Вайлдер Торнтон

ВАЙЛДЕР, Торнтон Найвен (Wilder, Thornton Niven — 17.04.1897, Мадісон, шт. Вісконсін — 07.12.1975, Хамден, шт. Коннектикут) — американський письменник.Народився у сім'ї пастора і журналіста. Відвідував школу в Гонконгу та Шанхаї, де батько посідав дипломатичну посаду, закінчив ліцей Берклі в Каліфорнії. Навчався у Оберлінському коледжі (штат Огайо). Під час Першої світової війни певний час служив у береговій артилерії. У 1920 р. Вайлдер закінчив Єльський університет, після чого вивчав архітектуру в Американській академії в Римі, брав участь в археологічних розкопках. 1925 р. Вайлдер отримав ступінь магістра в Прінстонському університеті. До 1928 р. викладав у Лоренсвільській школі, що у Нью-Джерсі. Потім два роки провів у Європі, здійснив пішу подорож Францією та Італією, познайомився з Дж. Б. Шоу і З. Фройдом. Упродовж 1930—1936 pp. викладав порівняльне літературознавство в Чиказькому університеті. Там він познайомився з Г. Стайн, котра здійснювала у 1934-1935 pp. лекційний тур по Америці. Вони стали близькими друзями, пізніше Вайлдер відвідав її у Франції. Викладав Вайлдер також в інших університетах (Гарвардському, ряді європейських). Неодноразово презентував США у зарубіжних культурних місіях. У 1942—1945 pp. В. працював у розвідці американських ВПС. Усе своє довге життя письменник прожив холостяком.
Літературну діяльність розпочав як романіст. Дебютом Вайлдера став роман «Кабала»(«The Cabala», 1926). Його молодий герой-ідеаліст Семюел вирушає в Європу, яка має «кабалістичні цінності». Там він переконується у необхідності будувати «молоде місто» у Новому світі на противагу «Вічному місту» Риму. Повість «Міст короля Людовіка Святого» («The Bridge of San Luis Rey», 1927) принесла Вайлдеру першу Пулітцерівську премію. Катастрофа на мосту, що відбувається у Перу у 1714 р., в результаті якої гине п'ятеро людей, слугує тут поштовхом до роздумів про те, що керує долею людини — промисел («виший план») чи випадок. Життя тлумачиться як цілісний, хоча й таємничий процес.
Тло прозових творів Вайлдера варіюється. Це може бути Греція доби еллінізму («Жінка з Андроса» — («The Woman of Andros», 1930) або Рим в останні місяці життя Юлія Цезаря («Березневі іди» — «The Ides of March», 1948). Деякі прозові твори Вайлдера зображують США XX ст.: 20-им рокам присвячено автобіографічний роман-заповіт «Теофіль Норт» («Theophilus North», 1973), кризовим 1930-им — роман «Небо — моє помешкання» («Heaven's My Destination», 1935). Вайлдер завжди звертався до філософських та моральних тем, які хвилюють людство упродовж усієї історії. Так, роман «Восьмий день» («The Eighth Day», 1967, Національна книжкова премія) побудовано на сучасному матеріалі, однак Вайлдер розкриває у ньому позачасові істини та драми людського буття. У ньому поєдналися жанрові ознаки сімейної хроніки, роману виховання, філософського, детективного роману.
Вайлдер є творцем американської інтелектуальної драми. Вайлдер зазначав, що завдання романіста — розглядати окреме явище, тоді як драматург оперує поняттями, узагальненнями, оскільки «будь-яка драма, — по суті, алегорія». Драматургії В. притаманні такі риси, як метафізична проблематика, іронія, філософський скептицизм, погляд на мистецтво як на «міф, притчу, байку», оголення і руйнування сценічної умовності. Перша його п'єса — «Труба засурмить» («The Trumpet Shall Sound», 1926) — виявилася невдалою. Серед драм Вайлдера виділяються дві: «Наше містечко» («Our Town», 1938) та «За крок відзаги-:'-di;»(«The Skin of Our Teeth», 1942). Обидві вони принесли Вайлдеру Пулітцерівську премію. «Наше містечко» пропагує традиційні американські чести. Перед глядачем, здавалося би, постає таза атмосфера периферійного життя — ніжні батьки, пустотливі діти, юні закохані. Проте наявні тут і новаторські елементи — привиди, голоси з залу та сміливе використання прийому подорожі у часі. Побут американської провінції набуває у п'єсі форми вселенської алегорії, драматург стверджує незмінність і водночас цінність біологічних станів людини. «Наше містечко» є експериментальною за формою драмою. Вона виконується на сцені без декорацій та завіси. Директор театру пересуває по ходу п'єси кілька бутафорських предметів. Він же коментує дію в характеризує персонажів.
«За крок від загибелі» зображує вічну боротьбу людства за існування й охоплює весь шлях цивілізації — від льодовикового періоду через всесвітній потоп до Нью-Джерсі часів Другої світової війни. Крізь три кола світових катаклізмів проходить сім'я Антробусів, яка й утілює авторську концепцію незмінності людської природи та повторюваності історії.
І в інших своїх п'єсах Вайлдер виступив як драматург-новатор. Йому належить ряд коротких експериментальних п'єс. Деякі з них написані на міфологічні чи історичні сюжети, деякі присвячені метафізичній проблематиці. Вони увійшли у збірки «Ангел, який стривожив води» («The Angel That Troubled the Waters», 1928) та «Довгий різдвяний обід та інші п’єси» («The Long Christmas Dinner and other Plays», 1931). Так, п'єса «Довгий різдвяний обід» охоплює дев'яносто років із життя однієї сім'ї, цикл звичайних і незвичайних подій, життя і смерті. Про це йдеться і в ремарці Вайлдера: «у прискореному темпі перед нами постануть дев'яносто різдвяних обідів родини Байярд». На сюжет цієї драми Пол Хіндеміз написав однойменну оперу, яка вперше була презентована в німецькому Манхаймі у 1961 р. У комедії «Купець з Йонкерса» («The Merchant of Yonkers», 1938; в 1954 перероблена у «Сваху» — «The Matchmaker») Вайлдер змушує персонажів звертатися безпосередньо до глядачів. Згодом ця п'єса була перероблена у популярний мюзикл «Хелло, Доллі!» («Hello, Dollie», 1964).
Вайлдер був нагороджений Золотими медалями Американської академії мистецтв і літератури в 1952 і 1962 роках, першою Національною медаллю в 1965 р. Є. Васильев

Книги автора в бібліотеці: