Ірасек Алоїз

ІРАСЕК, Алоїз (Jirasek, Alois — 23.08.1851, Тронов - 12.03. 1930, Прага) — чеський письменник.Свої найзначніші твори Ірасек писав у довоєнне десятиліття, а один із найкращих своїх романів — «Пітьма» («Temno») — видав на порозі Першої світової війни. Ірасек походив із давнього селянського роду; його батько був ткачем, потім — пекарем; рідний край, його природа і звичаї справили величезний вплив на майбутнього письменника. Закінчивши гімназію (спочатку Ірасек навчався в німецькій школі в м. Броумов, потім — у чеській у м. Градець Кралове), Ірасек вагався, чи вибрати йому кар'єру художника (у нього були незаперечні здібності до живопису), чи вивчати історію. Зупинившись на історії, він після закінчення в 1874 р. університету поїхав у м. Літомишль, де викладав спочатку в гімназії, потім — у реальному училищі. Чотирнадцять літомишльських років дали Ірасеку потужний імпульс до художньої творчості: тут він зібрав багатющий матеріал для своїх творів. 1888 р. І. переїхав у Прагу, де, викладаючи до 1909 р. в гімназії на Житній вулиці, написав більшість своїх романів.
Зі студентських років Ірасек товаришував з Мікулашем Алешем, відомим чеським художником, з котрим ділився своїми творчими планами, у Празі Ірасек зблизився з багатьма художниками і культурними діячами, передусім з-поміж «люмірівців» та «рухівців», прогресивних культурних гуртків кінця XIX ст. Ірасек був одним із редакторів журналу «Дзвін» («Zvon»). У 1917 р. брав участь у створенні маніфесту чеських письменників з вимогою національної самостійності.
Ірасек помер в Празі, похований на батьківщині, у м. Гронов.Творчий шлях Ірасека розпочав з поезій патріотичної спрямованості, а його рання проза присвячена сучасному селу. Проте вже перший історичний роман «Скалаки» («Scalaci», 1875) привернув увагу критики як навдивовижу зрілий для автора-початківця твір. Із вражаючою достовірністю Ірасек на основі спогадів та документів воскресив події столітньої давнини — повстання селян Находського краю проти феодалів-чужоземців з роду Пікколоміні. З особливою симпатією Ірасек змалював образ національного героя — Іржі Скалака.
Темою двох наступних творів Ірасека також стала історія Находська. У романі «При герцогському дворі»(«Na dvofe tevodskem», 1887) зображено життя Находського замку наприкінці XVIII ст. в епоху чеського національного відродження, боротьбу патріотів за скасування кріпацтва; у романі «Рай земний»(«Raj sveta», 1880) змальовано Відень під час т.зв. Віденського конгресу після закінчення наполеонівських воєн.
Нові теми дав Ірасеку Літомишль, недавнє минуле міста, документи та розповіді старожилів. Найбільш досконалим з художнього погляду серед «літомишльських» романів є «Філософська історія» («Filozofska historie», 1878), у якому йдеться про зіткнення патріотично налаштованих чеських студентів з пронімецьки зорієнтованими міськими буржуа. Трагічну ноту в загальний жартівливий тон оповіді вносять сцени боїв на паризьких барикадах 1848 р. Цей останній етап чеського відродження став також темою оповідань «У рицарів»(«U rytifti», 1880) та «На старій пошті» («Na star poste», 1881), пізніше об'єднаних автором разом із «Філософською історією» у цикл «Провінційні історії» («Matlomestske historie», 1890).
Найбільша творча активність Ірасека припадає на 80-ті роки. Він написав низку великих і малих творів, присвячених різним епохам чеської історії. Понад усе Ірасека цікавив період після 1620 p., коли після поразки на Білій горі чехи втратили національну самостійність, а також період гуситських воєн.
У романі «Скарб» («Poklad», 1881), з якого розпочинається цей період творчості, Ірасек змальовує перші кроки просвітницького руху в східній Чехії. Важливу роль у творчості Ірасека відіграє оповідання «Сусіди» (1882), де вперше порушується тема постбілогірської еміграції. Герої роману «На чужій службі» («V cizich sluzbach», 1883) — нащадки гуситів, які беруть участь як найманці у війні баварських князів за володіння Ландсгутом за часів царювання Владислава Ягеллонського.
Один із найзначніших творів цього періоду — роман «Песиголовці» («Psohlavci», 1884), ідейно пов'язаний з романом «Скалаки». І. давно цікавила історія Ходського краю, характери ходів, їхня боротьба за свої права (ходи віддавна були вільними охоронцями західних чеських кордонів) у кінці XVII ст. З допомогою образів Яна Солодкого-Козини та його прибічників Ірасек створив переконливі типажі героїв, які вірять у справедливість своїх вимог, своєї боротьби за незалежність. Достовірно описано життя і побут ходського села, яскравість описів змушує згадати про нереалізований І. талант художника. Постбілогірській епосі присвячений і роман «Скелі» («Skaly», 1886), герой якого, священик-революціонер Уліцький, намагається підняти народне повстання проти поневолювачів, але закінчує своє життя на ешафоті.
У кінці 80-х р. Ірасек взявся за створення розлогих белетристичних портретів. Його героями стають історичні особи, висунені передовсім найславетнішою епохою чеської історії — епохою гуситського руху. Першою в низці портретів стала трилогія «Поміж течіями» («Mezi proudy»), куди ввійшли три романи: «Два двори» (1887), «Син жар-птиці» (1888) та «На три голоси» (1890). Згідно з початковим задумом, цикл мав би мати значний обсяг, але Ірасек змушений був відмовитися від цієї ідеї через неприхильність критики.
Своє завдання Ірасек вбачав у змалюванні формування гуситського руху. Знавець історії, він зумів відтворити атмосферу суспільного життя, відобразити духовні проблеми епохи. Перша частина («Два двори») є розширеною експозицією. Ірасек переконливо доводить історичну необхідність Реформації, підкреслюючи, що суб'єктами антицерковного й антифеодального рухів були не тільки окремі прогресивно налаштовані священики та представники інтелігенції, а спільно з ними простолюд. Виразник цієї ідеї у трилогії — «Син жар-птиці» Шип, котрий спізнав на власному досвіді розбещеність церковників і пригноблення народу. З ним Ірасек порівнює архієпископа Яна з Енштейна, священика-чеха, навернення якого від розкошів до християнського смирення зумовлене не лише особистими, а й політичними причинами. Поруч з ними — образ короля Вацлава IV, народного, демократично налаштованого володаря; у суперечці з Яном із Енштейна він висловлює обурення з приводу зростаючого впливу церкви та великих феодалів. Особливу увагу І. звертає на те, наскільки Вацлав розуміє інтереси та потреби народу (заключна сцена роману — підписання Кутногірського декрету). У трилогії з'являються і найвизначніші постаті епохи — Ян Жижка і Ян Гус, проте їхня роль у романі другорядна. Для І. найважливіше було показати рух історії як колективний процес.
Наступний після трилогії роман — «Проти всіх» («Proti vsem», 1893) змальовує першу і водночас кульмінаційну фазу гуситського руху — 1419—1420 pp., коли під керівництвом Яна Жижки піднімається хвиля народного опору феодалам-поневолювачам, як чехам, так і чужинцям, опір папській церкві і коли вже в гуситському русі починають виокремлюватися течії й угруповання. Симпатії Ірасека на боці таборитів. Ідейна і художня кульмінація роману — битва на Віткові. Як і в інших романах, у цьому творі головний герой — народ, що творить історію, але й тут ми знаходимо виразні індивідуальні характери: образи пані Едени та її чоловіка священика Видлінського, доля яких наочно демонструє трагічні наслідки розколу всередині гуситського руху.
До гуситської тематики Ірасек звертається і в трилогії «Братерство» («Bratrstvo»), що складається з романів «Битва під Лученцем» (1899), «Марія» (1904), «Злидарі» (1908). Цього разу романи присвячені епосі занепаду та поразки гуситського руху, долі «братів»-таборитів, які вціліли в битві під Липанами. Вони допомагають у Словаччині Янові Іскрі з Брандиса, перемагають у битві біля Лученця угорських завойовників, але потім їхнім ремеслом стають мародерства та грабунки. В образах гетьмана Талафуса та його коханої Марії виявилася майстерність портретної характеристики Ірасека. Трилогія була вельми популярною в 10-х pp., коли чехи та словаки об'єдналися для боротьби за незалежну державу.
Водночас Ірасек створював романи про епоху чеського національного відродження. Пенталогія «Ф.Л. Век» («F.L.Vek», 1880-1906) описує початковий етап відродження на матеріалі біографії вихідця з народу, просвітника («будите-ля») Века, прототипом якого послужив Франтішек Владислав Гек (1769—1847), купець із Добруша та автор «Спогадів». Доля Века в Ірасека тісно пов'язана з просвітницькою діяльністю першого покоління «будителів» — особистостями В. Тама та Пухмайєра. Ірасек передає не лише зовнішній вигляд Праги того часу, а й ідейну та емоційну атмосферу, йому притаманний суворий і об'єктивний тон оповіді, позбавлений будь-якої патріотичної сентиментальності; переконливо передано реакцію чехів на європейську подію — Велику французьку революцію та наполеонівські війни, що призвело до різкого посилення пруссофільських настроїв. Центральне місце в романі займають не відомі історичні особистості, а люди, які виконували рутинну та важку роботу, що відповідає поглядам Ірасека на відродження як на процес народного характеру.
Епоха чеського відродження у провінції — рідному для Ірасека Находському краї — предмет зображення чотиричастинної хроніки «У нас» («U nas», 1896—1903). Цього разу Ірасек описує більш пізній етап просвітницького руху — 1823—1852 pp., тобто починаючи від реакції провінції на празькі культурні події і закінчуючи революцією 1848 р. та роками бахівської реакції. Ірасек змальовує важкі умови життя простого люду — злиденних ткачів, відсталих як економічно, так і культурно. Центральна постать роману — священик Гавловицький, прототипові якого, священику-«будителю» Йозефу Регнеру, Ірасек присвятив свій перший роман «Скалаки». На відміну від пенталогії «Ф. Л. Век», головну увагу Ірасек приділив тут соціальній проблематиці Відродження. Тому тон хроніки не оптимістичний.
Перед самою війною Ірасек видав свій останній завершений роман «Пітьма»(1913). Тут він знову повернувся вглиб історії, цього разу в часи розгулу контрреформації, показуючи, як єзуїти-переможці у 20-х pp. XVIII ст. знищують останніх прибічників «єретиків», як усі ті, хто хоче зберегти віру своїх батьків, змушені тікати за кордон. На перший погляд, у романі немає ані проблиску надії, проте душевна сила та багатство народу, зображені в романі, створюють враження недовговічності тієї влади, яка ґрунтується на насильстві.
Останнім романом Ірасека став «Гуситський король» («Husitsky kral», незакінчений), присвячений епосі «народного» короля Іржі із Подебрад. Але, вочевидь, у процесі написання Ірасек втратив інтерес до обраної ним історичної постаті.
Один із найвідоміших творів Ірасека — «Старовинні чеські перекази» («Stare povesti ceske», 1894), матеріал для яких Ірасек черпав з «Хроніки» Яна Космаса, Далімала та інших джерел. Популярне оповідання Ірасека «З Чехії на край світу» («Z Cech az па konec sveta», 1888), яке на основі подорожніх щоденників пана Сашека із Біркова описує дипломатичну місію Іржі Подебрадського до країн Західної Європи. Спогади про свою молодість та життя в Літомишлі Ірасек виклав у двох томах, названих ним «Зі спогадів» («Z mych pameti», 1909, 1912).
Відомі були також і драматичні твори Ірасека. Він — автор дванадцяти п'єс, прем'єри яких зазвичай проходили у Національному театрі у Празі. Чимало з них і до сьогодні можна зустріти в репертуарі чеських театрів. Це п'єси «Ян Гус» (1911), «Ян Жижка» («Jan Zizka», 1903), «Ян Рогач» («ian Rohac», 1914) і, передусім, казка «Ліхтар» («Lucema», 1905). І. писав також п'єси із сучасного йому сільського життя: «Войнарка» («Vojnarka», 1890) та «Батько» («Оіес», 1894).
Українською мовою окремі твори Ірасека переклали А. Сулименко, С Масляк, Ю. Лісняк. Т. Козак

Книги автора в бібліотеці: