Ґільєн Ніколас
ҐІЛЬЄН, Ніколас (Guillen, Nicolas; автонім: Гільєн Батіста, Ніколас Крістобаль — 10.07.1902, м. Камагуей -18.06.1989) — кубинський письменник.Народився в сім'ї колишнього майстра-срібляра. Батьки Ґільєна — мулати і нащадки мулатів. Цей факт спричинить майбутню зацікавленість юного поета саме творчістю специфічного етносу, який сформувався на острові Куба в результаті злиття різних рас і народів. Згодом батько Ґільєна став журналістом, а в 1909 —1913 pp. був сенатором республіки, загинув у 1917 р.
Ґільєн виріс в обстановці політичної боротьби. У 1920 р. він став бакалавром, тоді ж на сторінках журналів і газет з'явилися його перші вірші, створені під впливом естетики модернізму (зб. «Розум і серце», опубл. в 1965 р.). У 1921 р. Ґільєн став студентом юридичного факультету Гаванського університету, але, розчарувавшись у юриспруденції, залишив університет і повернувся додому. У 1923 р. він заснував журнал «Лис» і почав пробувати свої сили в журналістиці. У 1926 р. Ґільєн найнявся на службу в державний секретаріат внутрішніх справ. У цей час він писав авангардистські вірші, часто публікувався в газетах і журналах. Кінець 20-х — початок 30-х pp. став періодом активної політичної діяльності Ґільєна.
У 1930 р. в газеті «Діларіо де ла Маріна» з'явилися вірші, об'єднані ним у збірку «Мотиви сону» («Motivos del son»), де поет використовує традиційні для негритянсько-кубинської народної літератури мотиви та ритми. Сон — народний танець зі співом, що виник на Кубі в результаті злиття іспанської традиції та пісенного фольклору кубинських негрів. Герої цих віршів — прості люди його країни. Такого типу твори, написані Ґільєном, були незвичними і новаторськими за своїм звучанням. Тим самим поет створив кубинський національний вірш, хоча у ранньому періоді творчості Ґільєна глибоких проблем та ідей ще немає. Друга збірка поета «Сонґоро Косонґо « («Songoro Cosongo», 1931), де опубліковані «вірші-мулати», за висловом самого поета, була ознаменована поворотом до соціальних мотивів і здобула значний резонанс на Кубі, а сам Ґільєн висунувся в ряд найчільніших представників т. зв. «негритянської поезії».
З 1934 р. політична тема почала займати все більше місце в його творчості. Підтверджує це збірка «Вест-Індська компанія» («West-Indies Ltd», 1935), у центрі уваги якої проблеми негритянського народу і де соціальні, антиімперіалістичні мотиви особливо увиразнені. Центральне місце у збірці відведено поемі з однойменною назвою. Героєм збірки є народ, який страждає і бореться. Саме із «Вест-Індської компанії» «негритянська» тема у творчості Ґільєна як складова частина проблем кубинського народу, які він порушує у своїх творах, стала домінуючою. Під час перебування у Мексиці Ґільєн створив збірку «Пісні для солдатів і еони для туристів» («Cantos para soldatos у sones para turistas», 1937). До неї увійшли антимілітаристські вірші та поема «Хосе Рамос Канталісо», в якій виведено образ народного співця.
У роки іспанської війни Ґільєн працював кореспондентом і в тому ж 1937 р. вступив у комуністичну партію Куби, став одним із найактивніших членів Кубинсько-радянського інституту. У цей час Ґільєн брав участь у роботі II Міжнародного конгресу письменників на захист культури, обстоював Іспанську республіку у своїх виступах і пресі. Разом з X. Марінельо він опублікував серію репортажів під назвою «Люди республіканської Іспанії»(«Hombres de Espana leal», 1938) і поему «Іспанія. Поема в чотирьох зажурах і одній надії» («Espana. Poema en cuatro angustias у unaesperanza», 1937).
У роки Другої світової війни Ґільєн брав активну участь в антифашистській боротьбі і водночас створив поетичний цикл, згодом об'єднаний у збірку під назвою «Усі пісні» («El son entero», 1947). Тут поет розвиває і поглиблює теми, характерні для його ранньої творчості.
Після Другої світової війни Ґільєнстав одним із керівників руху прихильників миру, за що його за наказом диктатора Батісти декілька разів заарештовували.У 1945 р. Ґільєн багато подорожував країнами Латинської Америки. У творчості Ґільєна повоєнних літ політична тема і зацікавленість політикою в цілому не зникають. Свідченням цього є твори, в яких поет вшановує пам'ять своїх соратників по революційній боротьбі. їм присвячено декілька елегій: «Елегія про Жака Румена в небі Гаїті» (1948), «Елегія пам'яті Хесуса Менендеса» (1951), «Елегія на смерть Еммета Тілла» (1956) і т. д. Змальовуючи трагічну загибель своїх героїв, Ґільєн проповідує віру в торжество справедливості, відплати вбивцям і тиранам та невичерпну віру в сили народу.
У 1954—1958 pp. Ґільєн перебував в еміграції. У 1958 p., коли він багато подорожував і вимушено проживав за межами своєї країни, видав збірку «Голуб окриленого народу» («La paloma del vuelo popular», Буенос-Айрес), в якій висловив віру у майбутню революцію на Кубі. Ця збірка є ліричною розповіддю про звичайних людей, їхню боротьбу за своє життя. У 1959 p., після революції, повернувся на батьківщину, де активно включився у політичну і літературну діяльність, прославляв перемогу народу і будівництво нового суспільства на Кубі. У 1961 р. Ґільєна було обрано головою Союзу письменників і художників Куби.
У наступні роки поет створив збірки «Що в мене є...» (1964), «Вірші про кохання»(1964), «Великий звіринець» (1968), «Зубчасте колесо» (1972), «Морем Карибським кораблик пливе паперовий « (1975) та ін. Книга «Великий звіринець « зайняла особливе місце в творчості Ґільєна. Природа і суспільство змальовані тут в образах представників фантастичної фауни. Усі вони поміщені з своєрідному вигаданому поетом звіринці.
Особливістю творчості Ґільєна є домінування в ній суб'єктивно-ліричного начала, що прослідковується і в книзі «День за днем» (1972), яка є складним прозаїчно-поетичним сплавом різнорідних елементів, котрі важко піддаються жанровому означенню.
Українською мовою окремі вірші Ґільєна переклали Д. Павличко, І. Драч, С. Борщевський, П. Марусик, В. Харитонов, М. Москаленко, М. Литвинець, М. Жердинівська, О. Лупій, В. Колодій, Г. Гордасевич, Г. Латник та ін.
А. Макаров
Книги автора в бібліотеці: