проявах, проникнути в душу своєї країни. Необхідно також виразити національний спосіб мислення. В есе «Поет» («The Poet»), що увійшло до другої книги «Есеїв», Емерсон висловив славнозвісний постулат про те, що «думка створює розміри» у вірші. У кількох інших творах він розвинув теорію поетичної «мови факту», заснованої на зображенні природи як «шати думки». Поетична теорія Е. відіграла роль каталізатора у розвитку американської поезії.
Перу Емерсона належать дві збірки філософської лірики: «Вірші»(«Poems», 1847) і «Травневий день та інші вірші» («Мау Day and Other Pieces», 1867). Він не вважав себе особливо обдарованим поетом, і в цьому з ним погоджувалися більшість сучасників. Англійський поет і критик М. Арнольд вважав, що вірші Емерсона — це радше проза. Але час увиразнив їхню справжню вартість. У XX ст. американський критик P. E. Спіллер писав: «Притаманне кращим творам Емерсона відчуття величі природи, майстерність і відвага візуальних образів, глибоке розуміння багатозначності поетичного слова робить їхнього автора одним із найсамобутніших і найвпливовіших, якщо не найдосконалішим поетом англійської мови».
У 1847 p. Емерсон вдруге відвідав Європу, де про-читав цикл лекцій про Платона, Сведенборга, Монтеня, Шекспіра, Гете і Наполеона. Згодом на підставі цих лекцій була написана книга «Представникилюдства»(«Representative Men», 1850). Свої враження від мандрівки Емерсон виклав у збірнику нарисів «Англійські риси» («English Traits», 1856). Напередодні Громадянської війни Емерсон узагальнив свій лекційний курс у книзі «Шлях життя» («The Conduct of Life», 1860). Після цього він опублікував лише один збірник нарисів «Суспільство і самотність» («Society and Solitude», 1870) і мав задум написати книгу «Література та суспільні завдання», але завершити її Емерсону не вдалося. Її скомпонували за мате-ріалами емерсонівських рукописів і видали («Letters and Social Aims», 1876) його друг Дж. Е. Кеббот та син Е. Емерсон.
«Шлях життя» став вершиною творчості Емерсона. У цій книзі він виступає як філософ і як критик суспільства. Але, протиставляючи «ідеальну демократію, засновану на довірі до себе» і «не-участі у злі», американській дійсності, він, однак, не втрачає оптимізму і співчутливо досліджує труднощі, які виникають на великому шляху.
Творчість Емерсона відіграла визначну роль у роз-витку американської культури. Він узагальнив двохсотлітній досвід американців і проголосив культурну незалежність молодої нації. У працях Емерсона закорінені численні особливості американсь-кого національного мислення.
О. Половинкіна

Книги автора в бібліотеці: