Прістлі Джон

ПРІСТЛІ, Джон Бойнтон (Priestley, John Boynton — 03.09.1894, Бредфорд, Йоркшир - 14.08.1984, Стретфорд-на-Ейвоні) — англійський письменник.Творчий спадок Прістлі великий і нерівноцінний. Він складається із майже двох десятків романів, понад сорока п'єс, багатьох повістей і оповідань, декількох книг подорожей, окрім того, Прістлі є автором книг із історії літератури та літературної критики, філософських творів, публіцистичних збірок.
Народився Прістлі у сім'ї шкільного вчителя. Після закінчення школи працював клерком в одній із контор, а з початком Першої світової війни пішов добровольцем на фронт. Після демобілізації Прістлі студіював історію літератури у Кембриджському університеті, після чого переїхав у Лондон, де й розпочалася його літературна діяльність. У 1924 р. помер батько письменника, а наступного року — дружина, залишивши двох маленьких дітей. У 1926 р. вийшла друком книга Прістлі про Дж. Мередіта, а в 1927 р. він створив відразу два романи — книгу про письменника-романтика Т. Д. Пікока і перший роман «Адам у місячному сяйві», який, щоправда, не мав успіху.
Першим успішним художнім твором Прістлі став роман «Добрі товариші» («The Good Companions», 1929), що тісно пов'язаний з історично-літературними захопленнями автора і значною мірою виростає з них. Письменник звернувся до давньої романної форми, у якій створювалися «романи великого шляху» XVIII ст. і «Посмертні записки» Піквікського клубу» Ч. Діккенса. Особливо багато важила для Прістлі традиція Діккенса, котрий був його улюбленим письменником і справив на нього величезний вплив Добрі товариші — це група акторів, що їздить містами Англії, спільно долаючи труднощі і зазнаючи веселих і сумних пригод. Значна широта охоплення дійсності досягається шляхом нанизування різноманітних епізодів і сцен на сюжетне осердя подорожі. Уже в цьому роман: яскраво виявляється характерна схильність Прістлі до описів концертів і народних гульбищ, комічних типів і ситуацій, міцного традиційного устрою провінційного життя, якому він відверте симпатизував. Життя англійської провінції письменник змалював із діккенсівським розмахом і гумором.
Присутність Діккенса дуже відчутна і в романі Прістлі «Вулиця Ангела» («The Angel Pavemen:». 1931). У ньому йдеться про маленьких людей, дрібних службовців контори з продажу оздоблювальної фанери: про бухгалтера Сміта, конторника Парджіса, друкарку Метфілд і розсильного Стенлі. їхнє життя бідне й одноманітне, позбавлене цікавих подій, але письменник по-діккенсівськи виявляє у ньому глибинний людський зміст, робить його на свій лад цікавим і значним. Украй сіре життя герої роману компенсують мріями та захопленнями, і хоча вони навіяні стандартами «масової культури», автор розповідає про них із м'яким гумором. Але якою нудною та безрадісною не була би робота героїв роману, вони панічно бояться її втратити і стати безробітними, що врешті-решт і відбувається. Винен у цьому хижий авантюрист Ґолспі.
На початку 30-х pp. Прістлі багато подорожував по всьому світу, завдяки чому з'явився його наступний роман «Далеко звідси»(1932), який стоїть дещо осібно у його творчості. У ньому йдеться про пошуки урану на островах Полінезії. Письменник і тут вибудовує захопливий сюжет, але найцікавіший і найсильніший бік роману — протиставлення величної природи і «мізерності» людських справ, інтересів, турбот.
Слід зауважити, що Прістлі був одним із тих англійських письменників, у творчість котрих широко увійшла тема «великої депресії» 1929-1933 pp. Вона з'явилась у романі «Вулиця Ангела» і в подальшому була розвинута у книзі нарисів «Подорож по Англії» («English Journey», 1933), у романах «Диво-герой» («Wonder Него») і «Вони блукають містом» («They Walk in the City», 1936) тощо.
Під час Другої світової війни Прістлі був одним із найпопулярніших письменників в Англії. Крім того, він вів передачі по радіо, виступав у ролі публіциста. У цей період Прістлі написав два романи — «Затемнення у Ґретлі» («Black-out in Gretley», 1942) і «Денне світло у суботу» («Daylight on Saturday», 1943). У першому з них, написаному у формі детективу, письменник на боці тих героїв, котрі, як інженер Нейланд, виступають за рішучу боротьбу проти фашизму; у другому — змальована робота великого авіаційного заводу під час війни.
Першим повоєнним твором Прістлі став роман «Троє у нових костюмах» («Three Men in New Suits», 1945), у якому йдеться про повернення учасників війни до мирного життя. Три товариші по зброї, котрі належать до різних соціальних верств, розуміють, що у мирному житті їхні шляхи розійдуться, але цій перспективі не можуть протиставити нічого, крім обіцянок зберегти фронтову дружбу. Проте загалом у творчості Прістлі повоєнних років розпочався явний спад. Це стосується таких романів, як «Яскравий день» («Bright Day», 1947), «Фестиваль у Фарбриджі» («Festival at Farbridge», 1951), «Чарівники» («The Magicians», 1954), «Сер Майкл і сер Джордж» («Sir Michael and Sir George», 1964).
Роман пізнього Прістлі «Втрачені імперії» («Lost Empires», 1965) перегукується з його ранніми «Добрими товаришами». Роман побудований у формі розповіді старого художника Річарда Хернкасла про те, як замолоду, напередодні Першої світової війни, він із трупою мандрівних акторів їздив містами Англії і виступав у вар'єте. Тут також виникає світ театральних вистав і народних гульбищ, проте все це постає вже в іншому, приглушеному, освітленні, а оповідь ведеться швидше у мінорній інтонації. У концепції роману велику роль відіграє протиставлення часів — теперішнього і минулого.
Використовуючи давню сюжетну модель «сина, котрий вирушив на пошуки батька», Прістлі у романі «Ця стара країна» (1967) робить спробу критичного огляду різноманітних сторін життя сучасної Англії. Австралієць Том Адамсон, соціолог із Сіднейського університету, приїжджає в Англію, щоби розшукати свого батька, Чарлза Адамсона. Вважаючи, що батько — відомий актор і художник, Том розпочинає пошуки в артистичних і середньобуржуазних колах, але в подальшому сходить усе нижче по соціальній драбині і знаходить Чарлза Адамсона, вже старого, у дешевому ресторанчику, де той працює офіціантом. Такий сюжет дозволив письменникові робити численні і вельми калейдоскопічні замальовки побуту і звичаїв різних соціальних груп сучасної Англії, різноманітних характерів і типів.
Критичні тенденції присутні і в романах Прістлі «Творці образів» («The Image Men», 1968) та «Лондонський тупик» («London End», 1969), де змальований світ творців реклами і «масової» культури, котрі маніпулюють суспільною свідомістю.
Другу і не менш об'ємну частину художньої спадщини Прістлі складає драматургія. Сам Прістлі стверджував, що драма виявилася формою, що більше відповідає характерові його обдарування, але водночас він не ставив свої драми вище від романів. Хоча, мабуть, найприкметніші твори він створив у драматичному жанрі — такі п'єси, як «Небезпечний поворот» («Dangerous Corner», 1932), «Час і сім'я Конвей» («Time and the Conways», 1937), «Інспектор прийшов» («An Inspector Calls», 1946), «Родина Лінден» («The Linden Tree», 1947) і деякі інші, які досягають рівня справжньої художності.
Перша п'єса Прістлі — це переробка роману «Добрі товариші», яку він створив у 1931 р. спільно з Е. Ноблоком. Так несподівано Прістлі відкрив у собі талант драматурга і вже наступного року написав «Небезпечний поворот», одну із найкращих своїх п'єс, завдяки якій посів визначне місце в тогочасній англійській драматургії. Якщо спробувати визначити це місце Прістлі, то слід сказати, що воно — поміж драматургією межі століть і «новою хвилею» 50-х pp. Від прози його драматургія відрізняється більшою художньою розмаїтістю. Тут Прістлі шукав і експериментував, поряд із багатьма п'єсами традиційного типу зустрічаються п'єси «експериментальні». Прістлі писав філософські п'єси, або «драми про час» («Час і сім'я Конвей», «Я вже тут бував колись» й ін.), драми-утопії («Вони підійшли до міста», «Сон у літній день»), причому деякі його п'єси є швидше антиутопіями («Заберіть блазня»), п'єси — сучасні мораліте («Джонсон над Йорданню»), сатиричні фарси («Коли ми були одруженими» й ін.). У всіх цих п'єсах він часто звертався до умовностей, що полягали зазвичай в експериментах з часом і новою театральною технікою. У багатьох п'єсах, близьких до традиційної реалістичної манери, Прістлі також застосовує умовні прийоми, не руйнуючи, проте, життєподібної основи і домагаючись підвищеної художньої виразності. Особливо характерна в цьому плані драма «Інспектор прийшов». З іншого боку, деякі п'єси Прістлі, задумані як філософські, з концепцією, що ґрунтується на умовності, насправді є швидше соціально-психологічними драмами; прикметна у цьому плані драма «Час і сім'я Конвей», де експеримент із часом, покликаний втілити філософсько-містичну ідею, насправді слугує перш за все вдалим вираженням соціально-психологічного змісту.
Як уже зазначалося, першою оригінальною і самостійно написаною п'єсою Прістлі був «Небезпечний поворот». У передмові до збірки своїх п'єс він називав «Небезпечний поворот» «звичайним набором добре вигаданих фактів», «технічним вправлянням у галузі драматургії». Найголовніше у цій п'єсі — зняття оболонок зі змальовуваного явища, ззовні респектабельного життя «середнього класу». У затишній вітальні заміського будинку видавця Роберта Кеплена зібралися гості, «своя компанія», що складається здебільшого з людей, пов'язаних спільними справами: молодий компаньйон Гордон Вайт-хауз із дружиною Бетті, старий компаньйон, холостяк Стентон, молода жінка Олуен, котра працювала у тій самій фірмі; поза тією компанією лише стара письменниця Мод Мокрідж. Спочатку всі, що зібралися, створюють враження порядних і симпатичних людей, пов'язаних між собою любов'ю, дружбою, чесністю, взаємоповагою. Порядному, але обмеженому Роберту Кеплену видалися незрозумілими певні обставини смерті його брата Мартіна, котрий нещодавно звів рахунки із життям, — і потяглася ниточка, розпочалася своєрідна ланцюгова реакція розвінчувань і саморозвінчувань, що призводить до того, що колишні уявлення про рідних і близьких Кеплена, про їхні родичанські стосунки розвіюються. Одна за одною знімаються оболонки, що обгортають сутність цих людей і їхніх стосунків, оголюється драговина брехні, обману, аморальності... На сцені ведеться справжнє слідство, але незвичайність його в тому, що дійові особи одночасно виступають і слідчими, і підслідними.
З-поміж жанрових різновидів творчого спадку Прістлі слід виокремити також автобіографічну книгу «Опівніч у пустелі» («Midnight at the Desert», 1937), сценарій фільму «Останнє свято» («Last Holiday», 1950), книгу оповідань «Інше місце» («The Other Place», 1953), збірку «Есе п'яти десятиліть» («Essays of Five Decades», 1964) й автобіографію «Натомість дерев» («Instead of Trees», 1977), біографії Дж. Мередіта і Т. Л. Пікока.
До самої смерті Прістлі залишався невтомним мандрівником. Уже у 80 років, попри заборону лікарів і невдоволення рідних, письменник зважився на мандрівку у Нову Зеландію, в результаті чого з'явилася книга нарисів. За заслуги у царині літератури письменник був удостоєний почесного докторату ряду університетів Англії та США і представлений до рицарського звання, а пізніше до титулу пера Англії, хоча від такої шани вирішив відмовитися. Уже на схилі віку Прістлі писав: «Для мене література — не каталог літературних форм, а щось справжнє і живе, правдивий і хвилюючий запис людського досвіду, посередник між зовнішнім і внутрішнім світами».
Д. Наливайко

Книги автора в бібліотеці: