Янґ Едвард
ЯНҐ, Едвард (Young, Edward - червень, 1683, Апем, побл. Вінчестера — 05.04. 1765, Велвін, Хартфордшир) — англійський поет.Народився у родині священика. Закінчив Вестмінстерський коледж, потім — Оксфордський університет. Відомості про життя Янґа у цей період вельми обмежені та суперечливі. За свідченням деяких його сучасників, він уже в юності вирізнявся ревною релігійністю і меланхолійністю. Кажуть, що під час навчання у Вестмінстерському коледжі Янґ начебто полюбляв прогулюватися місцевим цвинтарем, читаючи викарбувані на гробівцях епітафії, а в Оксфорді свої перші поетичні твори він навіть удень писав за щільно заштореними вікнами, при запалених свічках. Натомість, як згадував А. Поуп, з яким поет підтримував приязні стосунки, у Янґа була «вельми відчайдушна молодість», і він не цурався легковажних розваг. Окрім Поупа, друзями Янґа були Дж. Свіфт, Дж. Аддісон, Дж. Арбетнот і багато інших поетів та письменників.
Першим твором, який Янґу вдалося опублікувати, стала «Епістола до лорда Ланздауна» («An Epistle to Lord Lansdowne», 1713). Присвячуючи свій твір відомому політикові й авторові кількох п'єс лорду Ланздаунові, поет-початківець, вочевидь, сподівався отримати в його особі щедрого та впливового покровителя. Але надіям Я. не судилося збутися — після смерті королеви Анни політична ситуація в країні дуже змінилася, Ланздаун спочатку потрапив у неласку, а згодом навіть опинився у Тауері. Окрім панегіриків на честь політичних і літературних талантів гаданого патрона, «Епістола до лорда Ланздауна» містить огляд і оцінку сучасного стану драматургії, а також спробу визначити національну самобутність, національні риси англійського театру.
Майже одночасно з «Епістолою» побачила світ і поема Янґа «Останній день» («The Last Day», 1713), у якій поет звернувся до досить популярної на зламі XVII і XVIII ст. теми — Страшного суду. Художні особливості поеми визначаються, з одного боку, впливом прийомів релігійної медитації, впроваджених у практику християнської церкви засновником ордену єзуїтів І. Лойолою (1491(?) — 1556), а з іншого — інтересом до тих явищ природи, які через свою «неестетичність» протягом тривалого часу перебували поза сферою літературної творчості, і лише на початку XVIII ст. письменники зацікавилися ними. До таких явищ належали урагани, шторми, краєвиди дикої природи тощо. Сучасникам Янґа, на відміну від їхніх попередників, ці природні феномени видавалися особливо мальовничими і піднесеними. В «Останньому дні «автор приділяє значну увагу описові катаклізмів, якими супроводжується агонія світотвору. Янґ використав досвід релігійної медитації для посилення емоційного впливу поеми на читачів. А емоційний відгук, згідно з традицією релігійної медитації, повинен був стати основою змін у духовному світі особистості. Наступного року поет опублікував ще одну релігійно-дидактичну поему «Могутність віри, або Переможна любов» («The Force of Religion, or Vanquished Love»).
У ранній творчості Янґ звертався до найрізноманітніших жанрів: оди, сатири, трагедії. Дві трагедії Янґа — «Бузиріс» («Busiris», 1719) та «Помста» («The Revenge», 1721) — навіть були поставлені на сценах лондонських театрів. Але ані матеріального добробуту, ані справжньої слави, про яку мріяв поет, твори цього періоду йому не принесли. Вочевидь, саме з цієї причини у 1727 р. Янґ висвятився на священика. Пізніше він був обраний королівським капеланом і отримав парафію у Велвіні. Щоправда, й на цій ниві його здобутки не надто вражали. Літературна слава і всеєвропейське визнання прийшли до Янґа, коли він був уже у вельми зрілому віці — йому виповнилося 60 років. І цю славу поетові принесла поема «Скарга, або Нічні роздуми про життя, смерть і безсмертя» («The Complaint, or Night Thoughts on Life, Death and Immortality», 1742— 1745).
Разом із поемою з'явилася і легенда, яка здобула серед читачів не меншу популярність, ніж самі «Нічні роздуми». Подейкували, що поштовхом до створення твору слугувала майже одночасна смерть трьох близьких поетові людей — дружини, названої доньки та її чоловіка. Образ Янґа також набув легендарних рис. В уяві читачів він поставав сивим старцем, який після пережитих страждань втратив будь-який інтерес до життя і тепер полюбляє місячними ночами блукати цвинтарем, роздумуючи про марноту людського існування і закликаючи смерть звільнити його від поневірянь земного буття. Саме так зазвичай зображали Янґа і на ілюстраціях до його поеми. Знаменно, що поет певною мірою сам стимулював створення ореолу таємничості навколо своєї постаті й у передмові до «Нічних роздумів» писав: «Оскільки причиною для створення поеми слугували події реальні, а не вигадані, то авторський метод ґрунтується на принципі викладу всього, що спонтанно народжувалося у його свідомості з цього приводу».
Віра читачів у щирість Янґа була настільки великою, що навіть відомий англійський критик XVIII ст. С. Джонсон не наважився зруйнувати поширену легенду. Статтю про Янґа для «Життєписів англійських поетів» (1779—1781) він попросив написати іншого автора. Серед 52 біографій це єдина, яку написав не Джонсон. Лише згодом дослідники творчості Янґа довели, що у змісті поеми чимало вигаданих фактів, які не відповідають реальній біографії поета. Але виникнення легенди у певному сенсі входило до творчих планів автора «Нічних роздумів».
Дотримуючись логіки літературного процесу, Янґ у своїй поемі здійснив спробу перейти від зображення «людини взагалі» до зображення «людини окремої», проте ні поетичне мислення, ні мова поезії на той час іще не були готові до відтворення делікатних і різноманітних душевних переживань окремої особистості — надто довго література орієнтувалася на зображення загального й універсального. Автор «Нічних роздумів « спробував подолати цю суперечність, ототожнивши себе з героєм поеми. Він розраховував на те, що такий прийом надасть більшої ліричності традиційній поетичній риториці, надихне її живим людським почуттям. Іншого ставлення до поеми Янґ чекав і від читача: для нього стало важливим читацьке співчуття і співпереживання. Він свідомо змальовує свого героя у ситуаціях, які повинні допомогти привернути симпатію читача. Прикметною з цього погляду є розказана у «Нічних роздумах» історія названої доньки Я., зображеної в поемі під іменням Нарциси. Батько привозить хвору дівчину у французьке курортне містечко Монпельє. Тут вона помирає, але міські владці забороняють поховати її, протестантку, на католицькому цвинтарі. Нещасному батькові доводиться поховати Нарцису потай, серед ночі, без дотримання належних ритуалів. Не одне покоління читачів оплакувало гірку долю Нарциси і страждання її батька, допоки в середині XIX ст. не з'ясувалося, що названа донька Янґа була похована на протестантському кладовищі у зовсім іншому місті, а сам поет на той час перебував у Англії.
Водночас, у поемі герой виступає не лише в ролі «мученика», а й у ролі «проповідника». Він намагається поділитися з іншими здобутою у стражданнях мудрістю. У своїй проповіді він спирається на традиційні постулати християнської моралі. Більша частина повчань адресована Лоренціо — молодикові, якого головний герой намагається навернути на шлях доброчесності. Образ Лоренціо вельми пасивний і невиразний. Він потрібен авторові як слухач, а не як співрозмовник. Проте й образ Лоренціо у поемі, зрештою, зазнає деякої еволюції: у перших розділах він постає легковажним юнаком, який жадає насолод, а в другій половині книги перетворюється на атеїста, якого автор намагається переконати в існуванні Бога, потойбічного життя й істинності християнського віровчення.
Інтерес Янґа до світу людських переживань, новий характер взаємин з читачем — все це дозволяє дійти висновку про те, що в його творчості 40-х pp. відбувалося формування нового літературного напрямку — сентименталізму. Захоплення поета похмурими темами — смерть, марнотність земного життя, Страшний суд тощо — надало історикам літератури підстави розглядати Янґа як главу школи «цвинтарної поезії» в англійському письменстві. А враховуючи ентузіазм, із яким Янґ захищає свої ідеї, постійні звернення до читача із запитаннями, що мовби втягують його у суперечку, напруженість «білого вірша», яким написана поема, численні повтори, оригінальні порівняння та яскраві образи, що підтримують цю напруженість, — все це цілком пояснює той факт, що поема Янґа «Скарга, або Нічні роздуми про життя, смерть і безсмертя « мала великий успіх як на батьківщині, так і на континенті і спричинилася до багатьох наслідувань.
Водночас не можна не згодитися із думкою Ю. Левіна про те, що «спрямованість проти просвітницького оптимізму, гедонізму та безвір'я, глибокий ліризм і пристрасний пафос поетичної проповіді, зверненої не стільки до роздуму, скільки до почуття, зробили поему одним із основних творів сентименталізму.
У 1759 р. Янґ опублікував трактат «Міркування про оригінальну творчість» («Conjectures on Original Composition»), якому також судилося зіграти помітну роль у формуванні літературної теорії XVIII ст. Книга Янґа стала першою серйозною спробою осмислення тих нових тенденцій в літературі, які згодом були визначені як преромантичні. Янґ закликає сучасних йому авторів відмовитися від сліпого наслідування античних взірців, повірити у власні сили і навчитися цінувати оригінальність як одну з головних чеснот літературного твору. «Зазирни у безодню душі твоєї, осягни її межі, схильності і повну силу, якомога краще пізнай незнайомця, що ховається у тобі, і нехай геній твій (якщо ти його маєш) повстане, як сонце з хаосу». Автором, який не знітився від усвідомлення власної оригінальності, власного таланту і тому сягнув рівня античних майстрів, Янґ вважав В. Шекспіра.
В. Ганін
Книги автора в бібліотеці: