Сьонагон Сей

СЕЙ СЬОНАГОН (II пол. X - I пол. XI) - японська письменниця.Роки життя Сей Сьонагон — авторки одного із найвидатніших творів японської літератури «Записки у головах» («Макурано сосі», поч. XI ст.) припадають на епоху Хейян (794—1192), епоху «Миру та спокою». Так була названа нова столиця, теперішнє Кіото. Назва столиці відповідала духові епохи. Завдяки мудрій культурній політиці на світанку японської історії з'явився унікальний культурний феномен Хейяна. Культура сконцентрувалася в одному місці при дворі імператора на чолі з давнім впливовим родом Фудзівара, і від цієї межової концентрації — її сила, якої потім вистачило на багато століть. Література, створена в цю епоху, склала класичний період в історії японської культури.
Незважаючи на те, що в епоху Хейян значення китайських культурних традицій було винятково великим, позначалося припинення живого спілкування з Китаєм. У XI ст. була створена перша повноцінна письмова система на основі азбуки кана, що підштовхнуло подальший розвиток японської художньої літератури, у створенні якої в епоху Хейян виняткову роль відіграли автори-жінки, добре знайомі з китайською поетичною культурою, але слабше пов'язані конфуційським літературним каноном. Судячи із «Записок...», чоловіки віддавали перевагу китайському стилю, і вірші писали китайською мовою. Таланом жінок були японські пісні — вака, повісті — моноготарі, щоденники — дзуйхіцу. Вони скористалися цим таланом і створили літературу «жіночого стилю», яка у світовій літературі не має аналогів.
Сей Сьонагон, як і її не менш знаменита попередниця Мурасакі Сікібу, була придворною дамою імператорки (Сей Сьонагон — «камеристка Сей»). Ім'я Сей Сьонагон не стало б національною гордістю японців, якби вона у своєму творі не втілила японську душу і якби не відобразила дух цієї унікальної епохи.
Увагу Сей Сьонагон у «Записках...» привертають звичайні, здавалось би, речі та явища, проте вона завжди бачить у них нове, несподіване, ніби вперше відкриваючи для себе світ. Самі назви данів (главок) підтверджують це відкриття нового: «Те, що засмучує», «Те, з чого підсмішкуються», «Те, що набридає», «Те, що дороге як спогад» та ін. Жодна дрібниця не випадає з витонченого сприйняття Сей Сьонагон: ось «хтось відчинив двері й увійшов, а зачинити за собою навіть не подумав. Яке докучання!» — вигукує вона.
Сей Сьонагон уміє насолоджуватися найпростішими речами і проявляє водночас тверезу, насмішкувату спостережливість, розмірковуючи про характери та схильності навколишніх, бачить у стосунках між ними те, що приховане від неглибокого погляду, вміє узагальнити свої враження, зробити з них правильні та дотепні висновки.
«Записки... «Сей Сьонагон мають бездоганну витонченість форми, проте для них характерна рішуча відмова письменниці від звичного для хейянців прагнення шукати у кожній речі її — нехай сумовитий — «чар». Недаремно вона сама говорить наприкінці твору, що «хвалить те, що ганять усі решта, і ганить те, що інші хвалять». І тоді як роман про Гендзі сучасники звеличували, «Записки...» піддавалися осуду як твір, який не лише не виховує поетичних почуттів, а, навпаки, привчає бачити зворотний бік речей, який насаджує іронію та скептицизм.
У Сей Сьонагон відсутнє прагнення змалювати життя свого кола у розмаїтті його зв'язків. Тут особистість стає тим кристалом, через який заломлюється все навколишнє, мірилом речей і звичаїв. Як і будь-яке есе, її «Записки... « мало розповідають про самі дії людей, основне місце відведено сприйняттю життя. Звідси — відмова від великої форми, від єдиного сюжету, пов'язаного з течією людських доль, класифікація явиш за враженням автора, емоційна насиченість твору. Цим зумовлена і витонченість сприйняття, що фіксує все, аж до таких деталей, як неприємне відчуття від волосинки пензля, що потрапила у туш для письма.
Незвичною була й сама форма «Записок...», і лише значно пізніше стало зрозуміло, що Сей Сьонагон була творцем нового жанру в японській літературі — есе, близького до віддавна існуючого у китайській літературі жанру «суйбі» — «услід пензлю». Так само були названі (по-японськи — «дзуйхіцу»), проте лише приблизно у XVII ст., схожі твори і в японській літературі, і перш за все «Записки...» Сей Сьонагон.
Є. Мелетинський

Книги автора в бібліотеці: