Збіґнєв Герберт

ГЕРБЕРТ, Збіґнєв (Herbert, Zbigniew - 29.10.1924, Львів - 28.07.1998, Варшава) — польський письменник.Герберт походив з польської родини з патріотичними і культурними традиціями. Був сином Марії з Каняків і Болеслава Герберта, легіонера, юриста, професора економії, директора банку та відділення страхової компанії «Веста».
Перша трикімнатна квартира, в якій він виховувався разом із сестрою Галиною та братом Янушем, розташовувалась у будинку на вулиці Личаківській, 55. Жили вони разом з бабусею, Марією з Балабанів, вірменкою за походженням.
У 1932 році Герберти переїхали на вулицю Пекарську, потім на Тарновського, а перед самою війною — на Обозну, недалеко від Стрийського парку. Літо проводили у збудованій приміській віллі в Брюховичах. То були гарні, щасливі роки, до яких він пізніше повертався у своїй творчості. У Львові почалося його навчання. Спершу це була неповна середня школа святого Антонія, пізніше — Восьма державна гімназія імені Короля Казимира Великого.
Вибух Другої світової війни почався для родини Гербертів 10 вересня в Брюховичах, зайнятих німецькими військами. На Львів тоді впали перші бомби. Для майбутнього поета це означало кінець щасливого світу дитинства. 22 вересня у Львів, в результаті таємної угоди Ріббентропа-Молотова, після відходу німців увійшли радянські війська. Герберти пережили радянську окупацію в тривозі і з труднощами. Батько був заарештований НКВС, проте через якийсь час щасливо повернувся додому.
Після закінчення другого класу гімназії Герберт продовжував навчання у тій самій школі, але з назвою, зміненою на «середня школа № 14», десятирічці, звичайно, з новою програмою навчання. Після повторного вступу німців у Львів були закриті всі польські школи, крім початкових і неповних середніх. Як і багато його приятелів, він учився на підпільних курсах і матуру здав у січні 1944 року. Почав навчання на полоністиці в підпільному університеті Яна Казимира. Щоби здобути гроші на утримання родини, а також отримати «аусвайс» — документ, який оберігав від німецьких облав, він працював годувальником вошей в інституті професора Рудольфа Вейгеля, де вироблялася вакцина проти тифу. Був також продавцем у крамниці металевих виробів. У той час він склав присягу і став солдатом Армії Крайової.
26 березня 1944 року, перед новим вступом у Львів радянської армії, Герберти разом із дітьми виїхали до Кракова і оселилися в поблизьких Прошовіцах. Збіґнєв ніколи більше не повертався до рідного міста,Розуміючи, що прихід Червоної Армії на територію усієї Польщі означає подальшу і таку ж небезпечну окупацію країни, він не піддався, як інші, омані і на заклик польських комуністів до уявнення підпільного минулого не відгукнувся. Йому вдалося уникнути репресій.
Після закінчення війни він розпочав навчання в Академії Мистецтв у Кракові. У нього був талант художника, про що свідчать численні і цікаві малюнки, які залишились у його нотатниках. Любов до малювання товаришила йому протягом усього життя. В одному з телевізійних інтерв'ю шістдесятих років він, зрештою, визнавав, що більше воліє малювати, ніж писати. Проте його зацікавленість світом та інтелектуальна жадібність зумовили, що він вчився у кількох напрямках одночасно. У Ягеллонському університеті він слухав лекції видатних професорів: А. Кжижановського, Р. Інґардена, В. Конопчинського. Однак, згідно з родинними традиціями, закінчив 1947 року Торговельну Академію зі ступенем магістра економії. Але це не був кінець його університетської освіти. В університеті Миколая Коперника в Торуні він здобув юридичну освіту, увінчану ступенем магістра. Там він також поглиблював свої філософські зацікавлення під керівництвом професора Г. Ельзенберга, прекрасного знавця зокрема античної філософії, якому він пізніше присвятив чудовий вірш «До Марка Аврелія». Цей напрям він від 1950 року продовжував у Варшаві, але не закінчив його, бо то був період посиленої марксистської індоктринації університетів.
50—56 pp. — це період, коли визрівав його літературний талант; одночасно необхідність утримувати себе зумовлювала те, що він брався до найрізноманітнішої роботи, яка не відповідала його освіченості. Спершу був редактором «Przegla du Kupieckiego», який виходив у Гданську, потім знайшов роботу у Польському Банку. Далі якийсь час працював у крамниці продавцем, пізніше у кооперативі вчителів «Спільна справа», а також економістом-проектувальником у проектно-дослідницькому бюро торф'яної промисловості. Передовсім, однак, творив, але писав «у шухляду», посилаючи свої твори лише для оцінки друзям. Він не включився у будування підтримуваної владою т. зв. соцреалістичної літератури. Не належав також у той час до Спілки польських письменників і не користувався ніякими привілеями, які створювала влада для членів цієї спілки.
Натомість поєднався з католицьким нуртом літературного життя, який спихався комуністичним режимом на периферію суспільного життя, Дебютував у 1950 році як поет, опублікувавши в тижневику «Dzis і jutro» вірші «Прощання з вереснем», «Напис» і «Золота середина». Друкував там також під псевдонімами есе і художні та літературні рецензії.
У 1950—53 pp. співпрацював із «Tygodnikiem Powszechnym», який видавався у Кракові. Публікував там рецензії під ім'ям Болеслава Гертинського. Після того, як у 1953 році редакція відмовилась надрукувати некролог Сталіна, «Tygodniki Powszechny» був відібраний у тогочасної редакції і переданий без зміни назви групі, об'єднаній у Товариство PAX. Тоді Герберт відмовився від співпраці з цим часописом.
На сторінках краківського тижневика «Zycie Literackie» 1955 року відбувся його повторний поетичний дебют у пресі.У 1956 році в Польщі сталися політичні зміни, які дістали назву «польського жовтня».Відбулася заміна комуністичної правлячої верхівки. Були випущені на волю політичні в'язні — солдати Армії Крайової, діячі непідлеглості, а також пом'якшено цензуру. Це означало також відхід від постульованої до цього часу комуністами «єдино правильної» моделі соцреалістичної літератури. Цей період ще називають «відлигою». Ці політичні зміни, хоча й позитивні якоюсь мірою, поет сприйняв скептично.
Того року Герберт опублікував свою дебютну збірку «Струна світла» («Strunaswiatla»), яку склали вірші, що писалися впродовж п'ятнадцяти років. Це був пізній дебют, поетові виповнилось 32 роки. Вірші одразу привернули увагу літературної критики. Герберта тоді порівнювали з Ч. Мілошем і Т. Ружевичем, що хоч і не було слушним, але вказувало на ранг цього дебюту. Звертали увагу на «щасливу доступність» творів, а також на те, що в цих віршах — глибоко вкорінених у європейську культуру — мовиться про ситуацію сучасної людини в історії. Краківський критик В. Шиманський писав: «Герберт став одним із тих небагатьох на наших теренах поетів, які вловили, в чому полягає інтелігентність сьогоднішньої реальності».
У тому самому році на сторінках щомісячника «Tworczosc» Герберт опублікував п'єсу, що називалася «Печера філософів» («Jaskinia filozofow»), головним героєм якої є Сократ, неслушно звинувачений афінянами і приречений до смертної кари.
Наступного року з'явилася друга збірка віршів «Гермес, пес і зірка» («Hermes, piesigwiazda»), якою Герберт забезпечив собі виняткове місце серед повоєнних польських поетів. Збірка підтвердила попередні оцінки його великого таланту, інтелектуальної та художньої зрілості. Ця поезія, яку легко читати і розуміти, комунікативна як у сфері мови, так і в першому, ніби поверхневому шарі сприйняття, здобула визнання молодих читачів. Вона була сумлінним розрахунком з періодом окупації, стала «струменем світла» між тими, які загинули, і тими, які вижили. Кажучи «сучасною» поетичною мовою, Герберт у той же час свідомо звернувся до традицій європейської культури, особливо культури середземноморської. Тим самим він вписувався у традицію, з якої черпали найбільші польські письменники — згадаймо хоча би Я. Кохановського, А. Міцкевича чи Герберта. Сенкевича, — що здобуло йому визнання старших поколінь у країні. Парадоксальним чином звернення до античності давало читачеві можливість краще зрозуміти сучасність. Вказувало бо на аналогію повторюваних в історії — хоча, безумовно, у щораз інших версіях — темних і світлих сторін людської природи, нагадувало про наявну в історії Європи боротьбу між тенденціями демократичними, універсальними — і диктаторськими.
Одночасно звернення Герберта до античності уможливлювало зрозуміння польських справ поза межами країни, оскільки поет послуговувався у своїх творах спільним кодом, який прочитувався у європейських колах.Після опублікування другої збірки віршів Герберт у 1958 році здійснив подорож до Франції та Італії. Вона інспірувала появу нових віршів, а також чудової збірки есе «Варвар у саду» («Barbarzyncaw ogrodzie», 1962).
Через рік він разом із приятелями, Магдаленою та Збігнєвом Чайковськими, вперше виїхав до Греції, вітчизни міфів і Гомера, куди він шість разів повертався пізніше, захоплений культурою та краєвидами цієї незвичайної країни. Роздуми з отих грецьких зустрічей з минулим склалися у том прози під назвою «Лабіринт над морем» («Labirynt nad morzem»), який вийшов у 2000 році, вже після смерті Герберта.
У 1965—71 роках Герберт продовжував свої подорожі по Європі. Він побував в Австрії, Західній Німеччині, Франції та Голландії, у яку він ще повернеться у 1986 році. З глибоких переживань, зумовлених перебуваннями у цій країні, особливо з того враження, яке справив на нього голландський живопис, народилася пізніше збірка чудових есе під назвою «Натюрморт з вудилами «(«Martwa natura z wqdzidlem», 1993).
Герберт, незважаючи нате, що він багато подорожував і навіть подовгу жив поза межами Польщі, ніколи не приймав рішення остаточно покинути її та емігрувати. Він повертався у країну, хоча не мав ніяких сумнівів стосовно того, що Польща під владою тоталітарної комуністичної системи є країною поневоленою і хворою. Його життя було, по суті, багаторічними блуканнями, повними захвату, з одного боку, терзань і нестатків — з другого ж. Лише на перший погляд може видатись, що літературна слава, яка зростала з кожним роком, забезпечувала йому зручне і вільне від матеріальних негараздів життя.
Нові поетичні книжки Герберта з'являлися в країні ще кілька років, збільшували коло його читачів, утверджували його загальнопольський, а потім вже й міжнародний розголос і визнання.У 1961 році, після видання третьої збірки віршів «Ескіз предмета «(«Studium przedmiotu»), він став лауреатом Студентського фестивалю культури у Гданську, де його обрали Принцом Поетів.
Незабаром його поезії були перекладені англійською, італійською, німецькою та шведською мовами. Вони здобули визнання міжнародної літературної критики. У 1963 році поет отримав престижну австрійську державну премію ім. Ніколауса Ленау. Ця премія уможливила йому подальші подорожі і вивчення культури країн, які він вже відвідував раніше, а також дуже інтенсивну творчу працю.
У 1968 році у Парижі поет одружився з Катажиною Дзєдушицькою, з якою познайомився значно раніше. Вона походила з дуже відомого у Львові роду, згадати хоча б заснований у 1870 році графом Влодзімєжом Дзєдушицьким Природничий музей.
Пізніше, після виїзду в Сполучені Штати, Герберт якийсь час викладав в університеті Лос-Анджелеса у Каліфорнії.Тим часом у Польщі з'являються знаменитий твір «Елегія Фортінбраса» («Tren Fortyn-brasa»), який є спробою реінтерпретації чи радше доповненням трагедії В. Шекспіра «Гамлет», а також четверта збірка віршів «Напис» («Napis»), визнана кращою поетичною збіркою 1969 року. Книжка була нагороджена премією Лодзького фестивалю поезії. У 1970 році були видані «П'єси» («Dramaty»),y 1971 — «Зібрані вірші» («Wiersze zebrane»).
Саме тоді поет повернувся до Польщі. Недовго викладав у Ґданському університеті. Включився у громадське життя, був обраний до президії правління Спілки польських письменників. У 1972 році його прийняли до польського ПЕН-клубу (він відмовився від членства у ньому в 1991 році). Наступного року отримав чергову престижну австрійську премію імені Г. фон Гердера.
У 1974 році була опублікована чи не найвідоміша його збірка віршів «Пан Коґіто «(«Pan Cogito»).Ліричним героєм із заголовка збірки є Пан Когіто — Пан Мислю. Ім'я його взяте з максими французького філософа Р. Декарта («cogito ergo sum» — «я мислю, значить, я існую»). Пан Мислю — це прекрасний поетичний витвір, немовби архетип людини. При усій своїй зануреності в сучасну дійсність — він старосвітський. Може бути дуже симпатичним, часом наївним, самоіронічним, але може й спромогтися на героїчний вибір. Може прямувати дорогою Роланда і Гектора. Він ніби роздвоєний: і тілесний — і надзвичайно одухотворений. Комічний — і водночас патетичний. Скептично приглядається до моди на гностику і магію. Не приймає також вибудуваної головно на галасі рок-музики. Його обурює сучасна індустрія розваг, яка витворює медіа-реальність ексцесів і вбивств. Однак він черпає надію у тому, що «з часом ґвалтівники посивіють» («Пан Koґітo про магію»).
Починаючи з цієї збірки, постать Пана Коґіто постійно товаришитиме творчості Герберта, з'являючись у все нових творах і роздумуючи над проблемами, які його бентежать. Відомий критик, професор Я. Лукасевич у монографії «Герберт» пише: «Збірка «Пан Когіто» була не тільки реакцією на нову культурну ситуацію після революції 1968 року, яка не була для Герберта приємною.
У ній він також шукає відповідей на метафізичний виклик убозтва».Упродовж 1975—80 років подружжя Гербертів жило в Західному Берліні. У Польщі в 1980 році в серпневих страйках, які, розпочавшись на ґданській верфі, охопили всю країну, з'явилась незалежна самоврядна профспілка «Солідарність». Вона стала серйозною політичною силою. У січні 1981 року подружжя Гербертів повернулося в країну. Поет в той час увійшов у редколегію видаваного поза цензурою чудового періодичного видання «Zapis», у якому опублікував, зокрема, відомий вірш «Справа смаку». Це був сповнений надій і дуже щасливий період його життя. Його вірші здобували величезну популярність, особливо серед молоді, хоча Герберт був радше поетом культури та інтелекту, а не тіртейським поетом.
У ніч з 13 на 14 грудня 1981 року генерал В, Ярузельський, Перший секретар ПОРП, прем'єр уряду і одночасно Головнокомандувач Збройними силами, ввів на території всієї країни воєнний стан, скерований проти «Солідарності». У світлі закону це був державний переворот.
На трагедію воєнного стану Герберт відреагував найдостойніше, як тільки може поет, прекрасною збіркою «Рапорт з обложеного Міста» («Raport z obleionego Miasta»). Книжка з'явилася спершу в еміграційному видавництві «Культура» в Парижі 1983 року, а через ріку підпільному видавництві в самій країні у вигляді добірки творів з цієї збірки під назвою «18 віршів» («18 wierszy»). Вірш, який дав назву збірці, «Рапорт з обложеного Міста», відверто прив'язаний до воєнного стану (у ньому йдеться про інтернування, гуманітарну допомогу з Заходу). Ліричним героєм твору є хронікер, який описує послідовні етапи облоги. У вірші прочитується його прив'язаність до Міста, почуття поневоленості та приниження. Він наводить різні факти: вбивства, пусті комори та крамниці, самогубство одного з оборонців і т. п. Але цей твір можна прочитати й по-іншому, а сам «рапорт» може стосуватися «облоги» взагалі впродовж усієї історії Польщі та Європи. Герберт ще раз продемонстрував, що здатний з конкретної політичної ситуації вивести універсальний смисл. Вірш говорить про наслідки облоги, які винищують оборонців, і був би песимістичним, якби не остання фраза: «...і тільки лиш сни наші не покриті ганьбою». Тим самим показує, що духовну сферу — снів і думок — зневолити не можна. Саме у ній оборонці Міста зберігають гідність і свободу:
і якщо Місто впаде і лиш один уцілієвін буде Місто нести в собі по дорогахвигнаннявін буде Містодивимося в лице голоду лице вогню лицесмертінайгірше з усіх — лице зради
і тільки лиш сни наші не покриті ганьбою(«Рапорт з обложеного Міста», тут і далі пер. В. Дмитрука.)Воєнний стан сім'я Гербертів пережила в Польщі. Вірші автора «Пана Коґіто» передруковували, розмножували в нелегальних підпільних друкарнях, їх читали на закритих зустрічах, розказували напам'ять. Його вірш «Послання Пана Когіто «перечитувався в колах членів і прихильників «Солідарності», котрі продовжували діяти у підпіллі, як заклик до опору — всупереч трагічній ситуації. Заключна фраза вірша — «Будь вірним Іди» — стала своєрідним гаслом опозиції. Поет, зрештою, і сам брав участь в авторських зустрічах, які відбувалися в костьолах, єдиних захистках свободи, де можна було вільно висловлюватись.
Квартира у Варшаві на вулиці Променаду, 21, де вони тоді жили, була під постійним наглядом міліції. Тим часом у цій трагедії воєнного стану відбувалася ще одна драма. Різко погіршувався стан здоров'я Герберта, який хворів на депресію. На це, безумовно, впливала понура дійсність, яка оточувала поета, і давніші переживання. Прагнучи врятувати здоров'я чоловіка, дружина схилила його до думки щодо виїзду з країни. Спершу він подався у Париж, потім до Голландії. Незважаючи на затяжну хворобу, Герберт посилено працював у бібліотеках, поглиблюючи вивчення живопису старих майстрів. Тоді й з'явилася згадувана вже книжка «Натюрморт з вудилами».
Тим часом у країні постійно наростало незадоволення, спричинене справді драматичним економічним становищем. Настав повний розпад комунізму. З'явилася III Республіка Польща, і внаслідок цього країну змушені були залишити радянські війська, які перебували там від 1944 року.
Поет повернувся на батьківщину в 1992 р. Побачені зміни, з одного боку, тішили його, а з другого — сповнювали неспокоєм. Він виявляв це у своїх численних висловлюваннях і статтях. Як колишній солдат Армії Крайової, він не сприймав ситуації надто далеко посунутого політичного компромісу, домагався, зокрема, осудження усіх злочинів, скоєних до 1989 p., в тому числі й таємних. Він був надто прямолінійним і водночас далекоглядним, аби погоджуватись з не цілком певною ситуацією. Він-бо знав, що в дальшій перспективі вона може виявитись загрозливішою від реальності танків і може допровадити до розпаду етосу «Солідарності» та послабити позиції патріотизму.
Герберт цікавився не лише польськими справами, він гостро відчував несправедливість, яка діється будь-де.Погіршення стану здоров'я поета — а до згаданої хвороби додалася ще й астма — не зупиняло його подальшої літературної та інтелектуальної праці. Він писав, лежачи в ліжку, спершись на руку, яка кровоточила в лікті. Прощальні вірші знаходимо вже у збірці, що дістала назву «Елегія на відхід» («Elegia na odejscie», 1990). Ще по-іншому ця тональність у збірці «Ровіто» («Rovigo», 1992). Остання поетична книжка «Епілог бурі» («Epilog Ьшту», 1998) бринить чистою, пронизливою нотою, як, приміром, вірш «Тканина»:
Ліс ниток тонкі пальці і вірності кроснаочікувань темні припливитож лишися зі мною пам'ять зрадливадай своєї безмежності трохи.Слабке світло сумління стук одностайнийвідміряє роки острови сторіччя
щоб забрати нарешті на берег одвічнийчовник і нитки основи і саван.Помер поет 28 липня 1998 р. у Варшаві. Над містом саме шаленіла гроза. Поховали його на Повонзківському цвинтарі.Вже після його відходу у Вічність, завдяки старанням дружини, з'явилися зібрані з машинописів і рукописів три книжки. Перша — це збірка есе «Лабіринт над морем» («Labirynt nad morzem»), присвячена головно культурі Середземномор'я. Ця книжка разом зі згаданими вже есе, що містяться у збірках «Варвар у саду» та «Натюрморт з вудилами», становить найпрекраснішу есеїстичну трилогію у польській культурі.
У 2001 р. у Кракові з'явився дуже старанно і цікаво опрацьований Р. Криницьким том прози «Король мурашок. Приватна міфологія». Він містить часто контрверсійні, сповнені меандрів реінтерпретації античних міфів.
У тому ж самому році у Варшаві опублікована книжка «Гордіїв вузол» («Wqzel gordyjski»), що налічувала понад 700 сторінок і складалася з розпорошених творів. Тут зібрані есе і публіцистичні твори Герберта, які друкувалися в польській пресі у 1948—1998 pp. Це ті літературні форми, які поет сам призначив до друку. Саме у цих коротких текстах, часто лише на дві сторінки, які писалися протягом п'ятдесяти років, видно послідовність і цілісність Гербертового мислення. Книжка демонструє усе багатство літературного дискурсу: і поетичну прозу, і репортаж, і фейлетон, критичний нарис, оповідання, нотатки.
На думку багатьох поляків, саме Герберт особливо заслужив і повинен був отримати Нобелівську премію.Сьогодні його вірші у Польщі входять до програми шкільного читання. Існують школи його імені. Відбуваються з'їзди гербертологів.
П'єси Герберта часто ставляться найцікавішими театральними колективами країни. М. Ольбромський овоU " _b c узен вважає, що кращого символу всій його діяльності, ніж гра у шахи, неможливо вигадати. Тепер він розігрує свою останню партію, а його супротивники — фігури перетворюються інколи в демонів. У нього також є наскрізний лейтмотив: він постійно повторює одну і ту саму фразу: «Стрілку годинника вам не повернути назад», стверджуючи цим, що настав його час — час жорстокої та нелюдської конкуренції, коли гуманістичні ідеали втратили значення. Сам Клаузен, говорячи про свого зятя, стверджує, що в його руках уся гуманістична справа його життя перетворюється у мерзенне торжище; варт йому подумати про зятя, як він бачить «спрямовану на нього зброю». Саме Кламрот стає натхненником сімейної змови, яка позбавила сповненого ще сил Клаузена здатності розпоряджатися своїм життям і своїм майном — останнє для його сім'ї було найважливішим.
Остання сцена драми зображує Клаузена, приголомшеного рішенням дітей, котрі позбавили його самостійності й оголосили недієздатним. Він потай утік зі свого дому в дім Інкен Петерс, інстинктивно відчуваючи, що там знайде можливість хоча би перед смертю порятуватися від своїх переслідувачів. І там він випиває отруту, йдучи, як говорив раніше, шляхом Марка Аврелія. Символічні останні слова Клаузена: «Я прагну заходу»: він прагне смерті, тому що в цьому світі для порядної людини немає місця. Гауптман створив п'єсу-попередження: у 1933 р. перемогли фашисти — сонце гуманізму зайшло. Кламрот, діти Клаузена духовно дозріли для того, щоби прийняти нелюдську мораль нового рейху.
Тема фашизму втілилася у тетралогії про Атридів, де драматург, змінюючи характери античних героїв, зображає жорстокість, фанатизм ; бездуховність фашистського рейху.Гауптман не емігрував у роки гітлеризму, але не прийняв його режиму, не прийняв і високих посад. Він проживав у своєму маєтку біля Берліна, у його домі часто переховувалися ті, кого переслідували фашисти. Помер письменник незабаром після того, як режим Гітлера був знищений, він вітав визволення своєї вітчизни.
Творчість Гауптмана ще за життя письменника була в центрі уваги української критики. Йому присвятили статті І. Франко (1898), Леся Українка (1901), Г. Цеглинський, Ю. Кміт, М. Яцків. Літературну спадщину Гауптмана всесторонньо розглядали українські вітчизняні дослідники С. Родзевич та О. Хоміцький. У 1899 р. Леся Українка переклала п'єсу письменника «Ткані», з 1898 р. його драми перекладали М. Павлик, А. Крушельницький, Б. Грінченко, Ф. Федорців, М. Голубець. З-поміж пізніших українських перекладів слід назвати С Тобілевича, М. Вороного, О. Бублик-Гордона, Ю. Назаренка та ін. У 1910—1920 pp. у театрах Галичини ставились такі п'єси Гауптмана, як «Візник Геншель», «Ганнуся», в Одесі — «Візник Геншель»(1904). З 1919 року в театрах України ставляться «Ткачі», «Візник Геншель «, «Затоплений дзвін «, «Ганнуся «, «Ельга «, «Перед заходом сонця «та ін. п'єси.
Г. Храповицька

Книги автора в бібліотеці: