Бюхнер Ґеорґ
БЮХНЕР, Ґеорґ (Btichner, Georg - 17.10.1813, Годделау - 19.02.1837, Цюріх) - німецький письменник.Бюхнер прожив надзвичайно коротке життя — лише 23 роки. Народився він у сім'ї лікаря в Годделау під Дармштадтом (Гессенське князівство). Під час на навчання у Дармштадській гімназії шкільною наукою займався мало, вважаючи її «мертвим мотлохом», натомість багато читав, віршував у романтичному стилі. Після закінчення гімназії Бюхнер навчався в університетах Страсбурга і Гессена, де студіював медицину, історію та філософію. Студентом він захопився ідеями французьких просвітників, Великою французькою революцією, мріяв про народну революцію в Німеччині. У 1834 р. у Гессені Бюхнеру приєднався до опозиційного демократичного товариства пастора Вейдіга. Невдовзі вже сам Бюхнер організував «Товариство прав людини», до якого залучив студентів, ремісників і селян. Він написав політичний памфлет «Звернення до гессенських селян» («Der hessische Landbote», 1834), за написання якого його розшукувала поліція. Після розгрому організації Бюхнер утік з Гессена у Страсбург. На початку 1836 р. Бюхнер відійшов від політики, продовжив освіту у Швейцарії, де здобув звання доктора. Того ж року розпочав читати лекції з анатомії в Цюріхському університеті, переклав драми В.Гюго «Марія Тюдор» і «Лукреція Борджіа». Невдовзі Бюхнер заразився тифом і помер.
Літературна спадщина Бюхнера невелика, вона включає три драматичні твори і одну новелу, проте усі вони належать до найоригінальніших творів літератури Німеччини. За свого життя Бюхнер був майже невідомим, справжнє відкриття його творчості відбулося лише у XX ст.
Першим твором Бюхнера була історична п'єса «Смерть Дантона» («Dantons Tod», 1835). Вона являє собою драматичний портрет Дантона, однієї з центральних постатей Французької революції. П'єса Бюхнера є новаторською за формою: вона складається з окремих сцен, де чергуються довгі монологи, стрімкі діалоги і масові сцени, а також філософська суперечка, меланхолійна медитація і політична риторика. Бюхнер зобразив трагедію лідерів Французької революції — епікурейця Ж. Дантона, який зрадив революційній справі, а також прихильника терору М. Робесп'єра, за наказом якого Дантона було страчено.
Друга п'єса Бюхнера — комедія «Леонс і Лена» («Leonce und Lena», 1836; вид. 1839). У ній поєдналися поетичний гумор романтичної драми-казки і соціально-політична сатира на «кишенькові» німецькі держави. Інтрига п'єси вибудовується навколо обопільного небажання принца Леонса і принцеси Лени взяти шлюб. Герої втікають від одруження, однак, раптово зустрівшись, вони покохали одне одного, одружилися і встановили у своєму королівстві гуманний суспільний лад.
Третя драма Бюхнера «Войцек»(«Woyzeck», 1837; вид. 1879) залишилася незавершеною. У ній йдеться про військового перукаря, солдата Франца Войцека. Він пасивний за вдачею, забитий, затурканий, його становище безнадійне і безглузде. Войцек — самотня і безправна людина, яка протистоїть ворожому світові. Капітан постій-но повчає його, лікар проводить над ним медичні експерименти, тамбурмажор зваблює його дружину Марію, те єдине, що належало йому. Не в змозі знести зовнішнього і внутрішнього пригнічення, герой вбиває дружину, після чого сам кидається у ставок. Бюхнер показав, що справжнім вбивцею є не герой, а суспільство. Войцеку притаманний той екзистенціальний розпач, який буде характерним для героїв екзистенційних і абсурдистських драм XX ст. На сюжет драми Бюхнера австрійський композитор Альбан Берґ написав оперу «Воццек» (1925).
Відомо, що Бюхнер працював також над драмою про італійського письменника «П'єтро Аретіно» («Florentiner Pietro Aretino»), однак вона не збереглася. Припускають, що рукопис цього твору (разом із щоденником і листами Бюхнера) знищила його наречена, злякавшись обшуку.
Ще одним незакінченим твором Бюхнера є новела «Ленц» («Lenz», вид. 1839). Вона присвячена німецькому письменнику XVIII ст., визначному представнику руху «Бурі та натиску» Якобу Рейнгольду Ленцу. Бюхнер розкриває складну психологію свого героя, описує його життя у Вогезах, душевну хворобу. Ленц сповнений сумнівів і почуття безнадії, він відчуває абсурдність і дисгармонію існування, вважає, що основою буття є божевілля. Трагедія безнадійної самотності людини в «Ненці» така ж, як у «Войцеку». Форма новели, як і її проблематика, виходять за рамки літератури XIX ст.: дія розгортається у свідомості Ленца, твір насичений його внутрішніми монологами та ремінісценціями.
Творчість Бюхнера вплинула на подальший розвиток європейської літератури, зокрема на творчість натуралістів і неоромантиків, Ф. Ведекінда, Г. Гауптмана, Б. Брехта, німецьких експресіоністів, представників «театру абсурду» (особливо А. Адамова та Е. Йонеско).
Є. Васильєв
Книги автора в бібліотеці: