Бешенеї Дйордь

БЕШЕНЕЇ, Дйордь (Bessenyei, Gyorgy — 1747, с. Берцель — 19.11.1811) — угорський письменник.Бешенеї походив зі старовинного угорського дворянського роду. Роки його молодості співпали з правлінням імператриці Марії Терези, яка, підтримуючи політику Габсбургів, активно вербувала вихідців із дворян у лейб-гвардію, в якій юнаки отримували виховання в дусі імперської політики. Як і його старші брати, Бешенеї у 1765 р. був відправлений у Відень, де мав поповнити ряди королівських лейб-гвардійців. Паралельно з військовою службою Бешенеї активно займався самоосвітою, вивченням іноземних мов, читанням творів вітчизняної та зарубіжної класики, вивченням філософських та педагогічних праць, що обґрунтовували ідеї європейського Просвітництва.
Особливий вплив на становлення ідейного світогляду Бешенеї справила філософія Вольтера, його боротьба з релігійним фанатизмом, з феодальними забобонами, його протест проти будь-яких форм пригнічення людської особистості. Під впливом ідей Вольтера з початку 70-х років XVIII ст. Бешенеї прилучився й до літературної творчості й упродовж наступних десяти років створив кілька трагедій та комедій, а також філософських і політичних трактатів, у яких розвинув просвітницьку ідеологію, змістивши акценти на угорську державно-політичну систему. Ще наприкінці 70-х років Бешенеї залишив військову службу, а в 1782 р. через свої волелюбні погляди був звільнений і з посади доглядача бібліотек і позбавлений державної пенсії. Бешенеї змушений був залишити Відень і перебратися у свій маєток Бреттьо-Ковачі, в угорській провінції, де прожив майже безвиїзно до самої смерті під неухильним наглядом імперської цензури.
Головну частину творчого спадку Бешенеї складають його драматичні твори, написані в перший період літературної творчості, з 1772 по 1882 pp. Творчість Бешенеї мала велике значення для розвитку національного театру. Він став першим професійним угорським драматургом епохи Просвітництва і першим, хто запровадив у вітчизняній драматургії закони класицизму, а 1772 p., рік появи його тираноборчої трагедії «Аґіс» («Agis tragediaja»), прийнято вважати початком розвитку угорської просвітницької літератури.
Усі трагедії Бешенеї написані на матеріалі історичного минулого, усім їм притаманна гострополітична проблематика, високий громадянський пафос, спрямований на боротьбу з тиранією за звільнення людини від гніту деспотизму. У своїй першій, найбільш відомій трагедії «Агіс» Бешенеї звернувся до історії стародавньої Спарти. У центрі зображення двоє спартанських юнаків — Агіс і Клембротес, котрі виступають проти несправедливих законів на захист прав людської особистості і вимагають від царя Леонідаса поновлення колишніх «рівноправних» законів Лікурга. Той спочатку згоджується, але згодом під впливом підступного радника Агізеліуса змінює свою позицію і вимагає від юнаків відмовитися від сповідуваних ними політичних ідеалів. Проте мужні спартанці не відмовляються від них навіть ціною власного життя. У тому самому 1772 р. Бешенеї створив ще одну політичну трагедію «Ласло Хуніаді» C'Hunyadi Laszlo»), у якій відтворив образ Ласло Хуніаді — сина знаменитого угорського полководця Яноша Хуніаді, котрий був зрадницьки збитий у 1457 р.
Трагічним подіям середньовічної вітчизняної історії присвячена й наступна трагедія Бешенеї «Буда»(1773). Крім трагедій, перу Бешенеї належать і дві комедії, створені ним на матеріалі угорської сучасності. У першій з них — «Філософ» («Afilozofus», 1777), що вважається одним з кращих драматичних творів угорської літератури XVIII ст., Бешенеї вивів сатиричний образ дворянина Понті, угорського невігласа, поміщика з провінції, який уособлює аполітичний, інертний і неосвічений дворянський прошарок сучасної автору Угорщини. У другій комедії — «Лак, або Моральна впертість» (1775) стверджується моральна вищість бідної, але чесної людини.
У перший період своєї літературної творчості Бешенеї писав також поетичні послання друзям, у яких обстоював ідеї релігійної віротерпимості та філософського вільнодумства, створив поему на сюжет з національної історії про короля Матіаша, трактат про ідеальний державний устрій «Шлях законів» (177'8), в якому проголошував рівність усіх громадян перед законом, виступав за національну та соціальну рівноправність, у збірці філософських праць «Всяка всячина» (1779).
У другий період творчості (1782—1804 pp.) Бешенеї написав ряд праць, присвячених питанням філософії та історії, які об'єднав у збірку «Біхарський відлюдник». У статтях збірки Бешенеї рішуче виступав проти релігійного фанатизму, деспотичної форми монархічного правління, проти аморальних законів, що фактично зводили угорського селянина до становища раба. У цей час Бешенеї багато перекладав. З античних авторів він віддавав перевагу Лукіану, а з сучасних — Вольтеру. Крім того, Бешенеї належать кілька зауважень щодо теорії перекладу як засобу збагачення мови. З літературно-художніх творів цього періоду центральне місце посідає просвітницький роман «Мандрівка Тарімена» («Tarimenes utazasa», 1785), написаний значною мірою під впливом вольтерівського «Кандіда». У романі Бешенеї створив панораму соціального, культурного, історичного життя Європи XVIII ст., вивів під вигаданими іменами велику кількість політичних та релігійних діячів епохи. Перу Бешенеї належать також філософська поема «Світ природи» (1799) та філософська праця «Пошуки розуму» (1804). Після 1804 року, майже позбавлений можливості друкувати свої твори, пригнічуваний цензурними утисками та нападками промонархічних літературних кіл, Бешенеї відійшов від літературної творчості.
В. Назарець

Книги автора в бібліотеці: