Володимир Масляк це унікальна постать, знана для багатьох, як український письменник, сатирик, перекладач, публіцист, педагог, а при тому батько визначних синів: Омеляна і Степана, які займають в українській культурі яскраву і неповторну цінність. Про нього та про його синів варто згадати з нагоди 150-ліття від дня його народження. Народився він 14 вересня 1858 року у селі Діброва (тепер Рогатинський район) на Івано-Франківщині. Батько Володимира Іван походив з староміщанського роду з м. Галича, але часто любув подорожувати по Галичині і серед міст йому дуже до любови припав м. Перемишль (тепер у Польщі), що росташований на мальовничих пагорбах по обох боках ріки Сяну. Тому, як тільки закінчив Володимир початкову школу батько записав хлопця до ґімназії в м. Перемишлі, яку він з успіхом закінчив. Після якої студіював у Краківському університеті на факультету класичної філології. Як пізніше писав сам Володимир, що Перемишль та Краків разом оформили його світогляд. Вже у Перемишлі він рішуче стаяв на позиціях народовців і твердив, що обов'язком кожної свідомої людини є бути вірним сином України-Руси. При тому на його світогляд мали вплив також такі визначні діячі, як Омелян Огоновський та редактор часопису "Зоря" Омелян Партицький та інші.
Треба пригадати, що ще у Перемишлі та в дальших роках В. Масляк дав себе пізнати, як неустанний мадрівник. Ще будучи учним середньої школи обійшов він наші села на Перемищині, по обох сторонах Сяну. Потім він на ногах перейшов цілі простори не лише в Галичині, Буковині, але навіть ходив по центральній Україні і записував свої спостереження. Ця мадрівка до певної міри відзеркалилася і у його вже дозрілому віці. Часто він міняв навіть місця проживання. У 1879 р. у часописі "Ластівка" Володимир замістив свій перший вірш "Рідна мати", а вкоротці його поезію друкували часописи "Слово", "Весна", "Родимий листок" і в кінці він почав працювати в редакції "Зорі". Коли у 1883 р. помер Володимир Барвінський, він почав співпрацювати з Львівською ґазетою "Діло" і в тому періоді зблизився з редакцією журналу "Дзеркало", в якому друкував свої сатиричні та політичні твори, під псевдонімаму: "Бережанець", "Судислав", "Яромир", "Шило", "Паляничка".
Від 1885 р. він став редактором журналу "Зеркало", якого назву перемінив на "Нове зеркало". В коротці виїхав з Львова до Кракова, але не довго там був, бо вже у 1888 р. повернувся до Перемишля і почав працювати педагогом в ґімназії. Понадто педагогічною працею він займався у Золочеві, Коломиї, Бучачі і Станіславові. Перша світова війна застала Володимира у Львові, де він працював педагогом і займався творчою працею. З приємністю треба відмітити, що в тому періоді він видав ряд літературних творів. Багато у своїй творах він виступав проти русифікації України царською Росією та з винятковою теплотою писав про Т. Шевченка, Ів. Котляревського, Ю. Федьковича та тих, які мали значимість у виховному національному процесі. Варто пригадати, що на деякі його поетичні твори наші композитори о. М. Вербицький, В. Барвінський, О. Нижанківський, Т. Ярославенко опрацювали музику і вони стали піснями. Як рівнож стали народними піснями "Вгаю зеленім", "Де Дніпро наш хвилі котить", а це слова В. Масляка. При тому він також відомий, як перекладач з чужих мов на українську і навпаки.
Академік Агатангел Кримський (1871-1941), (Якого большевики закатували) знавець около 35 чужих мов, назвав переклади В. Масляка "...найкращими і додав, що він один із великих патріотів України, який бачив зорю свободи, як сходяче сонце правди, яка засіяла у 1848 року". В. Масляк видав три книги нарисів "Кістяки Гольбайна" та ряд інших цікавих творів. Надзвичайно болісно пережив В. Масляк невдачі у визвольних змаганнях українців у 20 рр. ХХ століття. Попросту припинив свою творчу діяльність і почав в рострою хворіти і 15 липня 1924 р. помер. Його похоронено на Личаківському цвинтарі у Львові. На жаль, могилу Володимира Масляка більшовицькі окупанти знищили, звинувачуючи його посмертно в націоналізмі.
Принагідно пригадаймо, що слідами батька Володимира пішов його син Степан (1895-1960), що народився 19 листопада 1895 р. в Івано-франківську. У 1928 р. закінчив Вищий педагогічний інститут у Празі. У 1945 р. повернувся до Львова і викладав у Львівському університеті Ім. Ів. Франка. Крім того був він знакомитим поетом, письменником, перекладачем і педагогом. Багато перекладав з польської мови, чеської та інших. Серед його перекладів, найбільшу популярність здобув переклад "Пригоди бравого вояка Швейка" Ярослава Гашека. Помер він 1960 р. у Львові і похоронений на 16 полі також на Личаківському цвинтарі.
На завершення лише коротко пригадаю, про його другого сина Омеляна (1893-1872), що народився в м. Яслі на Лемківщині, був це талановитий і визначний художник, живописець, графік і письменник. Був це без сумніву також великий патріот України, який врятував цілий ряд унікальних старовинних книг перед неминучою загладою і хотів їх зберегти для бібліотек в Україні. На жаль, вже під кінець 1949 р. НКВД арештувало Омеляна Масляка і 2 січня 1951 р. його засуджено на 10-ть років позбавлення волі і заслано його до Маґадана, а зібрані поверх 100 тисяч примірників унікальних книг було сконфісковано і переказано у Москву. Незнаємо, яка доля в наш час з тима книгами. Перейшовши тортури в таборах на засланю, важка праця зруйнувала йому здоров'я. Але в грудні 1954 р., на підставі амвнестії Омеляна було звільнено з ув'язнення, а у 1964 р. вповністю його реабілітували. Однак втраченого здоров'я не повернути. Повернувши із ушкодженим здоров'ям до Львова у нього згасла іскра давнього ентузіязму до праці, почав хворіти і 19 червня 1972 р. помер у Львові, а в пам'яті народу залишився він назавжди, так як і його батько і брат яскравою постаттю в історії української культури.
Богато любителів творчості родини Масляків, переживають, що в незалежной Україні дуже мало робиться для того, щоб повернути нації із забуття жертви більшовицького терору. Лише на підставі Масляків видко нашу трагедію, якою ціною довелося нам платили за комуністичну окупацію в Україні. Тисячі вбитих поетів, мистців, мислителів і міліони простолюддя замореного голодомором. Ще тисячі й тисячі втомлених, підкуплених і застрашених, які знівечили почуття нації і які мають негативний вплив на сучасні події в країні. А вільна і незалежна Україна, дальше у своїй безрадності не очищується від того комуністичного намулу. Дальше з високих трибун ведуть свою агітацію представники КПУ, дальше на нашій землі стоять пам'ятники їхнім "діячам–злочинцян", дальше їхніми іменами названі вулиці українських міст, врешті дальше вороги нашої нації і народу користають з усіляких привілеїв, а справжні герої народу доживають свого віку у злиднях. Оце той скромний задум згадати родину Масляків. Говорити про їхні заслуги, ми говоримо про тисячі тих велетнів духа, які творили нашу справжню історію, а гинуть вони і загибають без слідно для людства. Справжня культура визначається передовсім тим, щоб зберігати цивілізаційні цінності минулого, яка попри усі катаклізми повинна бути передана наступним поколінням. Дещо без сумніву зникло навіки, хотяй нам так треба було б і зникле пізнати. Ми будуємо завтрішні дні з тих цейлинок минулого, які вдається розшукати і відтворити образ вічної істини. Пам'ятайте слова Григорія Сковороди, який писав:"Минуле – це фундамент сьогоднішнього дня і будівляш нашого сьогодення ніколи не стоятиме, коли не буде міцний фундамент" Отже, повертаймо пам'ять народові, фундамент головної суті людської цивілізації.
Книги автора в бібліотеці: