Борхерт Вольфґанґ

БОРХЕРТ, Вольфґанґ (Воrchert, Wolfgang — 20.05.1921, Гамбург - 20.11.1947, Базель) — німецький письменник.Батько Борхерта — шкільний учитель, матір захоплювалася літературою, писала оповідання. Літературне покликання Борхерта проявилося рано: починаючи з 1938 р. він публікував вірші у гамбурзькій пресі. Вивчав акторську майстерність, три місяці в 1941 р. працював актором у трупі театру в Люнебурзі. У тому самому році його призвали у вермахт, а в грудні 1941 р. відправили на Східний фронт. Борхерт брав участь у боях під Москвою. Поранений, з госпіталю він був переведений у слідчу тюрму в Нюрнберг за звинуваченням у навмисному нанесенні тілесного пошкодження. Провів шість тижнів в одиночній камері, очікуючи смертної кари. Після судового виправдання у 1942 р. його відправили на Східний фронт. Обморожений, перехворів жовтухою та висипним тифом. У грудні 1943 р. визнаний непридатним до стройової служби, отримав призначення у фронтовий театр, але був заарештований за анекдоти і пародії на промови Геббельса й ув'язнений у Моабітську тюрму, звідки навесні 1945 р. Борхерт знову відправили на фронт. У квітні 1945 р. він потрапив у полон до французів під Франкфуртом-на-Майні, звідки втік, симулюючи божевілля.
Пішки добрався у Гамбург, де дізнався про капітуляцію фашистського уряду. Почав працювати в Гамбурзькому театрі, виступав у кабаре. Хвороба різко прогресувала, з кінця 1945 р. він прикутий до ліжка. Продовжував писати оповідання та вірші. У 1946 р. вийшла друком його збірка «Ліхтар, ніч і зорі» («Laterne, Nacht und Sterne»), в яку увійшло чотирнадцять поезій. 22 вересня 1947 р. Борхерт покинув Гамбург, щоб лягти в госпіталь Святої Клари в Базелі. Прем'єра п'єси «На вулиці перед дверима» («Draussen vor der Tiir») — найвизначнішого твору Борхерта — відбулася в Гамбурзькому Камерному театрі наступного дня після смерті автора, 21 листопада 1947 р.
П'єса «На вулиці перед дверима» була написана в січні 1947 р. протягом восьми днів. 13 лютого була поставлена на гамбурзькому радіо, але автору не пощастило її почути, оскільки в районі, де він проживав, було відімкнено електроенергію. Драма має підзаголовок «П'єса, яку жоден театр не захоче ставити, жодна публіка — дивитися». Проте п'єса була перекладена багатьма іноземними мовами і поставлена не лише в Німеччині та Швейцарії, а й в Осло, Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Токіо, Белграді, Паневежесі. У 1947 р. п'єсу екранізували. До автора прийшла посмертна світова слава.
П'єса «На вулиці перед дверима «безсторонньо виносила вердикт минулому і теперішньому Німеччини. Реальність біографій тих, хто вижив, конкретність історичного моменту — осінь сорок п'ятого року, пережита особисто автором і його поколінням, знайшли у драмі фантасмагоричну форму. Борхерт ігнорує межі поміж життям і смертю, сном і дійсністю, уявою та реальністю. Головний персонаж драми — унтер-офіцер Бекман повернувся з фронту фізично та духовно скаліченим. Він відірваний від життя: отруїлися його батьки, зрадила дружина, загинула дитина, немає даху над головою, немає хліба, немає майбутнього. Його мучать жахи війни, пережиті під Москвою та Смоленськом. Він пам'ятає, як, виконуючи наказ полковника, зробив за одну ніч одинадцять жінок вдовами. Ключове слово монологів Бекмана — «відповідальність», але ніхто не хоче розділити її з ним. Угодований полковник проганяє його від себе геть як небезпечний спогад. Директор вар'єте сміється з нього, як з блазня. Жінку, яка дала йому притулок, він залишає, відчуваючи себе винуватим перед її чоловіком, таким самим фронтовиком, як Бекман. Світ після війни перевернувся, люди забули про совість і покуту, сам Господь Бог скаржиться на те, що в нього перестали вірити. У драмі Борхерта, поряд з конкретними персонажами, виникають й образи ірреальні. Це стара Ельба, яка викидає зі своїх вод самогубця Бекмана, наказуючи йому жити; це і якийсь Другий, котрий вмовляє Бекмана, бути як усі. П'єса Борхерта виражала почуття і сподівання, які характеризували емоційну атмосферу Німеччини першого повоєнного року.
Війна на передовій і в тилу визначала зміст оповідань Борхерта. Більшість сюжетів автобіографічні. Про те, як залишитися людиною за в'язничними ґратами, навіть якщо зосталося жити лічені години, йдеться в таких оповіданнях, як «Наш маленький Моцарт» («Unser kleine Mozart»), «Кульбаба» («Die Hundeblume»), «Недільний ранок» («Ein Sontagmorgen»). Голодні, бездомні, злови, сироти і вчорашні солдати, які втомилися від самотності і нудьги, — герої оповідань Борхерта, дія яких розгортається у повоєнному Гамбурзі: «Хліб» («Das Brot»), «Круки ввечері летять додому» («Die Kranen fliegen abends nach Hause»), «Війна і йому принесла чимало печалей» («Ег hatte Б] Arger mit den Kriegen»).
В ліриці Борхерта відчувається вплив P. M. Рільке. Герой його віршів — зворушлива і беззахисна родина, самотня перед громаддям міста. Усю творчість Борхерта пронизує ненависть до війни і фашизму, і ця тема стала його пріоритетом у повоєнній західнонімецькій літературі.
В Україні творчість Борхерта досліджували Л. Антонова, У. Гецене, Л. Тимощук. Українською мовою окремі твори Борхерта переклали В. Василюк та ін. В. Пронін

Книги автора в бібліотеці: