Казанова Джованні Джакомо

КАЗАНОВА, Джованні Джакомо (Casanova, Giovanni Giacomo — 02.04.1725, Венеція — 04.06.1798, замок Дукс, Богемія) — італійський письменник і мемуарист.Казанова народився в родині акторів у Венеції. Деякий час вивчав юриспруденцію, згодом мав намір стати священиком, але через численні любовні походеньки його виключили з духовної семінарії, і він змушений був найнятися на службу до кардинала скрипалем у капелу. Притаманні його натурі авантюризм та нерозважливість, бажання здобути визнання та славу, спонукали Казанову до багаторічних, сповнених пригод і скандального розголосу мандрів країнами Європи. Казанова відвідав Париж, Дрезден, Прагу, Відень, у Ліоні у 1750 р. вступив у масонський орден. Європейську славу під час своїх мандрів Казанова здобув насамперед як надзвичайно галантний «серцеїд» і неперевершений спокусник жінок. Саме кохання (а радше було б сказати — «любовні утіхи», за висловом самого Казанови) було чи не найвищим сенсом його життя. У «донжуанський список» К. впродовж 39 років сповненого любовних пригод життя потрапили 122 жінки, представниці найрізноманітніших соціальних верств тогочасного суспільства: від звичайних повій до аристократок з гучними дворянськими титулами. Казанова однаково люб'язно, з підкресленою увагою та щирістю ставився як до одних, так і до інших. «Я кохав жінок до безтями, але завжди віддавав перевагу свободі», — зауважував Казанова.
1755 p. Казанова повернувся у Венецію, де, скориставшись випадковим знайомством із сенатором Брагодіном, на запрошення останнього оселився в його помешканні, присвятивши увесь вільний час вивченню магії. Того ж року за звинуваченням у богохульстві та відьомстві його було заарештовано і запроторено до в'язниці Піомбі, звідки він 13 жовтня 1756 року (вирахувавши, як стверджують, найбільш сприятливу дату за допомогою кабалістики) втік і на початку наступного року вже з'явився у Парижі. Втеча із знаменитої в'язниці, а також репутація мага і спокусника швидко зробили Казанову відомим усій Європі, що відчинило перед ним двері багатьох аристократичних салонів французької столиці. Утім, сумнівні фінансові операції, постійні звинувачення у шахрайстві змусили Казанову у 1760 р. залишити Францію і під іменем Шевальє де Сенгала вирушити у нові мандри. Казанова відвідав Німеччину, Швейцарію (де зустрічався з Вольтером), Савою, Флоренцію, Рим, деякий час мешкав у Лондоні. У 1764 р. німецький імператор Фрідріх II запропонував йому посаду начальника кадетського корпусу, але Казанова відмовився від цієї пропозиції, натомість вирушив на схід Європи, у Росію, де зустрічався з О. Суворовим і імператрицею Катериною II. У Варшаві Казанова ініціював дуель з відомим польським аристократом Браницьким, яка наробила багато розголосу і змусила Казанову в черговий раз рятуватися втечею. Після нового вояжу країнами Західної Європи (Австрія, Німеччина, Франція, Іспанія, Італія) Казанова у 1775 р. отримав дозвіл повернутися у рідну Венецію за умови згоди стати таємним агентом міського відділу інквізиторського трибуналу. Після чергової любовної витівки, яка закінчилася завданням у 1782 р. образи знаному місцевому дворянину Ґрімальді, Казанова знову покинув Венецію й оселився у Чехії, в замку графа Вальдштейна, якого залучив до занять кабалістикою та магією. Останні тринадцять років свого життя Казанова провів на посаді бібліотекаря в замку Дукс, що у Богемії. Там він і помер.
Казанова відомий як автор достатньо значної кількості літературних творів, серед яких виділяються історична праця «Історія заворушень у Польщі» («Storia delle turbolenze della Polonia», 1774-1775), кантата для трьох голосів «Щастя Трієста» («ha. felicita di Trieste», 1774), переклад в октавах «Іліади» (1775—78), фантастичні романи «Едуард і Єлизавета, або Подорож до центру Землі» (17Ю), «Іксамерон...»(«Icosameron...», 1788).
Найзначнішою частиною літературного доробку Казанови вважають його спогади. До роботи над спогадами Казанова приступив у 1788 p., видавши книгу «Історія моєї втечі...» («Histoire de ma fuite des «Plombs» de Venise»), яка стала їхньою основою, що у рукописі мала назву «Історії мого життя» («Histoire de ma vie», 1791-1798), а в посмертному виданні була названа «Мемуари» («Aus den Memoiren», перше видання у перекладі з французької на німецьку — 1822-1828).
У «Мемуарах» перед читачем постає подана в ідеалізованому світлі, стилізована під жанр галантного роману історія життя Казанови — людини, котра впевнено долає усі перешкоди і незмінно виходить переможцем з будь-яких життєвих негараздів. Водночас, «Мемуари» Казанови цікаві не лише тим, що в них міститься послідовний виклад біографії одного із найвизначніших авантюристів Європи, а й тим, що читач знаходить у них величезну кількість цінних культурно-історичних фактів. Окрім того, у «Мемуарах» у більш або менш розгорнутому вигляді окреслені портрети визначних представників тогочасного громадсько-політичного життя Європи.
Після смерті Казанова рукопис його книги багато разів перепродувався (його власники не зважувалися, насамперед з цензурних міркувань, видати твір), аж поки не потрапив до Ф.А. Брокгауза, засновника знаменитої книговидавничої фірми. Публікація «Мемуарів» у 1822-1828 pp. мала величезний успіх у європейського читача, не в останню чергу через те, що історія Казанови виявилася до певної міри співзвучною легенді про Дон Жуана, досить популярній у літературі романтизму. Романтична легенда, у яку Казанова намагався перетворити історію свого життя, привертала увагу багатьох митців. Крім безпосереднього впливу на значну кількість письменників (серед яких Стендаль, Г. Гайне, А. де Мюссе), Казанова став предметом розмов літературних персонажів (у «Піковій дамі» О. Пушкіна, в «Дядечковому сні» Ф. Достоєвського тощо). Сам Казанова є героєм повістей, романів та п'єс: «Повернення Казанови» (1918) А. Шніцлера, «Пригоди» і «Фенікс» (1918—1919) М. Цвєтаєвої, «Роман про Казанову» (1946) Р. Олдінґтона та ін. Життя Казанови інтерпретоване в цілому ряді кінофільмів: «Казанова» (О. Волков, 1927), «Пригоди Казанови» (Ж. Буайє, 1946), «К.» (Ф. Фелліні, 1976) та ін.
В. Назарець

Книги автора в бібліотеці: