Келлер Ґотфрід

КЕЛЛЕР, Ґотфрід (Keller, Gotfried - 19.07.1819, Цюріх — 15.07.1890, там само) — швейцарський письменник.Народився у сім'ї токаря-республіканця. Рано втратив батька. Школу закінчити не вдалося, довелося зайнятися самоосвітою. У хлопчика рано проявився талант художника, тому Келлер поїхав навчатися у Мюнхен, але, розчарувавшись у своїх здібностях живописця, повернувся у рідні місця.
У цей час у Швейцарії відбулися важливі політичні події, у яких Келлер взяв активну участь. 1848 р. у країні була прийнята Конституція, що проголосила єдиною незалежною союзною державою кантони, де населення розмовляло німецькою, французькою та італійською мовами. У цей самий час відбулося особисте знайомство Келлера із найвизначнішими політичними поетами Німеччини XIX ст. — Г. Гервегом та Ф. Фрейліґратом. Згодом Келлер, як активний учасник революційних подій у Швейцарії 1847— 1848 pp., отримав стипендію Цюріхського кантону для продовження освіти за кордоном. Келлер поїхав у Німеччину. У Гейдельберзькому університеті він слухав знамениті «Лекції про сутність релігії» Л. Фейербаха. Зав'язалася його дружба з філософом. Зустрічі з видатними людьми допомогли Келлеру усвідомити своє покликання.
Він розпочав шлях у літературі як поет. Заперечуючи існування потойбічного світу, Келлер утверджує у своїй творчості земний світ, який необхідно змінити в кращий бік. Перша поетична збірка Келлера «Вірші» («Gedichte», 1846) багато в чому характерна для середини 40-х років: у віршах звучать заклики до народу об'єднатися в ім'я свободи та рівності.
Вершиною творчості Келлера став роман «Зелений Генріх» («Der grime Heinrich», перша ред. 1854— 1855; 2-га — 1879-1880). Задум створення роману датується пізньою осінню 1842 p., коли Келлер у віці двадцяти трьох років повернувся додому, в Цюріх, із Мюнхена після того, як зазнав невдачі як художник. Саме тоді йому спало на думку написати ліричну книгу з історії молодого художника, «з веселими епізодами та жахливим фіналом, де все має бути поховане». Ці думки письменника знайшли своє вираження у першій редакції роману. Роман мав величезний успіх. Але читачів ошелешив немотивований фінал; герой несподівано помирає від серцевого нападу. Щоправда, обізнані люди подейкували, начебто видавець роману був невдоволений затягненими термінами закінчення книги, а тому автор був змушений «приректи» свого Генріха на смерть.
Келлер важко переживав критичні відгуки про невідповідність фіналу роману його життєствердному змістові. Треба було чимало мужності та часу, аби знайти в собі сили погодитися зі слушністю суспільної опінії про естетичну непослідовність фінальних сторінок першої редакції «Зеленого Генріха «і взятися за ґрунтовну переробку роману. Коли була закінчена друга редакція «Зеленого Генріха», автор викупив у свого колишнього редактора решта тиражу видання, аби спалити його у печі. До другої редакції Келлер додав чимало нових епізодів, деякі забрав, пом'якшив «цвинтарний мотив» роману; оповідь ведеться тепер не від третьої, а від першої особи. Змінено фінал. Друга редакція «Зеленого Генріха «близька до класичного німецького «роману виховання» — «Вільгельма Мейстера» Й.В. Гете. Обидва романи яскраво виражають духовну сутність своєї епохи, і в кожному з них йдеться про становлення особистості, про пошуки сенсу життя, його істинних вартостей, про призначення мистецтва та його роль у житті народу. Важкий шлях пізнання, сумнівів і здобутків долає герой Келлера — Генріх Леє.
У романі Келлер розвиває думку про те, що в житті не все залежить від суспільного середовища чи системи, до якої включена окрема людина. Адже часто в одних і тих самих обставинах різні люди поводять себе по-різному, при цьому головне залежить від конкретної етичної позиції кожної окремої людини. Отже, людина повинна пам'ятати про особисту моральну відповідальність за стан справ довкола себе. Таким чином письменник переключає увагу читачів (і свою власну) із зображення зовнішніх конфліктів на внутрішні, від вирішення яких теж чимало залежить. Виявляється, важко боротися із зовнішніми перешкодами, але ще важче людині буває іноді боротися із собою, із власними суперечностями та недоліками. Генріх Леє самостійно приходить до правильного етичного вибору свого шляху: він вирішує присвятити себе державній службі на користь суспільства.
Ідейно-художня близькість роману Ґете «Вільгельм Мейстер» та роману Келлера «Зелений Генріх» давно помічена відомими письменниками XX ст. Так, приміром, Р. Хух писала, що німецька література має гордитися не лише існуванням «Вільгельма Мейстера» Гете чи німецьким романтизмом, а й тим, що вона «все-таки має і такий роман», як «Зелений Генріх».
Інший відомий письменник XX ст., Г. Гессе, котрий виріс під сильним літературним впливом таланту Келлера, побачив у двох великих романах виховання Гете й Келлера вияв «світу витонченої бюргерської духовності в Німеччині». У своїй статті про творчість К. «Зельдвілла на заході» (1919), написаній до сторіччя від дня народження Келлера, Гессе назвав автора «Вільгельма Мейстера» «духовним батьком» бюргерської культури Німеччини, а швейцарського письменника — «останнім цвітом». В іншій статті, «За читанням «Зеленого Генріха» (1907), Гессе доходить висновку: «Секрет «Зеленого Генріха»... ґрунтується на двох силах... Одна — це те, що я хотів би назвати вічністю матеріалу, а друга сила — це мова».
На схилі життя Келлер видав свій другий значний роман «Мартін Заландер» («Martin Salander», 1886). У ньому письменник зробив спробу соціального аналізу сучасної йому дійсності і прийшов до гіркого висновку, що шляхетні ідеї республіканізму, за втілення яких свого часу палко боровся молодий Келлер, поступово перетворилися у Швейцарії у дзвінкі та порожні гасла для тих, хто, прикриваючись ними, безсоромно рвався до влади та особистої наживи.
Герой роману Мартін Заландер, іменем якого названо роман, скаржиться на втрати, порівнює своє минуле з теперішнім становищем, критично оцінює власні недоліки та помилки, які, врешті-решт, призвели до того, що він і сам був змушений стати на шлях підприємництва, залишивши попереднє місце шкільного вчителя. Син Мартіна Заландера, Арнольд, не бажає брати, на відміну від свого батька, жодної участі в громадських справах, тому що він добре розуміє злочинну сутність сучасного суспільства і не хоче дозволити пошити себе в дурні чи зробити відповідальним за гріхи влізливих підприємців. Хоча соціальний аналіз дається у художньому творі доволі поверхово, але критичний заряд роману достатньо ґрунтовний, що зближує Келлера з кращими критичними реалістами європейського масштабу на межі століть.
Якби Келлер написав тільки два згадані романи, то все одно його ім'я увійшло би в історію швейцарського реалізму XIX ст. Але, крім романів і віршів, Келлер писав ще й новели. Заслужене визнання у сучасників мали цикли його новел «Люди із Зельдвіли», «Сім легенд», «Цюріхські новели», «Вислів».
Збірка «Люди із Зельдвіли» («Die Leute von Seldwylla»), перша частина якої вийшла у 1856 p., а друга —у 1873—1874 рр., належить до найвизначніших німецькомовних творів у жанрі новели XIX ст. Двадцять років роботи над новелами цієї збірки дозволили письменникові охопити широке коло суспільних проблем. Хоча, звісно, авторський метод оповіді змінювався впродовж цього часу: від поетично-піднесеного прийняття життя до суворого зображення дійсності в дусі класичного методу критичного реалізму 2-ої пол. XIX ст., все-таки в «Людях із Зельдвілли» домінують світлий первень і добрий гумор.
Головний зміст новел має педагогічний характер. Автор намагається показати, як життя виховує кожного окремого індивіда, спонукаючи його поєднувати особисті інтереси із загальнолюдськими. Педагогічний оптимізм Келлера перейняв від Ж. Ж. Руссо та Й.Ґ. Песталоцді. На першому плані перебувають проблеми морального самовдоскона-лення особистості. М'який гумор переростає у сатиру, коли Келлер показує людей, охоплених жагою збагачення («Троє праведних гребінників» — «Die drei gerechten Kammacher»). Гумор відсутній у новелі «Сільські Ромео та Юлія» («Romeo und Julia auf dem Dorfe»), де шекспірівський сюжет викладається «на зельдвільський копил».
Другий том збірки «Люди із Зельдвіли» розпочинається зі слів автора про ті зміни, які сталися з мешканцями цих місць за десять років: теперішні зельдвільці зовсім не схожі на колишніх, вона стали підприємливими, менше сміються, майже зовсім відійшли від політики і навіть зовні нічим не відрізняються від усіх інших людей. Нові умови життя у Швейцарії морально спустошують людей, стають на заваді виявленню правдивої людяності.
У 1876 p. Келлер відмовився від посади першого секретаря Цюріхського кантону, на якій перебував із 1861 p., що заважало його письменницькій діяльності. Після відходу від державної служби розпочався новий плідний період у житті та творчості Келлера. Уже в 1878 р. вийшла збірка «Цюріхські новели» («Zuricher Novellen»). Головну роль у новому циклі новел відіграє оповідання «Стяг семи стійких» («Das Fahnlein der sieben Aufrechten»). Автор обстоює у цій новелі право громадян боротися за свободу і справедливість. Жоден уряд і жодна армія не допоможуть, коли громадяни не зможуть захистити себе. «Семеро стійких» — це гурт випробуваних друзів. Вони бачили загибель старої епохи, пологові муки нового часу, тому рішуче налаштовані проти тих суб'єктів, які накопичили мільйони, а тепер вирішили, що настав їхній час, і невтримно рвуться до влади, яка допоможе їм примножити власне багатство. В оповіданні звучить сувора критика на адресу політичних авантюристів, здатних морально скалічити характер цілого народу.
Загалом «Цюріхські новели» сприймаються як попередження і застереження. У новелах цього циклу доля героїв тісно пов'язана з історією швейцарського народу. Келлер з гордістю розповідає про політичну боротьбу за незалежність Швейцарії. Усі герої новел — це назагал прості, нічим не примітні люди зі своїми особистими недоліками та достоїнствами, але всі вони здатні на героїчне життя в потрібний момент і нікому не дозволять себе поневолити.
У циклі «Сім легенд» («Sidxn Legenden», 1872) письменник відходить від сучасних сюжетів і створює стилізації на кшталт середньовічних народних легенд. Оповідання цього циклу приваблюють своєю поетичною чистотою та ясністю, вірою у плідність добра, шляхетність сердечних поривань людей. Келлер зумів виправдати земні пристрасті людини, ошляхетити їх і надати їм піднесено-поетичного, майже божественного звучання.
Г. Гессе, згадуючи під час Першої світової війни, хто б з німецькомовних письменників у ті страшні роки зміг претендувати на таку саму довіру читачів, якою свого часу користувався Келлер, не зміг назвати жодного прізвища.
І. Франко назвав Келлера «найбільшим поетом і повістярем, якого видала Швейцарія», переклав його новели «Марія і черниця», «Легенда про танець», «Мереточка», низку віршів. Творчістю Келлера захоплювався В. Стефаник. Окремі його твори переклали також Д. Павличко, О. Логвиненко, Є. Горєва, В. Василюк, Г. Сварник, Н. Андріанова та ін.
Є. Стеквашов

Книги автора в бібліотеці: