Поліціано Анджело
ПОЛІЦІАНО, Анджело (Poliziano, Angelo; автонім; Амброджіні, Анджело — 14.07.1454, Монтепульчано — 28 або 29.09.1494, Флоренція) — італійський поет.Поліціано — один із найвизначніших представників флорентійського гуртка гуманістів. Він походив зі старовинного роду італійських купців, але вже його батько перервав цю традицію, обравши фах юриста. Після смерті у 1464 р. батька майбутній поет змушений був перебратися у Флоренцію, де почав вивчати стародавні мови, літературу і філософію. У 1469—1474 pp. він навчався в університеті і вже у ці роки став одним із найкращих знавців античної та сучасної йому італійської літератури. З 1473 р. Поліціано отримав посаду літературного секретаря при Лоренцо Медічі, а з 1475 р. — посаду вихователя двох його синів, П'єро і Джованні, останній з яких у майбутньому стане папою Левом X. У 1477 р. Поліціано отримав пріорат у церкві Сан Паоло, що уможливило його матеріальну незалежність, а з кінця 1480 р. посів кафедру латинської та грецької риторики Флорентійського університету, яку очолював до самої смерті.
Літературним дебютом Поліціано вважають зроблений ним у 1470 р. переклад латинськими гекзаметрами другої пісні «Іліади» Гомера, який він присвятив Л. Медічі (саме цей переклад і поклав початок міцній дружбі і тісному співробітництву Поліціано і Медічі). Ще через два роки Поліціано переклав третю пісню «Іліади», але попри схвальні відгуки на його працю, повний переклад поеми Гомера письменнику так і не вдалося зробити. Паралельно Поліціано взявся до створення на основі тосканської народнопісенної лірики зразків гуманістичної любовної поезії. Водночас у цей період поет створив зразки епіграматичного та елегійного жанрів: елегія на смерть Альбієри дельї Альбіцці (1473), елегія «До Лалаґи» («In Lalagen») й ін. Разом із Л. Медічі поет створив «Послання Федеріку Арагонському», що стало своєрідним маніфестом нової, гуманістичної, поетичної школи.
Одним із найдовершеніших творів Поліціано початкового періоду творчості стали написані у 1475 р. «Станси про турнір» («Stanze per la giostra»). Ця поема, написана народною мовою, повинна була уславити рицарські подвиги брата Лоренцо, Джуліано Медічі, які той здійснив на рицарському турнірі, влаштованому у 1475 р. на честь його коханої, Сімонетти Каттанео. У поемі Поліціано не ставить за мету уславити Медічі як представників королівського дому, оскільки станси абстраговані навіть власне від самого рицарського турніру. Натомість поет змальовує історію кохання Джуліано Медічі, котрий постає в образі мисливця Юліо, до вродливої Сімонетти. Історію їхніх стосунків подано у формі легендарного сюжету, що інтерпретує мотиви й образи античної міфології і, зрештою, є відображенням гуманістичних уявлень про ідеал людської особистості. Поема залишилася незакінченою: у 1477 р. її головний герой Джуліано Медічі був підступно вбитий політичними супротивниками. Історію цієї змови Поліціано виклав у праці «Записки про змову Пацці» («Coniurationis pactianae commen-tarium», 1478).
У 1480 p. Поліціано написав п'єсу у віршах «Легенда про Орфея» («La favola di Orfeo»), яка стала не лише одним із найяскравіших творів епохи Відродження, а й започаткувала традицію світської гуманістичної драми, написаної народною мовою. Користуючись традиційною формою італійських середньовічних містерій, Поліціано вклав у п'єсу новий, гуманістичний, зміст. У центрі драми — відомий міфічний співець Орфей, котрий став одним із символів культури Відродження. Поліціано інтерпретує його образ в дусі гуманістичних уявлень своєї епохи про людину як вільну істоту, не скуту у виборі свого життєвого шляху аскетичними церковними приписами чи фатальною містичною передвизначеністю її долі. Водночас у сюжетній інтерпретації Поліціано міфу про Орфея звучать і нотки песимізму щодо можливостей втілення гуманістичного ідеалу в реальній дійсності.
Значне місце у творчості Поліціано посідають його наукові філологічні праці, які він написав у формі есе — своєрідних вступів до лекцій про Гомера, Вергілія, Светонія, Персія, Стація, Арістотеля. Чотири з них під загальною назвою «Ліси» («Silvae») були написані латинськими гекзаметрами: «Манто» («Manto», 1482), «Селюк» («Rusticus», 1483), «Амбра» («Ambra», 1483), «Нагорода няньці» («Nutricia», 1486). Окремо у 1489 р. Поліціано видав першу центурію історично-філологічних нарисів «Суміш» («Miscellanea»).
В. Назарець
Книги автора в бібліотеці: