Ювенал Децім

ЮВЕНАЛ, Децім Юній (Iuvenalis, Decimus Iunis — бл. 50, Аквін — бл. 130) — римський поет.Даних про життя Ювенала до нас майже не дійшло. Він народився в містечку Аквіні (неподалік від Рима), де його родина мала клаптик землі з будинком. Очевидно, належав до стану вершників. Писати Ювенал почав пізно, вже 40-річним. До того займався адвокатурою. Мав досить незалежний характер і тому свої твори не присвячував, як це було заведено, вельможам.
Творча спадщина Ювенала складається з п'яти книг, в які ввійшли 16 сатир, написаних гекзаметром. Вони містять надзвичайно різку критику різних сторін римського життя. Поет уважав, що сама жахлива атмосфера римської дійсності спонукає до створення викривальних віршів («обдарування відсутнє, то вірш народиться від гніву»). Тож він поставив перед собою мету нещадно викривати вади суспільства. Але оскільки у ті часи кожен критичний виступ міг обернутися трагедією для автора, він вирішив повернути жало сатири на минулі часи, але так, щоби читачеві було зрозуміло: насправді поет має на увазі сучасність. Тому Ювенал мало схожий на свого мирного попередника Горація, котрий «викривав, сміючися». Його надзвичайно гостра, уїдлива і правдива критика торкалася найактуальніших питань того часу.
У творчості Ювенала розрізняють два періоди. У перший, що тривав до 120-х pp., поет написав три книги (9 сатир). Сатири другого (до кінця життя) періоду позбавлені колишнього викривального запалу та будь-якого сатиричного забарвлення.
Сатири першого періоду розповідають про епоху від часів Тіберія до правління тиранічного Доміціана, коли переслідування набрали особливого розмаху.Обґрунтувавши мету сатир — викривати загальну порочність і аморальність римського суспільства, Ювенал починає із сатиричного відтворення взаємин між патронами і клієнтами (1-а сатира), знайомих уже з епіграм Марціала. Протиприродні схильності чоловіків, які намагаються бути взірцем моральності для інших, — тема 2-ї сатири. У 3-ій сатирі автор розповідає про від'їзд свого друга Умбріція з Рима в інше місце для постійного проживання — явище, характерне для того часу. Ювенал доводить, що Рим уже переповнений приїжджими, серед яких багато злочинців, розбійників і звичайних пройдисвітів, котрі витискують із міста корінних мешканців; у Римі не лишилося нічого святого, все йде на продаж:
...Нехай там лишаться Арторій,Катул і всі ті людці,що й чорне на біле обернуть,Всі ті, кому до душівідкупляти річки та будинки,Упоряджати клоаки,на огнища трупи носити...
...Тут же, у Римі,Всяк намагається понад достатки своїчепуритись,А недостачу з чужої не раз надолужує скрині.Хиба властива усім.Всі ми тут живемо в честолюбнійБідності та грошохватстві.
Усе тут купується в Римі,Все продається...(Тут і далі пер. М. Зерова)У 4-ій сатирі Ювенал висміює злодійкуватих, брехливих і нікчемних вельмож, яких Доміціан зібрав із «важливого» питання — що робити зі спійманою рибою і де знайти відповідних розмірів таріль? Уїдливий початок задає тон усій сатирі, самого імператора поет називає «лисим Нероном» і деспотом:
Ще за тих днів,як останній із Флавіїв мучив нещадноСвіт напівмертвий,і Рим угинався під лисим Нероном, —Перед Венериним храмом,у давній Анконі дорійській,Камбала десь величезна
в рибальські потрапила сіті.Поет дає нищівну характеристику кожному з учасників наради і самому правителю, а закінчує сатиру згадкою про його насильницьку смерть:Краще, проте, марнував би він час
на подібні забави,Аніж творив ті розправи шалені,що в Римі забралиСтільки найкращих людей,забрали без кари, без помсти...Згинув він тільки тоді,як баришникам став небезпечний;
Крамарі вбили його,а не Ламіїв кров благородна.Не менш уїдливо характеризує Ювенал патронів, котрі принижують залежних од них клієнтів (5), а також римських матрон, часом з вищої знаті, розпусних і аморальних, одруження з якими неможливе через їхні численні пороки, що їх поет старанно перелічує (6). Автора обурює злиденне становище поетів, акторів, риторів, він покладає надії на Траяна, котрий, можливо, поліпшить їхнє життя (7). Наступні сатири містять роздуми Ювенала про шляхетність, якої людина досягає завдяки своїм особистим якостям («знайдеш шляхетність лиш в доблесті духа свого», 8), а також про специфічну своєю римською темою історію, головними персонажами якої стають чоловік, дружина та її коханець (9).
Сатири другого періоду, як уже зазначалося, не вирізняються гостротою і є досить спокійними роздумами про мінливість людського життя, про минущість вроди, слави, багатства тощо, про переваги простого здорового їства, про моральні муки крутія, після того як він когось обдурив, порушення правил моралі єгипетськими племенами, про неправомірність застосування військового суду щодо цивільних осіб тощо. Зниження критичних тенденцій можна пояснити приходом до влади відносно ліберального Траяна, за якого життя римлян стало значно спокійнішим і безпечним.
Ювенал уникає міфологічних тем, усі його сатири спираються на злободенні сюжети і факти римської повсякденності. Щоб надати їм більшої переконливості, автор часто вдається до прийомів ораторського мистецтва. Тому в його сатирах велику роль відіграють не лише описувані події, а й емоції самого автора, котрого обурює все аморальне, несправедливе та жорстоке. Навколишнє соціальне зло викликає болісну реакцію поета, і під її впливом він починає перебільшувати, гіперболізувати окремі недоліки та цілі явища, добирає факти, що складають невтішну картину сучасного йому життя, Інколи перебільшення стають явними, і тоді Ювенал знижує сатиричний запал якимось іронічним закінченням.
Композиція сатир оригінальна. Ювенал часто обриває тему, переходить до іншої, потім знову повертається до попередньої. Завдяки засобам риторики він створює яскраві образи, нагромаджує гіперболи, ставить запитання, на які сам і відповідає. Якщо ж сатирик наводить добре відомі міфологічні сюжети трагедій, то вдається до них лише з метою дискредитації, щоби показати їхню жорстокість та аморальність.
У більшості випадків злободенна критика Ювенала не була голослівною, до того ж вона відображала погляди та інтереси середніх верств населення, невдоволеного правлінням багатьох імператорів. Проте наскільки він був популярним серед сучасників і в пізніші часи, невідомо. У нові часи творчості Ювеналу давали суперечливі оцінки, зміст її іноді майже спотворювався. В епоху буржуазних революцій Ювенала вважали палким викривачем тиранії імператорів і послідовним захисником республіканських ідеалів. У другій половині XIX ст. йому вже відмовляють у цих рисах, взагалі розцінюючи його як легковажного критика-демагога, виступи котрого ніколи не мали під собою реального ґрунту. Очевидно, це неприпустимі крайнощі. Ювенала не можна оцінювати однозначно. Твори його становлять складне суспільне і літературне явище, мають свої сильні та слабкі сторони, й оцінювати їх потрібно відповідно до історичного та літературного контекстів.
В. Пащенко, Н. Пащенко

Книги автора в бібліотеці: