Унґаретті Джузеппе

УНҐАРЕТТІ, Джузеппе (Ungaretti, Giuseppe — 10.02. 1888, Александрія, Єгипет — 01.06.1970, Мілан) — італійський поет.Унґаретті походив із тосканської сім'ї. Його дитячі та юнацькі роки пройшли у Єгипті. Починаючи з 1912 p., У. навчався у Парижі, де налагодив творчі зв'язки з відомими французькими поетами-модерністами — Ґ. Алоллінером та П. Валері, а також італійськими поетами-футуристами. На цей самий час припадає й публікація перших поетичних творів Унґаретті, що побачили світ у міланському часописі «Лачерба». З початком Першої світової війни Унґаретті був мобілізований в армію і упродовж 1915—1918 pp. воював на австрійському фронті. У наступні роки займався літературною діяльністю. У 1936 р., не бажаючи співпрацювати з культурними організаціями фашистської Італії, залишив батьківщину, перебравшись у Бразилію, де кілька років викладав курс італійської літератури в університеті міста Сан-Паула. На батьківщину Унґаретті повернувся лише у 1943 p., після краху диктатури Б. Муссоліні. У повоєнні роки поєднував літературну творчість з активною громадсько-політичною роботою: з 1962 р. Унґаретті був президентом Європейського співтовариства письменників, неодноразово виступав у своїх віршах та публіцистичних статтях на захист народів тих країн, де панувала військова диктатура.
Перша поетична збірка Унґаретті «Забутий порт» («II porto sepolto») вийшла друком у 1916 р. Вірші першої збірки склали й переважну частину поезій наступної — «Радощі корабельних аварій» («Allegria di naufragi», 1919), яка з доповненнями та переробками перевидавалась у 1931 та 1936 pp. під назвою «Радощі» («Allegria»). Більшість поезій ранньої лірики Унґаретті присвячена темі світової війни, інтерпретованої в дусі мотивів символістської та футуристської поетики. Вже у ранній поезії Унґаретті визначились основні мотиви його творчості: трагічність, самотність, прагнення до взаєморозуміння людей різних націй та політичних переконань.
Віршам Унґаретті 20-х pp. притаманні лаконізм, відмова від рими і чітко впорядкованого синтаксису, тяжіння до суб'єктивних асоціацій, за допомогою яких розгортається поетичний образ; акцентована простота мовленнєвих засобів поетичного вираження:
Я жива істота.Як каміньСан-Мікеле,такий же холодний,такий твердий,такий сухий,такий цупкий,такий безнадійно вмерлий.Як камінь тоймій плач
сухий, невидний.Ми смертьпереживаємза життя.(«Я жива істота...», пер. В. Стуса)У 30-х pp. Унґаретті став одним із засновників поетичної школи герметизму, яку, крім нього, представляли також такі визначні італійські поети XX ст., як Е. Монтале, У. Саба, С Квазімодо. Герметизм — течія модерністської поезії, що виникла під впливом французьких поетів С. Малларме і П. Валері. За спостереженнями З. Потапової, «принцип поетики герметизму при побудові образу — ускладнена аналогія, перенесення одного сприйняттєвого ряду на інший із втратою з'єднувальної логічної ланки або з пропуском відправного пункту думки. Звідси зашифрованість образу, що виникає внаслідок цілого ланцюжка суб'єктивних асоціацій. ...Герметики прагнули до максимальної значимості слова, але в першу чергу як передачі почуття, а не думки: слово повинно було передавати прихований світ душевних порухів та станів». У позначених поетикою герметизму поетичних збірках і циклах У. 30-40-х pp.: «Почуття часу» («Sentimento del tempo», 1933), «Окупований Рим» («Romaoccupata», 1943-44), «Страждання» (1947) посилюються песимістичні мотиви, настрої приреченості та смерті:
О, вторгнення миті в потьмарений мозок,Ти біль той нестерпний і тіла, й землі,Що зойком розпачливим рівний своїмРоз'ятреній тиші безжалісно вбитих.В цю мить прокидається ангел в лахмітті,
Останній хранитель вцілілого Духа...Вікам вже знайомий цей образ печальний,Приречений вождь на чолі всіх приреченихПопереду йде, і чоло його тінь огортає...(«Ангел жебраків», пер. О. Пахльовської)
У збірці «Почуття часу» воєнні мотиви попередніх років змінюються не менш драматичними, про що промовисто свідчать вже самі назви віршів: «Туга» («туга, служниця божевілля...»), «Гімн смерті» С смерть, скупа річка... ти подаруєш мені мертве серце, у мене не буде більше думок...»), «Милосердя» ( «я — поранена людина, і я прагну, нарешті, сягнути милосердя, яке зійде до самотньої людини...»).
У повоєнний період поезія Унґаретті загалом залишається в межах герметичного бачення світу, але щоразу, особливо в останні роки життя (зб. «Життя людини», 1969) стаючи відкритішою, насичуючись конкретним соціально-політичним змістом, що відображає реалії сучасного поетові життя італійського суспільства. Творчість Унґаретті, пронизана пафосом постійного оновлення ліричних форм, вважається одним із найвищих досягнень італійської поезії XX ст.
Українською мовою ряд творів Унґаретті переклали М. Лукаш, Г. Кочур, В. Стус, О. Пахльовська, Ю. Педан. В. Назарець

Книги автора в бібліотеці: