Крип'якевич Іван
Ім'я Івана Крип'якевича можна зустріти на багатьох підручниках з історії України. А «Історія української культури», видана за загальною редакцією Крип'якевича, є найнеобхіднішим посібником у вивченні побуту, письменництва, образотворчого мистецтва, театру та музики українського народу з давніх часів до першої третини XX століття. Крім того, його перу належить низка праць з української геральдики, сфрагістики (наука, яка вивчає печатки), екслібрису. Він досліджував проблеми краєзнавства, освіти, розвитку педагогічної думки в Галичині.
Іван Петрович Крип'якевич народився у м. Львові у сім'ї священика. У 1904-1909 рр. навчався на філософському факультеті Львівського університету. У студентські роки брав активну участь в боротьбі за український університет, займався культурно-освітньою діяльністю, в 1908 р. організував «Просвітній кружок», тісно співпрацював із «Просвітою».
Наукову діяльність Іван Петрович розпочав під керівництвом М. Грушевського і згодом став одним з найвидатніших його учнів. З 1905 р. почав друкувати свої наукові статті у періодичному виданні Наукового Товариства ім. Т. Шевченка — «Записки НТШ» (з 1934 р. був його редактором).
У 1911 р. захистив докторську дисертацію та тему «Козаччина і Баторієві вольності», і незабаром був обраний дійсним членом НТШ. Викладав історію в Академічній гімназії у Львові (1912—1914), згодом— у гімназіях Рогатина і Жовкви. Багато співпрацював в українських періодичних виданнях, що видавалися в Західній Україні — «Письма з Просвіти», «Молода Україна», «Літературно-Науковий Вісник» та багатьох ін., редагував журнал «Дзвіночок» (1911-14) та «Ілюстрована Україна» (1913-1914 рр.). У 1918— 1919 рр. — приват-доцент Кам'янець-Подільського Українського Державного Університету.
Знання більш ніж семи мов дало йому можливість вільно орієнтуватися в зарубіжній літературі, описах і каталогах джерел і матеріалів закордонних бібліотек та архівів. Він був знавцем українських літописів.
У міжвоєнний період плідно займався науково-педагогічною роботою. У 1921-1924 рр. — професор Львівського (таємного) Українського Університету (секретар сенату університету), в 1934-39 викладав історію України в Богословській Академії у Львові, тісно співпрацював з Науковим Товариством ім. Т. Шевченка (з 1920 р. був секретарем історичної секції, 1924 р. редагував «Записки НТШ», з 1934 — голова історичної секції).
У 1920-1930-х рр. Іван Петрович Крип'якевич вів широку національно-громадську роботу. В 1921-1922 рр. працював у Комітеті охорони військових могил, який займався пошуком і впорядкуванням українських стрілецьких могил в Галичині, в 1923-1925 рр. брав участь у роботі туристично-краєзнавчого товариства «Плай», співпрацював з журналом «Політика» (1925-1926 рр.).
З жовтня 1939 Іван Крип'якевич— завідуючий кафедрою історії України, професор (з 1941 р.) Львівського університету.
У роки гітлерівської окупації працював редактором наукових видань Українського видавництва у Львові.
У повоєнний час зазнав переслідувань. У 1946 Крип'якевич разом з частиною львівських науковців був депортований до Києва. Деякий час обіймав посаду старшого наукового співробітника Інституту історії України АН УРСР. У травні 1948 р. Іван Петрович дістав можливість повернутися до Львова. У 1951 р. очолив відділ Інституту суспільних наук АН УРСР у Львові, в 1953-1962 рр. — був директором цього інституту. Помер і похований у Львові.
Найважливіші історичні праці Івана Крип'якевича присвячені періоду козаччини і Хмельниччини — «Матеріали до історії української козаччини» (1914), «Студії над державою Б. Хмельницького» (1925-1931), «Богдан Хмельницький» (1954) тощо.
Іван Крип'якевич — автор багатьох праць з історіографії («Українська історіографія»), археології, історії культури («Історія української культури», «Історичні походи по Львові»), численних науково-популярних нарисів з історії України («Велика історія України», «Історія українського війська») та підручників («Оповідання з історії України», «Коротка історія України для початкових шкіл») тощо.
Книги автора в бібліотеці: