Де Моліна Тірсо

ТІРСО ДЕ МОЛІНА (Tirso de Molina; автонім: Тельєс, Ґабріель — 1571 чи бл. 1583, Мадрид - 12.03. 1648, Сорія) — іспанський драматург.Про місце народження Тірсо де Моліна нічого не відомо. Тривалий час предметом дискусії була особа письменника, оскільки нині відомим є тільки його чернече ім'я, а також те, що він був членом ордену мерседаріїв (орден Милості), який займався викупом іспанців з алжирського полону, був місіонером в Америці, потім членом правління ордену мерседаріїв і його історіографом. У 1616— 1618 pp. проповідував у Санто-Домінго на Гаїті, згодом — командор мерседаріїв у Трухільйо. У 1625 р. постав перед судом «хунти де реформасьйон» за написання світських п'єс і був засланий у провінцію із забороною писати. Але вирок не було виконано. З 1626 р. Тірсо де Моліна знову оселився у столиці, де й продовжив свою літературну діяльність. Товаришував з К. Л. Ф. де Веґою та його учнями. Мав кілька псевдонімів — Тірсо де Моліна, Параквельйос де Каваньянс і Хіль Берруґо де Тексарес.
Тірсо де Моліна належать твори різних жанрів: історична драма, комедія інтриги, комедія «плаща і шпаги», «божественна комедія» («comedias divinas»), ауто, філософсько-релігійна драма. Найвідомішими є такі п'єси, як «Любов-цілителька» («El amor medico»), «Селянка з Вальєкаса» («La villana de Vallecas»), «Дон Хіль Зелені Штани» («Don Gil de las calzas verdas»), «Сором'язливий у палаці» («El vergonzoso en palacio»), «Благочестива Марта» («Marta la piadosa»), «Мудрість жінки» («La prudencia en la mujer»), «Севільський баламут, або Камінний гість» («El burlador de Sevilla у Comidado de Piedra»). У найкращих традиціях ренесансної літератури написані «Толедські вілли» («Los cigarrales de Toledo»), опубліковані у 1621 р. За формою та змістом цей твір близький до «Декамерона» Дж. Боккаччо (вілла — день). У «Толедських віллах» Тірсо де Моліна викладає свої погляди на літературу та драматургію, імплікуючи у текст віршовані комедії, захищає творчість де Веги. Так, молодий автор активно виступає проти канонів класицизму, підтримує вимогу де Веґи «писати з натури». У творі висловлюються основні художні принципи Тірсо де Моліна: наслідування мистецтву та життю, змішування у комедії трагічного та комічного, «змішування протилежних елементів», тобто показ у комедії королів і аристократів поряд із простолюдинами. Головною структурною особливістю п'єс Тірсо де Моліна стане контраст. Він визначить і зміст «Толедських вілл», які є сумішшю кількох жанрових форм: любовно-авантюрної оповіді, пасторалі, сатиричної побутової новели, віршованої комедії. Тірсо де Моліна виступає проти пишномовного стилю гонгоризму, відкидає надмірну метафоричність літератури бароко. Та все ж письменник поступово відходив від ренесансних принципів у напрямі бароко, увійшовши до світової літератури насамперед як бароковий письменник.
У 1627—1636 pp. були опубліковані п'ять частин «Комедій маестро Тірсо де Моліни». У ранніх творах ще помітний вплив ренесансної літератури, зокрема творчості де Беги. Приміром, й досі точаться суперечки з приводу авторства історичної драми «Король дон Педро у Мадриді, або Інфансон де Ільєскас»(1623). її приписують і де Везі, і Тірсо де Моліна. Проте за стилем і характером побудови дії п'єса радше належить Тірсо де Моліна. Примітним у драмі є образ короля, котрий є носієм рис ренесансної особистості, хоча дон Педро аж ніяк не ідеалізується автором. Навпаки, з багатьох побічних характеристик ми дізнаємося про його негативні якості, за які він заслужив у народі прізвисько Педро Жорстокий. У долі головного героя вагому роль відіграє містичне пророцтво, яке — і це червоною ниткою проходить крізь усю п'єсу — обов'язково впаде на голову короля. Але дон Педро в багатьох критичних ситуаціях все-таки діє як мужня і сильна людина. Контраст у сприйнятті людини, притаманний літературі бароко, уповні виявляється у трактуванні цього образу. Пророцтво здійсниться, незважаючи на численні заслуги короля перед країною. На містичне вирішення конфлікту вказує і тінь клірика, вбитого доном Педро. Людина як егоїстична істота поставатиме і в комедійних образах Тірсо де Моліна, і в його пізніших філософсько-релігійних драмах. Це особливо помітно у трактуванні драматургом жіночих характерів, у якому поєднуються два погляди на жінку — як на повноправного члена суспільства і як на «виплодок пекла», підступну істоту.
Жіночі образи найяскравіше розкриваються в комедії інтриги, яку розвивав Тірсо де Моліна. У ній все ґрунтується на поєднанні реального й ілюзорного. Дія розгортається стрімко, як у карнавальному ритмі, з численними сюжетними поворотами. На передньому плані перебуває інтрига, що надає п'єсам Тірсо де Моліна «крутійського» характеру. У центрі інтриги, як правило, опиняється жінка, вільна від ренесансного ідеалізму. У ній органічно поєднуються жіночність, м'якість і хитрість, обман, здатність вдатися до ризикованої авантюри заради досягнення особистого щастя. Письменник створює багатогранні психологічні жіночі типи. Наприклад, у комедіях Тірсо де Моліна часто використовується мотив перевдягання, який дозволяє виявити сутність вчинку тієї чи іншої героїні. Так, у комедії «Любов-цілителька» Хероніма перевдягається юнаком і рушає назирці за коханим, щоби домогтися його кохання. У процесі розвитку дії вона ще не раз перевдягатиметься і поставатиме то в образі лікаря Барбоса, то його сестри. Зрештою, Хероніма хитрістю та підступами домагається бажаного.
У комедії «Дон Хіль Зелені Штани» Хуана також вдається до перевдягання, але її вчинками керує вже не пристрасть, а необхідність врятувати свою честь. Уся інтрига вибудована на розрахунку: Хуана бореться не лише за кохання дона Мартіна, а й проти нареченої, посаг якої і визначив вибір юнакового батька. Гроші все частіше починають визначати сутність конфліктів і між закоханими, і між їхніми прибічниками. У боротьбі жінки за своє щастя автор постійно підкреслює її хижацтво, прагнення стати переможницею. При цьому в натурі Хуани, приміром, химерно сплітаються побожність і марновірство, обережність, певна сухість у дотриманні законів честі, сильна воля та природна лагідність. Тірсо де Моліна глибоко досліджує психологію жіночого характеру, вибудовуючи його як зіткнення індивідуальної волі та розрахунку.
Дещо інший тип жінки драматург створив у комедії «Благочестива Марта». У центрі твору образ дівчини, змушеної вдатися до обману задля збереження свого коханого, з одного боку, та родинної честі — з іншого. Конфлікт ускладнюється тим, що дон Феліпе убив брата Марти. До того ж, у нього закохана ще й Мартина сестра Лусія. Саме такою різноманітністю взаємин персонажів ускладнюється загальна інтрига п'єси. При цьому ми бачимо, як всі герої під машкарою благочестя вдало приховують свої справжні наміри. Марта оголошує, що хоче прийняти обітницю безшлюбності, і приводить у свій дім коханого, який прикидається студентом-паралітиком. Інтрига, вибудована дівчиною, продумана до дрібниць. Несподівані перепони, що постають на заваді її намірів, лише розкривають розум і винахідливість Марти, за які її й справді можна назвати святою. Врешті-решт, вона здобуває перемогу. Тірсо де Моліна показує, що саме життя робить певні корективи у жіночих характерах, диктуючи їм свої закони буття.
Руйнування ренесансного ідеалу жінки виразно помітне і в історичній драмі «Мудрість жінки». У центральній героїні п'єси, Марії де Моліні, яка владарює від імені свого малолітнього сина, поєднуються материнська ніжність і «нежіночий» розум, сувора невблаганність. їй доводиться вдаватися до різних підступів, щоб угамувати бунтівних феодалів. Урешті-решт, навколо неї об'єднуються прогресивні сили і рішуче виступають проти виразок сучасного суспільства. Одним із найганебніших ґанджів іспанської монархії XVII ст. був фаворитизм. Про нього Тірсо де Моліна говоритиме й у філософсько-релігійній драмі «Севільський баламут, або Камінний гість».
Дон Гуан, син придворного улюбленця, почувається безкарним і відверто каже про це своєму слузі Каталіону, який намагався трохи приборкати норов свого пана. Крім того, дон Ґуан вважає, що людина має достатньо часу для того, щоб устигнути покаятися, замолити свої гріхи. Тірсо де Моліна показує, як тричі гнівить Бога своїми вчинками молодий «баламут». І поява камінної статуї сприймається як найвища божественна кара за розпусту. Тірсо де Моліна поєднує у драмі два образи-символи, відомі з легенд: образ молодого баламута-розпусника й образ запрошеної на бенкет камінної статуї, яка мстить своєму живому кривдникові. Камінна статуя загалом уособлює два плани п'єси: соціально-політичний (критика фаворитизму) і філософсько-релігійний (постава людини перед Богом). З одного боку, розпусного баламута судить небо, з другого — суспільство. Вже після дона Ґуана до короля приходять знеславлені родичі і вимагають привселюдно засудити «баламута». Король змушений засудити дона Ґуана, виступивши таким чином проти інших палацових улюбленців. Викривальний пафос п'єси вимагав від драматурга неабиякої відваги, адже таке трактування драматичного конфлікту загрожувало непорушним законам, за якими жили тогочасні аристократичні верстви.
Тірсо де Моліна першим подав у літературі образ дона Ґуана. Згодом до цієї колоритної постаті звернуться Джільберто, Мольєр, К. Ґольдоні, Е.Т.А. Гофман, Дж. Н. Ґ. Байрон, П. Меріме, О. Пушкін, Леся Українка, композитори В. А. Моцарт, О. Даргомижський, Й. Штраус, проте саме образ дона Ґуана, створений Тірсо де Моліна, був найближчим до релігійної ідеї численних легенд про розпусника, в характері якого поєднувалися містичний еротизм, зневага до людей і, зрештою, відчай.
Інша філософсько-релігійна драма «Засуджений за брак віри» («El condenado por desconfiado») порушує питання про істинну і несправжню віру. У п'єсі контрастно показані пустельник Пауло і розбійник Енріко. У першого з'явилися сумніви у благодіяннях Бога, а другий спромігся покаятися. Тірсо де Моліна показує, що Пауло, який засумнівався у правомірності своєї жертви, бачить лише себе і свою відданість Богу. Енріко просто вірить у Бога, тому й буде прощений. Самі характери психологічно невиразні, але наріжним каменем поведінки кожного з героїв є певна філософська ідея, якій вони скоряються. Барокові настрої домінують і в інших п'єсах Тірсо де Моліна, у яких остаточно сформувалося його ставлення до людини як істоти егоїстичної, хитрої, навіть злої.
Поза тим, читача завжди приваблювали передусім захопливі комедії іспанського драматурга з їхніми гострими колізіями, карколомною інтригою і складними жіночими характерами. Такі комедії, як «Дон Хіль Зелені Штани «та «Благочестива Марта», й досі ставляться на багатьох театральних сценах світу.
H. Єрофеєва

Книги автора в бібліотеці: