Мачадо-І-Руїс Антоніо

МАЧАДО-І-РУЇС, Антоніо (Machado у Ruiz, Antonio — 26.07.1875, Севілья - 22.02.1939, Кольюр, Франція) — іспанський поет.Мачадо-і-Руїс народився у сім'ї фольклориста А. Мачадо Альвареса. Разом із сім'єю переїхав у Мадрид, де закінчив Вільний інститут освіти, а також студіював філософію та літературу у Мадридському університеті. З 1898 до 1901 р. мешкав у Парижі, де заробляв на прожиток перекладами. У Парижі Мачадо-і-Руїс познайомився з Р. Даріо.
У 1903 р. вийшла друком перша книжка Мачадо-і-Руїса «Самотність»(«Soledades»), у 1907 р. — збірка «Самотність. Галереї. Інші поезії» («Soledades, galerias у otras poemas»), яка, за зізнанням самого поета, нічого не додавала до книжки «Самотність» і утворювала з нею єдине ціле. Обидві ці збірки є першим етапом творчості Мачадо-і-Руїса. У цей період поет перебував під значним впливом П. Вердена і, почасти, кумира «покоління 98 року» — P. Даріо. Велике значення мала для нього у цей час і філософія А. Шопенґауера. Але попри все Мачадо-і-Руїс виявив оригінальний підхід і оригінальні риси свого обдарування. «Я гадаю, що першоосновою поезії є не звучання слова, не колір, не лінія, не сукупність відчуттів, а глибоке трепетання духу, те, що вкладає душа у свій відгук на зіткнення із зовнішнім світом...» — стверджував поет.
У 1907 р. Мачадо-і-Руїс отримав кафедру французької мови в Інституті в Сорії. Переїзд у Кас-тилію відіграв значну роль у його творчій біографії. У 1909 р. він одружився із 16-літньою Леонор. Разом із дружиною Мачадо-і-Руїс здійснив нову подорож у Париж. У 1912 р. з'явилася збірка «Поля Кастилії» («Campos de Castilla»), з уже більш конкретизованим образом батьківщини і новою темою народу. У таких довершених і яскравих віршах, як «По землях Іспанії», «Береги Дуеро», «На березі Дуеро», «Поля Сорії», поет розмірковує про долю Іспанії, про її минуле і теперішнє.
Осібно у збірці стоїть невелика «Поема одного дня», присвячена будням містечкового вчителя, та цикл романсів «Земля Альвара Гонсалеса» («La tierra de Alvargonzalez»), у яких поет на прикладі доль героїв — селянина Альвара Ґонсалеса і трьох його синів намагається виразити народні уявлення про добро та зло.
У 1924 р. Мачадо-і-Руїс видав збірку «Нові пісні» («Nuevas canciones»), яка продовжила «Поля Кастилії». Прикметно, що він і тут використав народнопоетичні форми, які випереджають цим поезію Ф. Гарсія Лорки. Після важкої життєвої драми — смерті у 1912 р. від важкої хвороби легень дружини, Мачадо-і-Руїс, за слушним зауваженням І. Тертеряна, відчував пекучий біль від усвідомлення смертності всього сущого, і лише любов якоюсь мірою вказувала вихід із цього замкнутого кола. У цей час поет познайомився із заміжньою жінкою, котра стала його останнім коханням. Мачадо-і-Руїс оспівав її під вигаданим іменем Гіомар.
Мачадо-і-Руїс писав не тільки від свого імені. Свої вірші він приписував вигаданому поету Абелю Мартіну та його учневі, також поету, але при цьому й філософу, професору Хуану де Майрені. Хуан де Майрена не лише віршує, а й навчає мудрості та пише прозу. Обидва вони наділені біографіями, характерами, своїм колом інтересів, «їхні» вірші ввійшли у збірку «Апокрифічний пісенник» («Cancionero Арбсгію», 1924—1926), де Мачадо-і-Руїс розвиває екзистенціалістську концепцію життя та смерті. У збірці є і «вірші-сни». Проте хоча герой і героїня кохають одне одного, їхньому коханню не судилося бути щасливим сном, оскільки вони — всього лише «дві самотності».
У збірці «Розмови Хуана Майрени» («Habla Juan de Mairena a sus alumnos»), яку поет розпочав писати у 1928 p., головний герой веде розмови з питань політики та філософії, естетики та літератури. У 1936 р. вийшов друком перший том прози М.-і-Р. під назвою «Хуан де Майрена. Сентенції, погляди, зауваги та спогади одного апокрифічного професора». Цим ім'ям Мачадо-і-Руїс і в подальшому підписував свої статті та замітки, об'єднані вже посмертно у другий том «Хуана де Майрени».
У 1932 р. Мачадо-і-Руїс переїхав у Мадрид, де його й захопила громадянська війна. Вірші та проза цього часу ввійшли у збірку «Війна»(«1я Guerra», 1937). Значне місце у ній приділено формі сонета, одним із найкращих з-поміж яких вважають «Смерть пораненої дитини»:
Знов ніч... пошерхли спалені уста,гарячка гатить молотом у скронідитини. — Мамо, пташка золота,метелики рожеві і червоні!— Спи, синку мій... Засни бодай на мить...—А рученьки немов кричать: «Спасіте!»
Скажи ж мені, хто може остудитьтебе, моєї крові ясний цвіте?!Надворі тихо мерехтять зірки,біліє, наче купол, місяць молод,невидимі гуркочуть літаки.— Моєї крові ти квітучий солод...
Чи спиш?.. — Лякливо дзеленчать шибки.— О холод, холод, холод, холод, холод!(Пер. Д. Павличка)Хоча він просився на фронт, але республіканці хотіли вберегти свого поета. Разом із матір'ю його відправили у безпечне місце, у Валенсію, а коли ситуація стала катастрофічною — у Барселону. Згодом довелося покинути і Барселону. Вночі 27 січня 1939 р. Мачадо-і-Руїс із групою інших республіканців перетнув французький кордон, а 22 лютого цього ж року він помер у сільській гостиниці французького містечка Кольюр. У кишені його плаща знайшли клаптик паперу з єдиним рядком: «Ці дні барвінкові, це сонце мойого дитинства...»
Українською мовою окремі вірші Мачадо-і-Руїса переклали Д. Павличко, Г. Кочур, С. Борщевський, Г. Чубай, Г. Козаченко, Г. Латник, І. Качуровський та ін. За Л. Штейном

Книги автора в бібліотеці: