Сільвай Іван
Творчість письменника-будителя Івана Антоновича Сільвая (відомий під псевдонімом Уріїл Метеор) – унікальне явище в закарпатському літературному процесі XIX століття. Іван Сільвай увійшов в історію нашого краю як найяскравіший борець проти мадяризації та асиміляції закарпатоукраїнців. Шлях І.А.Сільвая в літературу був складний, суперечливий, що було зумовлено як характером письменника, так і тогочасним становищем. Письменник народився 15 березня 1838 р. в свалявському селі Сусково в родині священика Антонія Сільвая та Катерини Легези. Існує думка, що батько І.А.Сільвая був з Угорщини і жив у Марія-Повчі, де програв у карти родовий маєток і був змушений переселитися у Сусково.
Іван Сільвай був третьою дитиною у сім'ї, але єдиним сином, і тому батько приділяв йому особливу увагу. І.Сільвай, як і його старші сестри, виховувався в суворому релігійному дусі. Разом з тим Сільвай-батько свято дотримував народні традиції та звичаї, прагнучи прищепити їх синові. Майбутній письменник ріс серед простих сільських дітей, "...в соприкосновении с этими простодушными сынами природы, и принимал первые впечатления, которые неизгладимо запечатлевались в сердце...". З раннього дитинства у Сільвая зародилася любов до свого рідного гірського села, до його жителів. Тут у його уяві народжувались романтичні казкові світи, "полные волшебных гор, где происходит жизнь, разинствующая своими чудесами от настоящей жизни", "являются сказки, былины, поверья о похождениях, подвигах и удали витязей, одарённых сверхъестественною силою, о царях и царицах, о царевичах и царевнах, ... о разбойниках, колдунах, ведьмах, чаровниках, о сон-траве, о всетворящих ключах, ... о леших, домовых, потоплениках, опырях, чернокнижниках, добрых покровителях и злых врагах людей". Насправді, це тільки пізніші романтичні спогади Сільвая, уже літньої та досвідченої людини, в "Автобиографии" (90 рр.). А саме дитинство його було буденнішим і схожим на дитинство більшості попівських дітей того часу.
Початкову освіту І.А.Сільвай здобув удома, в Сускові, під керівництвом батька, котрий прагнув долучити сина до церковного життя та церковних обрядів, а тому і в будні, і в свята брав його з собою до церкви. Кожного ранку Сільвай-батько будив сина "и приказывал немедленно одеться и окончить утреннюю молитву. То же самое повторялось вечером". Отець Антоній був також впевнений, що "музыка, пение и вообще искусство много действуют на облагорождение сердца человеческого", а тому вирішив навчити сина грати на скрипці та флейті. Мабуть, прагнучи дати синові високу музичну підготовку, Сільвай-батько не лише сам навчав сина, а й відвів його до відомого у той час музиканта Костянтина Матезонського, російського емігранта, організатора та керівника єдиного поліфонічного хору ("Гармонія", 1837) у тодішній Австро-Угорщині.
Навчаючись в Ужгородській гімназії та Сатмарській семінарії, а потому в Будапештському університеті, Сільвай здобув досить високу освіту для свого часу. У Будапешті Сільвай відвідував одночасно два літературні гуртки: "Мадярську школу" і "Слов'янську школу". Спочатку навіть більше захоплювався угорською поезією (Ш.Петефі, Я.Арань), а потім російською (М.Гоголь, О.Пушкін, М.Лєрмонтов та ін.). значний вплив на формування русофільської позиції Сільвая мав його земляк, викладач російської словесності Іван Раковський.
Іван Антонович Сільвай у таборі закарпатського русофільства посідає одне з найвизначніших місць. Він виявився найплодовитішим серед закарпатоукраїнського письменства другої половини XIX ст.: його твори складають чотири об'ємні рукописні томи, які нині зберігаються в домашньому архіві відомого фольклориста та літературознавця П.В.Лінтура.
У першому, другому і третьому томах рукопису І.А.Сільвай вмістив прозу, яка нараховує разом 28 творів (І том – 12 творів, II т. – 7 творів, III т. – 9 творів). Четвертий том рукопису складає поезія, Сільвай назвав його "Стихотворения Уриила Метеора", хоч на початку тому вміщено "Автобиографию" (93 стор. рукопису). Всього у IV томі – 128 поетичних творів, із них 124 написано російською мовою, 4 – угорською. За нашими підрахунками, 21 із прозових творів І.А.Сільвая друкувалися в тогочасній періодиці Закарпаття, Галичини та Росії (1875 р.), а 7 – до цього часу не друкувалися зовсім. Згодом у 1938 р. окремою книжкою була видана "Автобиография", у 1941 р. газета "Русское слово" спробувала видати літературну спадщину І.А.Сільвая, але з'явився лише один том (8 прозових творів), 1957 р. вийшла збірка вибраних творів (10 прозових та 11 віршованих) І.Сільвая у Пряшеві, а в 1984 р. до збірника творів письменників дорадянського Закарпаття "На Верховині" (упоряд. О.В.Мишанич) було включено і твори І.А.Сільвая. Більшість поетичних творів, вміщених у рукописі, не лише не виходили окремою книжкою, але й не друкувалися в періодиці.
До рукопису не входять 40 надгробних проповідей, що були видані у 1898 р. окремою книжкою, а також принаймі 35 байок, які, мабуть, зберігаються в одній із приватних бібліотечок Ужгорода. Мова творів І.А.Сільвая при всіх її недоліках є найбільш наближеною до російської літературної мови, що давало йому можливість друкуватися навіть у Росії ("Славянский сборник", т. I, 1875), і воднораз ця мова була цілком незрозумілою простому закарпатському селянину, до якого звертався письменник. Сільвай співпрацював у багатьох тодішніх виданнях, він друкувався в "Церковній газеті", "СвЅті", "Новом свЅті", "Сові", "Карпаті", "МЅсяцословах", галицьких "Слові" та "Новому Проломі".
Більшість творів І.Сільвая опубліковано під псевдонімом Уріїл Метеор ("Уріїл" – "господнє полум'я"), у тому числі рукопис, названий автором "Сочинения Уриила Метеора". Але псевдонім І.Сільвай взяв не з цензурних міркувань, бо вся тогочасна інтелігенція Закарпаття знала, хто такий Уріїл Метеор. Навіть розгніваний єпископ С.Панкович, який проводив антиукраїнську політику, після появи "Крайцаровой комедии" в газеті "СвЅт" (1870) відразу викликав Сільвая як автора "пасквільного" твору. Свій псевдонім І.А.Сільвай створив суто як будительський, вкладаючи в нього ідею про своє високе покликання – освітити шлях народу, повести його до кращого життя.
У творчості І.А.Сільвая відчутні традиції як місцевої літератури (Духновича, Павловича), так і угорської (Верешмарті, Петефі, Арань) та російської (Гоголь, Пушкін, Кольцов, Лєрмонтов). Літературна спадщина Івана Сільвая – одне із найпомітніших явищ літературного процесу Закарпаття, проте належної уваги до його літературного спадку не виявлено, значана частина його творів так і залишається невідома широкому читацькому загалу.
Книги автора в бібліотеці: