Бравнінґ Роберт
БРАВНІНҐ, Роберт (Browning, Robert - 7.05.1812, Кембервелл, передмістя Лондона — 12.12.1889, Венеція) — англійський поет вікторіанської доби. У загальному контексті літературного процесу XIX ст. творчість Бравнінґа є перехідним естетичним явищем на шляху від романтизму до реалізму; творчий метод Бравнінґа сформувався під значним впливом романтичної поезії (П.Б.Шеллі, Д.Н.Г. Байрон) і водночас у ньому виразно простежуються риси, характерні для поетики реалістичного роману (Ч. Діккенс, О. де Бальзак).
Майбутній поет був першою дитиною у родині Роберта Бравнінґа і Сари Анни Відеманн. Мати поета була щирою євангелісткою німецько-шотландського походження, чудово грала на фортепіано. Про батька ж можна сказати, що він працював банківським службовцем, був вельми освіченою людиною, знав кілька іноземних мов, цікавився живописом і полюбляв різні химерні історії. Роберт Бравнінґ-старший був сином заможного підприємця — власника цукрових плантацій у Вест-Індії, проте замолоду він посварився з родиною і батько позбавив з права на спадщину (причиною конфлікту став різкий осуд юнаком використання праці рабів на сімейних плантаціях).
Освіту майбутній поет здобував удома, цілісінькими днями просиджуючи у багатющій (понад 6000 томів) домашній книгозбірні. Щоправда, якось батьки таки зробили спробу влаштувати хлопчика до сусідньої початкової школи, але через деякий час адміністрація закладу вирішила позбутися надто здібного, на думку вчителів учня, щоб його видатні успіхи у навчанні не пригнічували інших школярів — досить сказати, що 12-річний Бравнінґ читав Гомера в оригіналі, а ще через два роки підготував до друку першу збірку віршів. У віці 16 років Бравнінґ почав навчання у щойно створеному Лондонському університеті, але через деякий час покинув навчання, заявивши, що така формальна освіта поетові не потрібна.
У творчості Бравнінґ розрізняють три періоди: перший — з 1833 по 1846, другий ("італійський") — з 1545 по 1861, третій — з 1861 по 1889 pp.Літературною творчістю Бравнінґа захопився під впливом П.Б.Шеллі, життя та творчість якого, дo того ж, стали джерелом атеїстичних поглядів молодого поета. У 1833 р. Бравнінґ анонімно опублікував поему «Поліна: фрагмент сповіді» («Pauline: A Fragment of a Confession»). Наступного року поет відвідав Росію, а в 1838 р. здійснив свою першу подорож до Італії. У ранній творчості Бравнінґа домінує інтерес до образу героїчної особистості і подвигу — риси, характерні для багатьох тогочасних епігонів романтизму. То ж перші кроки Бравнінґа на літературній ниві не привертали значної уваги — аж до публікації поеми «Парацельс»(«Paracelsus», 1835), герой якої, вчений Парацельс, прагне до знань і знаходить сенс життя в служінні людям.
Серед ранніх творів Бравнінґа вирізняється поема «Сорделло» («Sordello», 1840), сюжет якої розгортається на тлі тривожних подій, що відбувалися на теренах південної Європи у XIII ст. Цей твір Бравнінґа справив значний вплив на формування концепції епічної поеми «Cantos», що належить перу Е. Паунда, одного з найбільших революціонерів у поезії XX ст. Утім, ставлення сучасників до «Сорделло» виявилося вкрай ворожим — критики одностайно визнали поему надто незрозумілою і складною, відтак це фіаско понад двадцять років затьмарювало поетичну репутацію Бравнінґа.
Упродовж 1837—1846 pp. Бравнінґ познайомився з Т. Карлайлом, Ч. Діккенсом, А. Теннісоном та іншими корифеями тогочасної англійської літератури. У цей період він також пробував писати віршовані драми для великої сцени. Зокрема, проблемі морального ідеалу присвячена поетична п'єса «Піппа проходить» («Pippa passes», 1841), у якій носієм гуманістичних ідей виступає молода ткаля, наївна і простакувата Піппа. Мандруючи містами рідної Італії, вона співчутливо спостерігає за життям своїх співвітчизників.
Бравнінґ став відомим у літературних колах після виходу в світ його поетичних збірок «Драматична лірика» («Dramatic Lyrics», 1842), «Драматичні поеми»(«Dramatic Romances and Lyrics», 1845).У вересні 1846 p. Бравнінґ одружився з поетесою Елізабет Баррет (1806—1861) й оселився разом із нею у Флоренції. Протягом наступних 15 років він писав порівняно мало. У 1861 р. Елізабет померла, і поет разом зі своїм сином Робертом Барретом Бравнінгом (1849—1912) повернувся у Лондон. Тут Бравнінґ створив свій найбільший твір — роман у віршах «Перстень і книга» («The Ring and the Book», 1869), сюжет якого ґрунтується на реальному факті і розповідає про влаштований 1698 року у Римі судовий процес над графом Ґвідо, який з корисливих міркувань скоїв убивство. У цьому творі Бравнінґ зарекомендував себе витонченим майстром психологічного аналізу. Книга містить десять віршованих розповідей, у яких ідеться про той самий злочин, але під різним кутом зору. Бравнінґ зробив поезію суперницею прози, і саме тому часто вживав у своєму тексті фразеологізми та ідіоми, поширені у поточному мовленні. Іншою особливістю його творчої манери було те, що поет нерідко викладав свої ідеї настільки стисло й економно, що багато читачів навіть не могли збагнути, що ж він має на увазі.
Упродовж 50-60 pp. репутація Бравнінґа почала зміцнюватися. У 1855 р. вийшов друком шедевр його зрілої творчості — «Чоловіки і жінки» («Men and Women»). Опублікувавши книги «Дійові особи»(«DramatisPersonae», 1864)та «Перстень і книга» (1869), Бравнінґ повернувся на літературну авансцену. Починаючи з 1866 p., після смерті батька, Бравнінґ жив разом зі своєю сестрою, здебільшого проводячи кілька місяців у Лондоні, а решту часу перебуваючи за містом або за кордоном. У 70-х pp. XIX ст. Бравнінґ опублікував кілька своїх творів, зокрема, драматичну поему «Записки заїжджого двору» («The Inn Album», 1875), герої якої — дві пари закоханих — обмінюються посланнями, використовуючи для цього книгу запису постояльців у заїжджому дворі. Приблизно у той самий час він також завершив переклад Есхілового «Агамемнона».
Чимало творів Бравнінґ ґрунтуються на відомих літературних сюжетах, мотивах і образах. Поета надихала творчість Й.В.Ґете і В.Шекспіра, Д.Н.Г. Байрона і П.Б.Шеллі; одна з його останніх поем — «Фіфіна на ярмарку» («Fifme at the Fair», 1872) — є художнім переосмисленням історії походеньок Дон Жуана.
Бравнінґ помер 12 грудня 1889 року у Венеції, в будинку свого сина. І хоча сам поет заповідав поховати своє тіло у Флоренції, проте з різних причин це виявилося неможливим, відтак домовину з небіжчиком перевезли в Англію і поховали в Куточку поетів Вестмінстерського абатства.
Г. Безкоровайний
Книги автора в бібліотеці: