Верґеланн Генрік
ВЕРҐЕЛАНН, Генрік Арнольд (Wergeland, Henrik Arnold - 17.06.1808, Крістіансанн — 12.07.1845, Крістіанія) — норвезький поет і драматург.Верґеланн є одним із зачинателів норвезької національної літератури. Його батько, пастор, виходець із селянського роду, був прихильником незалежності Норвегії і змалку прищепив синові любов до землі, природи, праці та волі. У 1825-1829 pp. Верґеланн навчався в університеті Крістіанії. Уперше як про поета значного обдарування про нього заговорили після опублікування «Оди до норвезької свободи» (1826). Центральне місце у першій поетичній збірці Верґеланна («Вірші. Перший цикл» — «Digte, fоrste ring», 1829) займає образ його коханої Стелли — втілення високого ідеалу добра та краси. Уже в цьому віршованому циклі яскраво проявилася схильність Верґеланна до космічних узагальнень, романтично вивищених образів. Поетові належить усе — простір і час, небо та земля, він — справжній пророк і народний пастир. Історичний оптимізм Верґеланна проявився у трактуванні призначення людини: створена вільною та сильною, наділеною генієм творчої праці, вона — сама творець власної долі. Поетичний світ Верґеланна безмежний: міфи, середні віки, Біблія, Схід, універсум.
У поемі «Творіння, людина та Месія» («Skabelsen, mennesket og Messias», 1830), яка продовжує традиції «Втраченого раю» Дж. Мільтона, «Месіди» Ф. Г. Клопштока, Верґеланн намагався осмислити світобудову, природу й історію людства, створити «всезагальний епос».
У першій частині поеми — «Творіння» — дух родючості Каяхель, на противагу духові зла Абаддону, проголошує ідеал людини, котра повинна налаштувати своє серце в унісон із «арфою творчості», оскільки краса та доброта — невід'ємні якості її характеру, і людина повинна усвідомити своє високе призначення: «Пам'ятай, ти — більше, ніж тлін! Сонце вказує шлях до твого дому, мерехтливі зірки — листя твоєї вітчизни. Пам'ятай!» У другій частині поеми — «Людина» — поет змалював нелегку історію розвитку суспільства. Верґеланн зображує похмуру картину світу, де волю гноблять тирани, а істину перекручують брехуни. Але світло надії не гасне в душах людей — прагнення до свободи надихає республіканців. У третій частині — «Месія» — поет розвиває своє уявлення про світ як втілення божественної ідеї, переосмислюючи християнське вчення у дусі «релігії розуму». Поема закінчується утопічною картиною торжества справедливості.
У віршах і політичних трактатах 30-х pp. Верґеланн закликав співвітчизників брати приклад з покоління батьків, котрі проголосили незалежність країни. Він захоплювався героїзмом народів, які боролися за свою свободу, — поляків («Цезар», 1831), ірландців («Скарга арфи Еріна»), іспанців (цикл «Іспанці», 1833), індусів («Чума в Індії»).
Свою драматургію Верґеланн також зробив зброєю у політичних і культурних дебатах: його фарс «Арлекін-віртуоз» (1830) був сатирою на тих, хто схилявся перед усім іноземним, зокрема перед данською мовою та мистецтвом. Суперечка поміж «патріотами» (партія прихильників Верґеланна) і їхніми супротивниками «даноманами» велася навколо такої важливої проблеми, як самостійний розвиток національної культури.
Наприкінці 30-40-х pp. Верґеланн писав полемічно загострені фарси, в яких осміювалися відсталість і неуцтво, що стримували розвиток норвезької державності («Конституціоналіст», «Морські кадети сходять на берег» та ін.). Поміж сатиричних п'єс Верґеланна є й цілком присвячені літературній проблематиці — «Про смаки не сперечаються» (1832) і «Папуга»(1835). В останній під псевдонімами виведені А.Г. Еленшлеґер. котрий відвідав Норвегію, і його палкий шанувальник, сучасник Верґеланна — норвезький поет Ю. С. К. Вельхавен.
У фарсах Верґеланн часто застосовував арлекінаду, переносив дію у фантастичні країни, наприклад Терранова в «Останніх розумниках» («D'e sidste kloge», 1835) — прозорий натяк на Норвегію 30-х pp. Злободенна п'єса «Норвегія у 1830 і 1836 роках», а також фарси «Подорожу Стокгольм» і «Подорож у Стокгольм II» присвячені дискусії про унію зі Швецією — найактуальнішому питанню для норвежців.
Найкращою п'єсою Верґеланна сучасники визнавали «Дітовбивцю» (1835), де в сюжеті із французького середньовіччя розкривалася основна тема творчості письменника — страждання народу під гнітом багатіїв. У драматургічну спадщин) Верґеланна входить і національно-історична драма «Гірська хатина» («Fjeldstuen», 1845), в основу якої покладені події 1582 р. — конфлікт поміж данською королівською владою та норвезьким селянством.
Верґеланн розмірковує про сутність романтичного мистецтва, про право художника на фантазію (вірш «Букет Яна ван Гейсума», 1840). У праці «Історія норвезької Конституції» (1841—1843 прослідковується розвиток ідеї норвезької державності у період данського панування. Багато поетичних творів Верґеланна стали справді народними, ввійшли у шкільні хрестоматії.
Поміж прозових творів Верґеланна особливе місце займають написані ним у 1843 р. біографії діячів норвезької культури (відомого скрипаля та композитора Уле Булля, видатного норвезького художника Ю.К. Даля та ін.). Останнім твором уже важкохворого поета став роман у віршах «Англійський лоцман» («Den engelske lods», 1844), де йдеться про просту і мужню людину, борця проти работоргівлі, трагічну роль у долі якого відіграло зіткнення з аморальністю вищих класів.
Після смерті Верґеланна його не забули. Друзі-літератори видали зібрання його творів (1852—1857), а в 1866 р. вийшла друком перша книжка про нього. Вплив Верґеланна виразно прослідковується від Б. Б'єрнсона та Г. Ібсена до Н. Ґріґа та ін. поетів 1-ої пол. XX ст.
За Л. Григор'євою
Книги автора в бібліотеці: