Лакснесс Гальдоур

ЛАКСНЕСС, Гальдоур Кільян (Laxness, Halldor Kiljan; автонім: Ґвюдйоунсон, Гальдоур — 23.04.1902, Рейк'явік - 08.02.1998, там само) - ісландський романіст, лауреат Нобелівської премії 1955 р.
Один із найвидатніших, на думку О. Фадеева, художників сучасності, Лакснесс народився 23 квітня 1902 р. у Рейк'явіку у родині інспектора на будівництві доріг. У 1905 р. родина перебралася на викуплену батьком ферму поблизу Рейк'явіка, що називалася Лакснесс («півострів лосося»). Пізніше ця назва стане літературним псевдонімом письменника. Початкову освіту Лакснесс здобув у місцевій школі, потім навчався у столичному професійно-художньому училищі, а в 1918—1919 pp. продовжив освіту у вищій народній школі, яку, проте, не закінчив, захопившись літературною творчістю. У 1919 р. Л. здійснив мандрівку по Скандинавських країнах, у 1921 р. — по Німеччині й Австрії, а в 1922 р. — поїхав у Францію, де познайомився із сюрреалізмом. У 1923 р. Л. перейшов із лютеранської у католицьку віру і обрав псевдонім Лакснесс. Упродовж 1928-1929 pp. він жив в Америці та Канаді. У 1932 р. письменник відвідав СРСР, у 50-х pp. очолював товариство «Ісландія —СРСР». Помер письменник 8 лютого 1998 р.
Свій перший роман «Дитя природи»(«Barn natturunnar») Лакснесс написав у 1919 p. Це дещо сентиментальна розповідь про ісландця Рандвера Оулафсона, котрий, хоча й розбагатів в Америці, куди його закинула доля, але не знайшов там душевного щастя. Він повертається на батьківщину, де намагається повернути втрачений душевний спокій у сільськогосподарській праці та коханні до звичайної селянської дівчини. У ранній період творчості Лакснесс, позначений сюрреалістичними захопленнями (1919—1931), домінують автобіографічні мотиви, перемежовані з філософськими роздумами письменника над проблемами сучасної йому культури, естетики, релігії тощо: філософський трактат «Червоний зошит» (1921) — роздуми над філософськими й естетичними концепціями А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, Г. Брандеса, Г. Ібсена, Ж. Ж. Руссо, Л. Толстого та ін.; прозова збірка «Деякі історії» («Nokkrarsogur», 1923); роман «Біля підніжжя священної гори» («Undir Helgahnuk», 1924), у якому йдеться про дитинство ісландського хлопчика і порушено проблему пошуків Бога та свого місця у житті; релігійна праця «З католицького погляду» («Kajrolsk vi Shorf, 1925). На початок 20-х pp. припадає й робота Лакснесса над автобіографією «Я дім залишив»(«Heiman eg for») і романом «Між жорнами», який, за задумом Лакснесса, повинен був символічно виразити «історію душі» письменника, його місце між церквою і сучасною культурою. Центральним твором цього періоду став роман «Великий ткач із Кашміра» («Vefarinn miklifra Kasimir», 1925). В його основі — сага «про великого ткача, котрий мав мудрість дванадцяти королів» і котрий створив «тканину життя і духу». Вісім книг, розділених на сто розділів, нагадують «Божественну комедію» Данте, з її картинами реального життя і містикою, з чіткою послідовністю подій і філософськими відступами. Дія роману відбувається в Ісландії та Італії, у центрі твору — Стейді Едліді, котрий наділений автобіографічними рисами і протиставлений буржуазному суспільству. За словами самого автора, в романі «розмежовані дві різні культури», порушено проблему самотності, трагедії людської душі.
Другий період творчості Лакснесса, що тривав упродовж 30-х pp., відкриває роман, що приніс письменнику світову славу, — «Салка Валка» («Salka Valka», 1931 — 1932). Роман складається з двох частин — «Ти чиста виноградна лоза» і «Птах на березі». Події твору відбуваються в невеличкому рибальському селищі Осейрі. У центрі роману — історія Сігурліни Йоунедоттір та її позашлюбної доньки Сальвор Вільгердур, котру прозивають Салкою Валкою, подана на тлі широкої панорами важкого життя ісландських рибалок у 20-х pp. XX ст.
У книзі нарисів «Шлях на Схід» («І Austur-vegi», 1933) Лакснесс ділиться враженнями від свого перебування в СРСР і про те, що ця поїздка допомогла йому краще зрозуміти класову структуру суспільства і психологію різних груп селянства.
У художній формі цей досвід був втілений у романі «Самостійні люди» («Sjalfstett folk», 1935). Основна соціально-філософська концепція його роману пов'язана з ідеєю «самостійності» селянина, котрий мріє про власний клаптик землі та хутір, але жорстоко розчаровується у своїх ілюзіях. Такими героями в романі виступають фермер Гудб'яртур Иоунсон або просто Б'яртур (тобто «світлий») та його донька Соуліля («сонячна лілія»). Після опублікування цього роману у США за Лакснессом закріпилася слава найвизначнішого з ісландських письменників. Завершальним твором другого періоду творчості Лакснесса стала тетралогія «Олафур Карасон Льйосвікінг» («Світло світу», 1937; «Замок в Сомерланді», 1938; «Дім Освальда», 1939; «Краса неба», 1940). Це епічна сага про бідного поета Олафура, стрижнем якої є конфлікт між любов'ю поета до краси та його неприйняттям соціальної несправедливості. Документальною основою роману стали щоденники та біографія поета Магнуса Яльтасона (1873—1916). Особисто Лакснесс вважав його своїм найкращим романом.
Центральним твором 40-х pp. стала романна трилогія «Ісландський дзвін» («islandsklukkan», 1943), на думку критики, «найбільш ісландська з книг Лакснесса». Це історичний твір, події якого відбуваються в XVII ст., у період дансь-кого панування в Ісландії. У центрі зображення — формування національної свідомості, духу патріотизму в кращих представників ісландської нації, героїчна боротьба народу з іноземними поневолювачами. Утворах 40—60-х pp. Лакснесс звернувся до соціально-політичної дійсності, до проблем, що хвилювали тогочасну ісландську громадськість: роман-памфлет «Атомна база» («Atomstodin», 1948), у якому з «лівих» і навіть комуністичних позицій письменник критикує моральний занепад Ісландії після Другої світової війни і наголошує на необхідності такої політичної позиції для країни, яка б виключила потенційну можливість перетворення Ісландії у театр військових дій; роман «Ґерпла» («Gerpla», 1952) — сатиричне спростування войовничого духу, притаманного і духу вікінгів, і сучасності; романи «Літопис хутора Бреккукот» («Brekkukot-sannal», 1957) — протиставлення «двох співців» і двох шляхів у мистецтві, один з яких уособлює бідний, але чесний юнак Аульфгрімур, а інший — багатий артист Гардар Хоулм, котрий продає себе заради реклами; «Повернений рай» («Paradisarheimt», 1960) — про долю ісландських переселенців у Північній Америці (герой роману Стенер Стенсон потрапляє в середовище мормонів, але, незважаючи на тиск і важкі життєві випробування, не зраджує своїй вірі); «Християнство біля підніжжя льодовика» («Kristnihald undir jokli», 1968). У художньому аспекті твори Лакснесса цього періоду позначені прагненням до художніх експериментів, модерністських пошуків, обумовлених переконаністю письменника у кризі реалістичної форми.
Ці самі тенденції притаманні і драматургії Лакснесса цього періоду: «Срібний місяць» («Silfuvtungliu», 1954), «Кам'яна труба» («Strompteikurinn», 1961), «Трикотажне ательє» («Prj6nastofan solin», 1962), «Бенкет із засмаженими голубами» («Dufna-veislan», 1966). Активна громадсько-політична та літературна діяльність Л. з початку 50-х pp. отримала загальноєвропейський резонанс. У 1953 р. письменник став членом Всесвітньої Ради Миру, лауреатом Міжнародної премії цієї організації, першим у 1953 р. отримав щойно запроваджену премію імені М. Андерсена-Нексе. У 1955 р. Лакснессу була присуджена Нобелівська премія з літератури «за яскраву епічну силу, що відродила велике оповідне мистецтво Ісландії». Крім художніх, Лакснесс написав також значну кількість публіцистичних та літературно-критичних праць: «Російська казка»(1938), «Ісландські поети XVII ст. «(1938), «Старе та нове про ісландську літературу» (1939), «Арена дня» (1942), «Письменник і його творчість « (1942), «Час поетів «(1963), «Приховані місця «(1972) та ін.
Українською мовою окремі твори Лакснесса переклали Н. Лісовенко, М. Равлюк та ін. В. Назарець

Книги автора в бібліотеці: