Распе Рудольф

РАСПЕ, Рудольф Еріх (Raspe, Rudolf Erich - 1737, Ганновер — 1794, Макрос, Ірландія) — німецький письменник.Распе студіював у Геттінгені та Лейпцигу природничі науки та філологію. З 1762 р. працював писарем у Ганновері, згодом влаштувався на посаду секретаря міської бібліотеки. З 1767 р. Распе став професором у Каролінумі і водночас — доглядачем антикварного і нумізматичного кабінетів у Касселі, маєтку місцевого ландграфа.
Распе належать дослідження у царині літератури, мінералогії, геології (про гессенські вулкани), а також рецензії, які він публікував у найвпливовіших німецьких та британських журналах. Ці публікації відкрили перед Распе двері Ґеттінґенського та Лондонського наукових товариств. У 1773 р. вчений здійснив подорож Вестфалією, де присвятив багато часу пошукам старовинних манускриптів. У 1775 р., уже набувши солідного досвіду та наукового авторитету, Распе знову вирушив у Вестфалію, але цього разу його метою було придбання рідкісних монет та інших раритетів для ландграфської колекції.
Постійно відчуваючи брак коштів, Распе, щоби поліпшити власне матеріальне становище, продав частину монет із зібрання свого господаря. Втім, невдовзі ландграф запідозрив Распе у крадіжці і видав ордер на його арешт, проте письменникові пощастило втекти і, подолавши чимало перешкод, дістатися до Лондона. Подейкують, що Распе був неперевершеним оповідачем, а людям, котрі прийшли, щоби заарештувати його, настільки сподобалися його оповідки, що вони дозволили професорові втекти. Хтозна, чи так воно було, чи ні, але наразі достеменно відомо, що наукові товариства негайно виключили Распе зі своїх лав.
На той час Распе уже мав глибокі знання і вагомий авторитет як літератор та фахівець-геолог. Отож, і на Британських островах йому вдалося здобути визнання, хоча постійного місця роботи він так і не знайшов. Його залучали до здійснення різних проектів, зокрема, Распе брав участь у впорядкуванні колекції Дж. Таффі, каталог якої він видав у 1791 р. французькою й англійською мовами. У 1794 р. вчений мав намір закласти у Макросі (Ірландія) вугільну шахту, але наприкінці того ж таки року помер від висипного тифу.
Незважаючи на те, що ім'я Распе після викрадення ландграфських раритетів набуло скандальної слави, його також добре знали і дуже високо цінували як науковця. Досить сказати, що найвидатніший німецький просвітник XVIII ст. Ґ.Е. Лессінґ вельми шанував Распе і був щасливий, коли той підтримав його у суперечці з професором Клотце із Галле (1766).
Распе здобув славу надзвичайно талановитої і розумної людини, його навіть вважали «генієм». «Каталог п'ятсот відомих авторів Великобританії» називав його серед найавторитетніших письменників як «заслуженого і шанованого чужинця». Проте Распе високо цінували не лише вчені. Його знали і у середовищі літераторів.
У 60-х pp. XVIII ст. Распе одним із перших зацікавився давньою німецькою минувшиною, культурною спадщиною минулих епох. Йому належить заслуга створення одного з перших рицарських романів «Хермін і Ґунільда» (1766), а також пробудження інтересу до Біблії як одного з найдавніших творів світової літератури. Распе привернув увагу Й.Г. Гердера до зібрання єпископа Т. Персі, прискіпливо досліджував «Оссіана» Дж. Макферсона. Він був одним із перших, хто зауважив сумнівність старовинності «Пісень Оссіана», підкреслюючи, проте, важливість подібних творів для розвитку європейської літератури.
У 1764 р. Распе видав латинські твори Г.В. Лейбніца, присвятивши їх Герлаху Адольфу фон Мюнхгаузену (1688—1770), котрий був ганноверським міністром у Лондоні, засновником і куратором університету в Геттінгені (а крім того, ще й родичем «короля брехунів»). Мюнхгаузенові вельми сподобалася присвята Распе. Проте для сучасного читача Распе залишається відомим все ж не через свої наукові досягнення, а тому, що саме він видав першого «книжного» «Мюнхгаузена». Це сталося наприкінці 1785 р. (перші опубліковані історії з'явилися у німецькому «Путівнику для веселих людей» (1781, 1783). Заслуга письменника полягає в опрацюванні матеріалу з «Путівника» і перетворенні його в цілісний твір, об'єднаний образом оповідача і завершеною структурою. Лейтмотивом цієї книги є ідея покарання брехні, а сам твір побудований як типова англійська книга, у якій всі події пов'язані з морем.
Англійський варіант пригод Мюнхгаузена (перероблений німецький варіант трохи пізніше створив талановитий німецький поет Г. А. Бюргер) був зорієнтований на мешканців Британських островів і містить низку епізодів, цікавих і найбільш зрозумілих саме англійцям. Р. створив самостійний твір, водночас спираючись на фольклорну, власне німецьку традицію, а також на низку літературних творів, починаючи з античних часів (від «Правдивої історії» Лукіана) і до своїх старших сучасників, до Дж. Свіфта з його «Мандрами Гуллівера» (трапляються навіть прямі паралелі). Проте необхідно зазначити, що в канонічному тексті «Мюнхгаузена» є окремі епізоди, яких не було у тексті Распе. До речі, це чи не найвідоміші епізоди у книзі про Мюнхгаузена (приміром, політ на ядрі), і їх написав уже згадуваний Бюргер.
Распе став автором перших пригод хвалькуватого барона, виданих англійською мовою. Ця книга стала вельми популярною, проте лише варіант Бюргера перетворив Мюнхгаузена з героя суто англійського твору у всесвітньо відомий літературний образ. Значення Распе для розвитку німецької літератури другої половини XVIII ст. полягає в тому, що саме він привернув увагу своїх співвітчизників до давньої германської (скандинавської) поезії. Його інтерес до Фінґала та Оссіана, до поеми Макферсона загалом стимулював подальші студії Гердера. Распе стверджував: перш ніж мріяти про народження німецького В. Шекспіра, слід сподіватися на появу німецького Т. Персі, котрий збере і систематизує твори німецького генія у їхній первісній свіжості та чистоті. Зустрівшись із Распе у його будинку, Гердер почув його коментарі «Оссіана». Бойє, один з найвідоміших діячів тогочасної літератури, назвав роман Распе «Хермін і Ґунільда ««першим романсом німців».
У передмові до цього твору Распе розмірковував про рицарські часи, намагаючись виправдати їх, підкреслити притаманні тій далекій епосі хоробрість, справедливість, чесність, вміння стати на захист власної гідності і чужої невинності. Для Распе Середньовіччя має таке ж важливе значення, як і античність. Давні греки правильно ставилися до своєї минувшини, бо розуміли: все те, що вони мають, успадковано від предків. Так само повинні міркувати й німці, а не зневажати Середньовіччя лише на тій підставі, що воно здається їм темним, брутальним і непотрібним. Де ж тоді шукати справжню гідність та честь, справедливість і усвідомлення себе як народу, якщо знехтувати багатьма поколіннями предків, які зробили свій внесок у формування нації?
Повага до свого минулого і до свого народу у його історичному розвитку дає підстави для передбачення руху вперед, дозволяє спрогнозувати ті варіанти історичних змін, які можуть відбутися у майбутньому. Чому Середньовіччя називали варварським? Либонь, лише тому, пише Распе, що надто кепсько його знали. Зрештою, у німців вистачає проблем навіть зі знанням власної історії. Цілком імовірно, що термін «варварство» застосовувався за аналогією з латиною, яку німецькі вчені нерідко знали ліпше, ніж рідну мову.
Распе закликав сучасників переглянути ставлення до давньої історії, аналізувати її неупереджено. І це дозволить, всупереч думці Вольтера, знайти приклади порядності та доброчесності у кожному з минулих століть. Брутальність життя минувшини не означає, що люди тоді були гіршими. Просто час, коли вони жили, був іншим — не гіршим і не ліпшим. Хоча саме у давніх хроністів можна повчитися писати відверто і щиро.
Распе посідає в історії німецької культури гідне місце. Природно, що деякі його дослідження з плином часу втратили актуальність, проте Распе залишається у пам'яті нащадків першим автором «книжного» «Мюнхгаузена», людиною, котра спонукала німецьких просвітників зацікавитися народною поезією, давньою німецькою літературою.
Українською мовою пригоди барона Мюнхгаузена скорочено (для дітей) переповів Г. Тютюнник. А. Макаров

Книги автора в бібліотеці: