Клопшток Фрідріх

КЛОПШТОК, Фрідріх Ґотліб (Klopstock, Friedrich Gottlib — 2.07.1724, Кведлінбург - 14.03.1803, Гамбург) - німецький поет і драматург.Народився у сім'ї адвоката, виховувався в релігійному дусі, спершу в теологічній школі Шульпфорта, де опанував латинську та грецьку мови і став «шанувальником Гомера, Верґілія, Горація, потім — на богословському факультеті Енського та Лейпцизького університетів. Перші вірші написав між 1739 і 1745 pp. У Лейпцигу Клопшток входив у коло поетів, що об'єдналися навколо журналу «Бременські видання», на сторінках якого у 1748 р. були опубліковані перші три пісні його епічної поеми «Месіада» («Месія» — «Der Messias»). Це зробило молодого поета широковідомим.
Над «Месіадою», розлогою (двадцять пісень) епічною поемою, написаною античним гекзаметром (уперше в німецькій літературі) на біблійний сюжет, Клопшток працював упродовж багатьох років. У 1773 р. поему опублікували повністю. Спочатку палко зустрінута сучасниками, які високо оцінили її новаторство й емоційність, поема невдовзі стала набутком винятково істориків літератури. Новаторський характер поеми полягає не лише в гуманізмі, просвітницькому оптимізмі, протистоянні раціоналістичній літературі Й.К. Готшедата його послідовників, але й у створенні вірша без рими, в елементах ліризму та музичності. Взірцем для Клопштока слугувала поема Дж. Мільтона «Втрачений рай» і традиції античної літератури. Проте поема вийшла громіздкою, композиція доволі млявою, а абстрактні значною мірою характери — незрозумілі сучасникам. Увага сконцентрована на душевному стані героїв, тому Ісус Христос (Месія), грішний ангел Аббадона та інші герої виглядають пасивними, а сама поема — статичною.
У 1771 р. були опубліковані оди Клопштока — найвідоміша і найвартісніша частина його творчості, яка є важливим внеском у німецьку поезію. Оди виражали безпосередні почуття та переживання людини, змальовували картини природи. Своєю емоційністю та зв'язком із фольклором лірика Клопштока протистояла сухій риторичності готшедівського класицизму. Оди Клопштока справили вплив на поезію Й.В. Гете й інших штюрмерів, на Ф. Гельдерліна. Хоч і релігійно забарвлені, чимало з од Клопштока оспівували ідеї гуманізму та патріотизму, висловлювали протест проти феодального гніту.
Найвизначнішими є: «Весняне свято» («Friih-lingsfeier», 1759), якою захоплювався гетівський Вертер, «Ранні гробниці» («Die frtthen Graber», 1768), «Моя батьківщина» («Mein Vaterland», 1768), «Пророцтво» («Weissagung», 1773) та ін. У програмній оді «Пагорб і гай» («Der Hilgel und der Hain», 1767) Клопшток виступив проти наслідування давньогрецьких поетів, стверджуючи, що барди ближчі від них до природи. До патріотичних віршів належить і його естетичний твір «Німецька республіка вчених» («Die deutsche Gelehrten-republik», 1774). Деякі оди були, по суті, римованими трактатами про завдання поезії, про розвиток німецької мови. Такими є «Наша мова» («Unsere Sprache», 1767), «Німецька Біблія» («Die deutsche Bibel», 1784).
Драматургія Клопштока включає трагедії на біблійні сюжети: «Смерть Адама» («Der Tod des Adams», 1757), «Соломон» (1764), «Давид» (1772), провідна ідея котрих — необхідність смирення, і трилогію на мотиви героїчного минулого Німеччини: «Битва Германа» («Hermanns Schlacht», 1769), «Герман і князі» («Hermanns und die Ftirsten», 1784), «Смерть Германа» («Hermanns Tod», 1787). П'єси цієї трилогії Клопшток називав «бардитами» (у Таціта — це бойова пісня або клич, за мелодіями яких германці визначали результат бою). Драми Клопштока — своєрідні ораторії з хорами, прозаїчними діалогами; вони малосценічні. Й. К. Ф. Шиллер не вважав за можливе ставити їх на сцені Веймарського театру. Прекрасні хори бардів, однак, були покладені на музику К.В. Глюком (трилогія «Бардита»).
Клопшток вельми співчутливо зустрів початок Великої французької буржуазної революції, якій присвятив ряд політичних віршів, написаних у жанрі оди: «Вони, а не ми» («Sie, und nicht wir», 1790), «Пізнайте себе» («Kennet euch selbst», 1789), «Визвольна війна» («Der Freiheitskrieg», 1792) й ін. За рішенням Національного конвенту (26.08.1792) Клопштоку було присвоєно звання почесного громадянина Французької республіки. Пізніше Клопшток відійшов від революції, не прийнявши політики терору, про що йдеться в оді «Моя помилка» («Mein Irrtum», 1793).
Л. Вдовиченко

Книги автора в бібліотеці: