Вільям Стайрон

СТАЙРОН, Вільям (Styron, William - нар. 11.06.1925, Ньюпорт-Ньюз, шт. Віргінія) — американський прозаїк.Стайрон народився у Віргінії у 1925 р. Під час Другої світової війни він служив у морській піхоті. У 1947 р. Стайрон закінчив університет Д'юка у Даремі (шт. Північна Кароліна). Перший його роман — «Зникаю в темряві» («Lie Down in Darkness», 1951) — присвячено Півдню. Дія роману починається з повідомлення про смерть героїні. Труну з тілом небіжчиці привозять із Нью-Йорка на батьківщину, в маленьке південне містечко. Біля домовини збираються всі рідні, дію ніби повернуто назад, до витоків подій. Починаються пошуки причин, що призвели молоду дівчину до трагічного фіналу. Роман переростає в розповідь про занепад, характерний для американського Півдня, а смерть героїні, що вона її собі заподіяла, ніби символізує цей занепад, виродження і вимирання. І в тематиці, і в підході до обраного матеріалу відчувається не тільки фолкнерівська традиція, а й безпосереднє наслідування В. Фолкнера. Згодом Стайрон зізнавався, що у першому його романі відчувається вплив ворренівських ритмів, відлуння творів Ф. С. Фіцджеральда, відгомони прози Дж. Конрада і Т. Вулфа, переспіви Е. Хемінгвея. Та насамперед — роман «був величезною даниною Фолкнеру, котрий, звичайно ж, був і Богом, і дияволом усіх південних письменників, котрі наслідували його». Однак, асимілюючи надбання своїх попередників, молодий письменник вніс у розкриття теми багато нового і самобутнього (наприклад, нью-йоркський період життя героїні, де вона мимоволі стикається із проблемами загального занепаду моралі, що підштовхує її до прийняття фатального рішення, — розширює обрії книги, узагальнює пафос, спрямований проти антигуманності), створив художній твір, у якому намітилася провідна тема його подальшої творчості — інтерес до проблем моралі, животрепетних для кожного покоління. 
Письменник стверджує, що митець в усі часи має справу лише з одвічними моральними проблемами. «Кожний вік має свої болі і страждання, свої специфічні жахи, і кожний письменник в усі часи, так само, як і інші люди, засмучений тим, що один мій друг називає «блохами життя»; ви знаєте, що холод, пережитки минулого, законопроекти, заплутані зв'язки і маленькі перепони різного плану, вони — константи життя, суть життя разом із маленькими радощами, які трапляються то тут, то там. Вони були у Достоєвського і Марло, вони є у всіх-нас, і вони по-диявольськи неминучіші, ніж розщеплення ядра або скасування Нантського едикту. Такі Постійна Любов, і Любов без Відповіді, і Смерть, і Образа, і Веселощі». Утім, моральна проблематика, що домінує у творчості Стайрона, спирається, — як це випливає вже з першого роману, — на твердий ґрунт соціально-історичних реалій суспільного життя.
Дія наступного роману Стайрона — «Підпали цю домівку»(«Set This House on Fire», 1960) — відбувається одразу ж після Другої світової війни в маленькому італійському містечку Самбуко, де випадково водночас опиняються колишні однокласники, американці з Півдня, що пройшли Другу світову війну, — художник-бідняк Кесс Кінсолвінґ і багатій Мейсон Флеґ. Розповідь про цей — основний — епізод роману подано як спогади третьої дійової особи, спостерігача й оповідача Пітера Ліверетта. Тож основна частина роману починається як детективна історія, повідомленням про вбивства, що сталися в Самбуко. Тут було знайдено понівечену молоду італійку, сільську дівчину Франческу, і підозрюваний в цьому злочині багатій і красень американець Мейсон Флеґ тієї ж ночі наклав на себе руки, кинувшись у прірву.
Після такого повідомлення автор розгортає сучасну соціально-політичну драму. Він оповідає про все, що відбулось у Самбуко, з різних точок зору. Перша частина — це розповідь «стороннього», випадкового свідка Пітера Леверетта. Друга частина — спогади з відстані трьох років головного героя Кесса Кінсолвінґа, котрий і допомагає автору розплутати вузол причин і наслідків. Але образ Кінсолвінґа відіграє і самостійну роль. Саме для нього ситуація, яка складається в Самбуко, була критичною, призвела до катарсису, повернула до життя і творчості. Поза інтригуючою детективною історією вимальовуються соціальні драми і духовно-психологічні трагедії сучасного інтелігента. Тут змальовано повоєнну Європу, спустошену війною й обдаровану американською «ласкою»; показано і південне виховання героїв, і ті події мирного життя, які підготували їхній повоєнний конфлікт.
Роман побудовано на контрасті двох образів — багатія, діяча від мистецтва Мейсона Флеґа і бідного митця. Мейсон не може нічого створити, він нічого не залишає після своєї смерті, він здатний лише руйнувати, Кесс, хоч він і п'яниця, спустошений війною і нестатками, перебуває в пошуку істини, великої правди, стабільного ґрунту для творчого життя. Попри те, що мета пошуку романтична, Кесс віднаходить опору, зіткнувшись із життям італійських селян, пройшовши Другу світову війну і з цих нових позицій усвідомивши американський спосіб життя. Свою велику правду Кесс знаходить у житті простого народу, в його моральних нормах. Це дає наснагу для творчості, повертає до родинного життя.
Наступний роман «Визнання Наша Тернера» (1968) — висвітлення Стайроном одного з моментів південної історії — повстання рабів, очолюваного негром Натом Тернером, що вибухнуло в рідній місцевості Стайрона. Не можна назвати його твір історичним романом, бо автора найбільше цікавить психологія повстанців, їхня людська сутність. Нездоровою була і реакція громадськості на цей стайронівський твір: негритянська інтелігенція обурювалась тим, що письменник зобразив жорстокість повстанців; біла — що змалював жорстокість карателів повстання. Але ж і те, і те — правда. Особливістю роману можна вважати зосередженість автора на природі жорстокості, на злі.
Про сутність зла, його місце в житті і душі людини, про боротьбу добра і зла Стайрон роздумує в кожному зі своїх романів. Чи то розповідь про долю південної дівчини Пейтон Лофтіс, чи пошуки Кесса Кінсолвінґа свого місця в житті, або ж історія негритянського проповідника і бунтаря Ната Тернера. Щоразу ніби концентричними колами рухається думка письменника, а центром її залишається питання про зло, що зачаїлося в людському серці, про його витоки і про боротьбу добра і зла... І щоразу з більшою чи меншою художньою переконливістю Стайрону вдається показати соціально-історичне коріння зла і складний механізм боротьби людини з ним не тільки у навколишньому світі, а й у собі.
Найпереконливіше показано це у романі «Вибір Софі» («Sophie's Choice», 1979), де письменник виступив зрілим і самобутнім митцем. У цьому творі Стайрон намагається зробити історію виміром сучасності. Але звертається до ближчих до нас часів — до Другої світової війни. Розповідь у романі ведеться від імені Стінґо — вже визнаного митця (образ дуже близький авторові), котрий згадує вирішальний для його життя епізод молодості (Нью-Йорк кінця 40-х pp., куди приїхав він, провінціал із Півдня, щоби спробувати стати письменником). І зустріч з тими, хто так відчутно вплинув на його розуміння світу, життя, суспільства, людини, — із молодою полькою Софі та її другом і благодійником Натаном. Шизофренік Натан — образ цікавий. Якоюсь мірою він уособлює Америку — країну, що втратила глузд, позбулась реального уявлення про світ, не може збагнути основних законів життя. Провідною в романі стає тема, пов'язана із Софі, саме через її образ Стайрон намагається передати співвітчизникам-американцям, які ніколи не бачили війни зблизька, страждання, пережиті населенням Європи, завдані фашизмом та його системою концентраційних таборів, впорядкованої служби смерті і знущання над людиною. Адже польська красуня Софі пройшла через Дахау, де її — матір — примусили вирішувати, кого з її дітей одразу ж відправити в газову піч.
Уже сама по собі ця лінія роману надзвичайно цінна для американської літератури: майже в жодному із творів американських письменників не змальовано європейську війну (за винятком «Молодих левів» І. Шоу та «Бойні № 5» К. Воннегута), ніхто не описував жахів і страждань народів поневоленої Європи.
Та просте відтворення моменту історії народів не було метою Стайрона. Він дошукується коріння явища. Письменник торкається і соціальних, і політичних причин виникнення і поширення фашизму, але тільки незначною мірою. Головний наголос робиться на іншому. Моральним тлом, що сприяє розвитку фашизму, письменникові-гуманісту видається нехтування окремою людською особистістю, що найбільшою мірою виражається в Америці через расизм, гріх рабовласництва, такі відчутні для хлопчика з Півдня. Складним шляхом, обравши мірилом, масштабом людської особистості історію, Стайрон намагається вписати власну країну в контекст вселюдської історії, усвідомити її шлях, її сьогодення через заглиблення у вселюдські процеси.
У 1990 p. Стайрон видав роман «Зрима пітьма» («Darkness Visible»), у якому розповів про свої спроби вийти зі стану глибокої депресії. Після «Зримої пітьми» вийшов із друку «Ранок у Смузі припливів» («A Tidewater Morning», 1993), що складається із трьох взаємопов'язаних новел про межові події у житті письменника, коли йому виповнювалося 10, 13 і 20 років. У кожній із них зримо присутня тема смерті. У 2001 р. Стайрон видав роман «Шлях воїна» («The Way of the Warrior»).
Т. Денисова

Книги автора в бібліотеці: