Бернгард Томас
БЕРНГАРД, Томас (Bernhard, Thomas - 10.02.1931, Геерлен, Голландія — 12.02. 1989, Ґмунден, Австрія) — австрійський письменник.Твори Бернгарда вирізняються песимістичним поглядом на світ і гротескним гумором. Він — лауреат багатьох літературних премій (Австрійська державна премія, Бюхнерівська премія, премія Грільпарцера, премія Франца-Теодора Чокора, Ганноверська премія для драматургів, Бременська літературна премія).
Бернгард народився у Голландії, у м. Ґеерлен під Маастрихтом, і доводився позашлюбним сином служниці Герди Бернгард і землевласника Алоїса Цукерштетта, якого він жодного разу не бачив. З 1932 року виховувався в родині діда з боку матері, письменника Йоганнеса Фроймбіхлера. Мешкав у Відні та Зеєкірхені на Валлерзеє. З 1937 р. брав уроки скрипки, вокалу, теорії музики. Якось, протестуючи проти вчительської сваволі та нацистських порядків, що панували в школі, де він навчався, Томас закликав своїх однокласників бойкотувати заняття. Дід спробував зам'яти скандал і відправив онука у притулок для «важких» дітей.
Наприкінці війни Бернгард працював у садівництві в баварському м. Траунштайн, куди переїхала мати після одруження. У повоєнні роки Бернгард відвідував школу Йоханнеум в Зальцбурзі, однак залишив її в шістнадцятирічному віці й намагався опанувати торговельну справу. У 1949 р. він втратив діда, а в 1950 р. — матір, сам тяжко й довго хворів туберкульозом. Чотири роки провів у лікарнях та санаторіях. Перебуваючи на курорті Градендорф, у 1950 р. почав писати («з нудьги»). Перша публікація у прозі — «Біля домовини поета» (1950), спогади про свого діда-літератора, які Бернгард опублікував під псевдонімом Нікласа ван Геєрлена.
Бернгард працював у газеті, писав невеликі п'єски для театру в Каринтії, віршував; відвідав Югославію, Італію, Англію, Польщу. З 1952 р. вивчав акторську майстерність і драматургію у Віденському університеті, пізніше — у Зальцбурзі. У Зальцбурзі працював також судовим репортером (понад 150 статей на кримінальну тематику), публікуючи водночас літературно-критичні та музикознавчі есе. У 1957 р. Бернгардзакінчив Моцартівську академію, захистивши диплом, присвячений драматургії Бернгарда Брехта. Того самого року вийшла друком його збірка поезій «На землі та в пеклі» («Auf der Erde und in der Нollе»), провідними мотивами якої стали основні теми подальшої творчості письменника: самотність людини, втрата життєвих орієнтирів, нестабільність і саморуйнування особистості, хвороба та смерть. Книга Бернгарда «Події» (1957) складається з етюдів, нарисів, поезій у прозі.
По-справжньому Бернгард увійшов у літературу на початку 60-х років своїми прозовими творами. Перший роман Бернгарда — «Мороз» («Frost», 1963), після публікації якого його одразу визнали першим письменником повоєнної Австрії. Роман написаний у формі внутрішнього монологу. Назва твору — прихована метафора: природа, в якій можна було б сховатися від безглуздого міського існування, виявляється «холодною», нездатною прийняти людину у своє лоно. З іншого боку, «мороз» — це стан людської душі. На думку Бернгарда, людина замкнена, «заморожена» в собі, а єдиним адекватним способом існування в сучасному суспільстві є божевілля. Бернгард описував абсурдність світу та критикував нелюдяну атмосферу австрійської провінції. В основу сюжету «Морозу» покладений приїзд у гірське село студента-медика, який захотів відвідати художника Штрауха. Художник давно внутрішньо віддалився від світу і вбачає у божевіллі єдину відповідь на безглузде існування.
З 1965 року Бернгард усамітнено жив на віллі в Ольсфорфі (австрійські Альпи), зрідка навідуючись у Відень, де він любив посидіти у кав'ярнях, спостерігаючи за людьми.У другій половині 60-х — 70-х pp. створив низку експериментальних за формою романів («Божевілля» — «Verstorung», 1967; «Вапняковий кар'єр» — «Das Kalkwerk», 1970; «Ходіння», 1971; «Коректура» — «Die Korrektur», 1975; «Лісоповал» — «Holzfallen», 1984), повістей («Амpac» — «Amras», 1964; «Унґенах», 1968; «Преферанс», 1969; «Племінник Віттґенштейна. Дружба» — «Wittgensteins Neffe. Eine Freundschaft», 1982), новел (збірки «Проза», 1967; «Мідлевд у Стільфсі», 1971). У них Бернгард приділив увагу проблемам свідомості сучасної людини, яка існує в світі загального відчуження.
Визначальною для прози Бернгарда є особистість митця, який страждає від світу і радикально протистоїть йому. Особливість стилю романів Бернгарда полягає у гранично точному слововживанні і монотонності оповіді. Речення Бернгарда іноді можуть займати до двох-трьох сторінок, розподіл на абзаци відсутній. Особливу роль у романах Бернгарда відіграє музика; повтори, складна звукова і ритмічна організація тексту створюють відчуття «музичності». Проза Бернгард має складну художню структуру (множинні образи, різні оповідні перспективи).
Інша тональність властива автобіографічній прозі Бернгарда. Пенталогія, яка включає романи «Причина» («Die Ursache», 1975), «Підвал» («Der Keller», 1976), «Дихання» («Der Atem», 1978), «Холод» («Die Kalte», 1981), «Дитина» («Еіп Kind», 1982), проникнута добрим і світлим гумором, написана в більш реалістичному стилі. Бернгард розмірковує про свій негативний дитячий досвід і про роки хвороби, викриває бездуховне зальцбурзьке бюргерство.
У 70-80-х pp. Бернгард проявився і як драматург. Головною темою його пронизаних гіркою іронією п'єс стали страждання окремої особистості, котра розривається між прагненням до індивідуалізації і гнітом буржуазного суспільства. Першим великим успіхом Бернгард-драматург завдячує п'єсам «Свято для Бориса»(1970) і «Влада звички»(«Die Macht der Gevrohn-heit», 1974). В останній Бернгард розробляв тему безглуздості устремлінь митця.
Бернгард створив гротескні, трагікомічні, провокаційні п'єси з гостросатиричною та соціально-критичною спрямованістю: «Президент»(«Der President», 1975), «Міметті» («Mmetti», 1977), «Покращувач світу» («Welt—verbesserer», 1979), «Лісоповал» («Holzfallen», 1985), «Майдан героів» («Heldenplatz», 1988) та ін. У деяких з них («Невіглас і божевільний», 1972, «Товариство на полюванні», 1974, «Славетні»( 1976) Бернгард продовжив традиції європейської драми абсурду, зокрема С.Беккета. Багато драм Бернгард писав спеціально для актора Бернхарда Мінетті та ансамблю Клауса Пеймана. Так, п'єса «Перед привалом» («Vor dem Ruhestand», 1976) зображувала старий і новий націонал-соціалізм, «Покращувач світу» — руйнацію колись стрункої філософської будівлі; «Театрал» («Theatermacher») 1985) — «театралів» і австрійське бюргерство.
Ряд п'єс Бернгарда мали скандальну історію. У трагіфарсі «Лісоповал», де зображувалися події одної званої вечері, драматург висміював самовдоволених діячів австрійської культури. Постановка «Лісоповалу» призвела до судового процесу: представники художньої еліти, котрі впізнали себе в героях п'єси, подали на автора в суд за образу честі та гідності. Загальнонаціональний скандал спричинила п'єса «Майдан героїв», в якій Бернгард зобразив Австрію як країну, де знову повільно визріває нацизм та антисемітизм, і пророкував прихід до влади профашистських політиків. Після постановки п'єси у віденському Бургтеатрі почалося цькування Бернгарда, серцевий напад у грудні 1988 р. Через два місяці після цього Бернгард помер від хвороби легенів. Останньою його волею була заборона всіх постановок, публікацій і цитування своїх творів у Австрії.
Є. Васильєв
Книги автора в бібліотеці: