Фрашері Наїм
ФРАШЕРІ, Наїм (Frasheri, — 25.05.1846, Фрашері, Албанія — 20.10.1900, Стамбул) — албанський поет.Дитячі та юнацькі роки Фрашері провів у рідному містечку Фрашері, де вивчив турецьку й арабську мови, які складали основу тодішньої системи освіти в Албанії. У 1866 р. родина Фрашері перебралася у м. Яніни, де юнак вступив у грецьку гімназію, у якій прослухав курс класичних наук, вивчив грецьку та латинську мови, захоплювався творами Гомера та Вергілія, Дж. Румі та Сааді, студіював праці східної філології та філософії. Упродовж 1872—1882 pp. Фрашері працював у представництвах турецької влади в Албанії. З 1882 р. і до останніх днів свого життя Фрашері перебував у Стамбулі. Світогляд Фрашері формувався під перехресним впливом ідей албанського національно-визвольного руху, просвітницьких ідеалів філософії Вольтера та Ж.Ж. Руссо і релігійно-містичної системи суфійського пантеїзму. Проповідь морального удосконалення, заклики до людяності, добра, братерства, до оволодіння знаннями поєднувались у його діяльності з ідеєю боротьби за національне визволення. Фрашері підтримував тісні зв'язки з албанськими політичними угрупованнями та культурними організаціями, зокрема з Прізренською лігою — організацією, що ставила за мету відокремлення Албанії від Туреччини, та стамбульським «Товариством писемності», яке, крім поширення грамотності серед албанського населення, займалось також пропагандою ідей національного визволення.
Перебуваючи у Стамбулі, Фрашері активно займався видавничою й освітньою діяльністю: видавав підручники для початкових шкіл Албанії, у яких подавав відомості із географії, літератури, природничих наук, писав праці з історії, вперше викладаючи албанською мовою досягнення сучасної йому науки — ідеї Ч. Дарвіна, теорію Канта-Лапласа про походження Всесвіту тощо.
Власне літературно-художню творчість Фрашері розпочав із творів турецькою та перською мовами. У 1884 р. у Стамбулі побачила світ його турецькомовна алегорична новела «Чотири пори року». Перською мовою Фрашері видав у 1885 р. поетичну збірку «Мрії» («Tehajylat»), албанською — поетичні збірки «Вірші для початкових шкіл» (1886), «Літні квіти» («Lulet e veres», 1890), «Рай і влучні слова» («Parajsa dhe Fjala fluturake», 1894). Вірші Фрашері 80-х pp. позначені рисами гуманістичної дидактики, в них втілений заклик поета до знань, світла, праці, проповідь високої моралі, співчуття до знедолених. Дбаючи про виховне значення своєї поезії, Фрашері часто вдавався до жанру байки («Старий дракон і лисиця», «Казка і правда»), поетичного афоризму («Мудрі слова»), алегорії («Пісня світильника»).
У подальшому однією з головних тем творчості Фрашері, за словами А. Десницької, стає «всюдисуще і знеособлене божество, яке мусульманський поет ніколи не називає Аллахом, а лише «богом великим і істинним». У перськомовних віршах («Небо», «Філософія», «Сонце», «Місяць») і в албанських («Бог», Всесвіт», «Знання», «Істина «й ін.) автор з ліричним пафосом змальовує картину Всесвіту. Безкінечні зоряні світи, рух небесних світил, народження і згасання, зміни пір року, нескінченний океан буття, в якому живі істоти народжуються, існують, підпорядковуючись законам Всесвіту, йдуть у небуття і знову народжуються у нових перевтіленнях — уся ця космічна тематика постає у його поезії не як виклад уявлень поета про світ, а як одкровення, як схвильований переказ великого міфу.
Поряд із космічною темою у його поезії чільне місце посідає тема Людини. Поет шукав втілення божества у зоряних світах і в крапельці води, але насамперед у людині... Згідно із етичною концепцією Фрашері, божество втілене в людині, і це унеможливлює пошуки будь-яких інших святинь. Людина повинна пізнати себе. І головне — людина, яка вбирає у себе божественну сутність, повинна прагнути до подолання зла як у собі, так і в інших, повинна розвивати людяність, мудрість, прагнення до знань, любов до батьківщини.
З другої половини 80-х і в 90-х pp. Фрашері створив чотири поеми «Отари і луки» («Bageti e bujqesia», 1886), «Справжнє бажання албанців» («О alithis pothos ton Alvanon», 1886), «Історія Скандеберґа» («Istori є Skenderbeut», 1898), «Кербела» («Qerbelaja», 1898). Поема «Отари і луки» вважається одним із найкращих творів Фрашері. Вона написана під впливом верґілієвих буколік, у ній оспівується краса рідної природи, велич і благородство сільської праці, проповідуються ідеї добра, справедливості, братерства, висловлюються сподівання на звільнення Албанії з-під влади Туреччини. У поемі «Справжнє бажання албанців «Фрашері закликає балканські народи жити у злагоді, ставитись із повагою до національних інтересів різних країн. У поемі «Історія Скандеберґа» змальовано життя албанського національного героя XV ст. Георгія Кастріота. В основу поеми «Кербела» покладені трагічні події ранньої історії ісламу.
У творчому спадку Фрашері є також переклади албанською мовою байок Ж. де Лафонтена та першої пісні «Іліади», дві історичні праці «Загальна історія» (1899), написаний віршами та прозою релігійно-філософський трактат «Бекташинський зошит» (1896).
Поезія Фрашері відіграла важливу роль у формуванні албанської літературної мови (тоскський діалект), поетичних традицій та ідейно-художніх засад, на які спиралася албанська література XX століття. В. Назарець
Книги автора в бібліотеці: