Ґаскелл Елізабет

ҐАСКЕЛЛ, Елізабет (Gaskell, Elizabeth - 29.09.1810, Лондон — 12.11 1865, Галіборн, графство Гемпшир) — англійська письменниця.Ґаскелл народилась у сім'ї священика Вільяма Стівенсона, який зрікся свого сану. Матір померла через рік після народження дочки, котру взяли на виховання родичі, що мешкали у Натсфорді, невеликому провінційному містечку, образ якого неодноразово виникатиме у листах і творчості Елізабет. Змалку вона зацікавилася літературою, і в коло її читання входили Л. Стерн, С Річардсон, Д. Дефо, англійські романтики.
У 1832 р. Ґаскелл вийшла заміж за священика В. Ґаскелла і відразу переїхала у Манчестер — центр промисловості, який вона згодом назве «мерзотним Вавилоном Великим». Як людина надзвичайно енергійна та добра, Елізабет миттєво включилася в особисте і суспільне життя: виховувала дітей, хазяйнувала, займалася філантропією, відвідувала хворих і бідних парафіян, створювала необхідні умови для праці чоловіка і писала для нього чудові проповіді. Душевний стан юної жінки вона передала в одному із листів: «Одне із моїх «я», як мені видається, справжня християнка, друге із моїх «я» — дружина і матір... А, крім того, в мене є ще одне «я» з розвинутим відчуттям краси... Як мені замирити всі ці ворогуючі істоти?» Замирення Г. знайшла у літературі.
Своєрідним приводом до літературної творчості стала особиста трагедія — помер єдиний син Елізабет, від чого вона впала у відчай. Знаючи про літературні здібності і намагаючись якось розрадити дружину, чоловік порадив їй написати роман. Таким чином з'явився «Мері Бартон» («Магу Barton», 1848), насичений сумними ремінісценціями (смерть сина Джона Бартона, вбивство сина промисловця Гарсона, сцена смерті Естер, котра цілує медальйон як єдину пам'ять про сина). Центром розповіді стали трагічні долі робітників, злидарів, їхніх дітей і дружин, а фоном — «смердючий Манчестер». Несподівано для себе Ґаскелл захотіла розповісти світу про заборонене, про жорстке протистояння робітників і капіталістів, про конфлікти, які шматували Англію у 40-х pp., кризу промисловості, масове безробіття, вибух робітничого обурення, про ту соціально-політичну проблематику, з якою жінки-письменниці ще не виходили на авансцену національної літератури, і в цьому аспекті вона випередила багатьох найталановитіших реалістів, зокрема і Ч. Діккенса.
Сюжет роману «Мері Бартон» пов'язаний з історією робітника, «чартиста», «комуніста» (так тоді прозивали кожного, хто виступав проти приватної власності, в тому числі й Елізабет Ґаскелл) Джона Бартона. Вибір героя пояснювався симпатією авторки до робітничого класу, і в Манчестері це було цілком закономірне явище. У творі наявна й друга сюжетна лінія — дочки Джона, Мері, гарненької, марнославної модистки, котру зваблює молодий Карсон.
Одним зі значних набутків Ґаскелл є тонкість психологічного письма, відчутна в духовній еволюції героїв. «Божевільний» і «мрійник», як вона назве Джона Бартона, здатний на самопожертву, доброту, солідарність з тими, кого довели до відчаю. Упродовж роману зміниться й Мері, пройшовши шлях від бездумного захоплення Гарсоном до великого і психологічно виправданого кохання до Джека Вілсона, свого майбутнього чоловіка, звинуваченого в убивстві, але не без допомоги Мері виправданого.
Ґаскелл сказала істинну правду про час і була вражена обурливими статтями в «Манчестер Ґардіан» і «Единбург ревю», її уникали парафіяни, від неї відвернулося багато колишніх друзів. Болісний період після опублікування першого роману, пережитих хвилювань, страждань і мук від несподіваних звинувачень і публічних образ змусив Елізабет Ґаскелл звернутися до «спокійної» теми патріархального буття у старому та любому Кренфорді («Кренфорд» — «Cranford», 1853), провінційному містечку, прообразом якого був її улюблений Натсфорд, місто дитинства.
У романі проявилися нові грані реалістичного письма Ґаскелл. Старе провінційне містечко, втілення тиші та спокою, із зеленими садами, травою, гусьми, неспішним життям мешканців: старих дів, дрібних чиновників, відставних капітанів, вдів, здавалось би, нічим не прикметне, але порівняно з Манчестером, «брудним і смердючим», чи схожим на нього Драмблом, воно — якась райська місцина «доброї Англії» колишніх часів.
Художня структура роману ґрунтується на грі часових пластів: у теперішнє проникають виниклі з тієї чи іншої асоціації спогади, відчуття, тобто фіксується певний потік «утраченого» часу. Через декілька розділів читач дізнається ім'я оповідача — Мері Сміт, яка послідовно день за днем фіксує події у Кренфорді, проте хронологія загалом не цілком дотримана. Значно важливіші деталі, дрібниці, швидкоплинні враження, сама людина. Ця особливість прози Ґаскелл вплинула не лише на подальший розвиток побутоописової тенденції в національній літературі (Е. Троллоп та ін.), а й на характер художніх новацій модерністів (В. Вулф). Стиль і мова «Кренфорда» дещо старомодні, архаїчні, трохи близькі до форм попереднього століття, що посилює відчуття патріархальності.
Кожна мешканка міста неодмінно пережила «роки великих труднощів», пройшла «час випробувань», про які не прийнято говорити детально. Але все це тьмяніє порівняно із важкими реаліями близького майбутнього. Кульмінацією роману стає банкрутство банку. Втрата вкладів, страх перед невідомим майбутнім (Метті Дженкінс й ін.) не тільки лякає мешканців Кренфорда, а й об'єднує їх.
Тема суперечливого, а найчастіше згубного впливу прогресу на людські душу, мораль, звичаї відобразилася в романі Ґаскелл «Північ і Південь» («North and South», 1855). Ґ. також є автором збірок новел, оповідань, повістей, які демонструють розмаїття її творчого почерку. Але не менш важливою була написана нею на прохання батька Шарлотти Бронте, Патріка Бронте, книжка «Життя Шарлотти Бронте» («Life of Charlotte Bronte», 1857). Цей документ є безцінним для дослідників творчості Ш. Бронте і її сестер. Після виходу друком ця робота спричинила цілу бурю невдоволення. Найбільше обурювався син власника «благодійної школи», де навчалася Шарлотта і де померли від голоду та катувань її дві старші сестри. Обурювалися родичі. Ніколас, чоловік Ш. Бронте, виступив категорично проти публікації «подробиць» особистого життя, проти побутових деталей, використання сімейних анекдотів і специфічного авторського трактування.
У 60-х pp. Ґаскелл створила сімейно-побутові романи «Залицяльники Сільвії» («Sylvia's Lovers», 1863) та «Дружини та дочки» («Wives and Daughters», 1866). Останній роман письменниці — «Дружини та дочки», перша частина якого з'явилася у 1864 р. в одному з номерів журналу «Корнхіл», залишився недописаним.
За А. Дружиніною

Книги автора в бібліотеці: