Йонсон Ейвінд

ЙОНСОН, Ейвінд (Johnson, Eyvind - 29.07.1900, Солтсджоубаден — 25.08.1976, Стокгольм) — шведський прозаїк, лауреат Нобелівської премії з літератури 1974 р.
Народився 29 липня 1900 р. у Північній Швеції, в родині робітника на будівництві залізниці. Невдовзі батько помер, і сім'я опинилася на межі бідності. У 13 років Йонсон змушений був залишити школу і шукати роботу, аби якось підтримувати сім'ю. Упродовж наступних чотирьох років йому довелося працювати на лісосплаві, залізниці, сільськогосподарських роботах, бути помічником електромонтера, кіномеханіком, продавцем цукерок і секретарем у профспілці.
У 1919 р. Йонсон перебрався у Стокгольм, де зайнявся профспілковою і політичною діяльністю. У 1921 р. він знову став безробітним, а відтак змушений був податися у Німеччину, а звідти — у Францію, де працював на важких фізичних роботах. На цей час припадають і перші літературні спроби Йонсона, до чого його спонукало захоплення журналістикою: усі ці роки він надсилав у шведську періодику нариси та статті, написані під впливом його закордонних вражень.
У 1924 р. Йонсон вирішив цілком присвятити себе літературі. Тоді ж вийшла друком його перша збірка новел «Четверо чужих» («De fyra frilmlingama»), у якій він змалював трагічні долі невлаштованих одинаків, «чужаків», котрі не можуть пристосуватися до ворожої їм соціальної дійсності. Схожа тематика присутня й у трьох перших романах Йонсона, написаних упродовж 20-х років: «Тіман і справедливість» («Timans och rattfardigheten», 1925), «Місто темряви» («Stad і morker»,1927), «Місто світла» («Stad і Ljus», 1928). Соціально-критичні тенденції у цих романах поєднуються з модерною технікою зображення: Йонсон першим у шведській літературі використовує техніку «потоку свідомості». Ще виразніше модерні уподобання Йонсона проявилися у двох романах кінця 20-х років — «Спогади» («Minnas», 1928) і «Коментарі до падіння зірки» («Kommentartill ett stjarnfall», 1929).
У 1930 р. Йонсон повернувся у Швецію, де з-під його пера один за одним з'явилася ціла низка нових романів, серцевину проблематики яких визначають мотиви критики сучасної автору соціально-політичної дійсності: «Прощання з Гамлетом» («Avsked till Hamlet»,1930), «Бобінак» («Bobinack», 1932), «Дощ на світанку» («Regn і gryningen», 1933). Паралельно вийшли друком дві збірки новел: «ЯгУ («Natten аг har», 1932), куди ввійшли оповідання про Стародавню Грецію — предмет особливого захоплення письменника, і «Ще раз, капітане!»(«kn en gang, kapten!», 1934), в основу якої покладені спогади письменника про свою юність, проведену в Північній Швеції.
Упродовж 1934-1937 pp. Йонсон написав чотиритомний цикл романів про юного хлопця, робітника Улофа Персона («Роман про Улофа» — «Romanen om Olof «): «Був 1914рік»(«Nu var det 1914»), «Ось воно, твоє життя!» («Har har du ditt liv!»), «He озирайся!» («Se dig inte от!»), «Остання гра юності» («Slutspel і ungdomen»). Цей твір має виразну автобіографічну основу і в загальних рисах відтворює основні події життя Йонсона від 14 до 19-літнього віку, хоча не є автобіографією як такою. Він написаний від 3-ї особи, змальовує історію становлення характеру та політичної свідомості Улофа Персона, котрий із незрілого підлітка виростає в одного з лідерів політичного робітничого руху. Роман став не лише вершиною довоєнної творчості письменника, а й одним із центральних творів сучасної шведської й усієї скандинавської літератури.
Напередодні і в роки Другої світової війни Йонсон брав активну участь в антифашистських культурних заходах, виступав на мітингах, закликав надати збройну допомогу Іспанії, редагував журнали для норвезького і данського рухів Опору, написав два антифашистські романи «Нічні маневри» («Nattovning,», 1938) і «Повернення солдата» («Soldatens aterkomst», 1940). Найвизначнішим антифашистським твором Йонсона став 3-томний роман «Крілон» («Кіі\оп», 1941— 1943), в якому змальована історія стокгольмського земельного маклера Йоханнеса Крілона та його однодумців, котрі намагаються не втратити свого політичного обличчя в нейтральній Швеції під час війни. У романі їм протиставлений Г. Стамп, ім'я якого асоціюється із гестапо. У ширшому розумінні зображене — це політична алегорія, яка відображає позицію маленьких скандинавських країн, що не зуміли об'єднатися і стали жертвою фашизму.
Найвідомішим поза межами Швеції твором Йонсона став його перший повоєнний роман «Прибій і берег» («Strandernas svall», 1946), в якому письменник інтерпретує сюжети й образи свого улюбленого Гомера, зокрема гомерівської поеми «Одіссея», яку переказує на сучасний лад, але дегероїзуючи її і використовуючи для аналізу культурних цінностей та моральних проблем XX ст.
У 40-х pp. Йонсон як представник ЮНЕСКО багато подорожував країнами Європи, що дало йому змогу накопичити значний матеріал для історичних романів, які він створив упродовж кінця 40—70-х pp. «Мрії троянди та вогню» («Drommar om rosor och eld», 1949), «Заберіть Сонце» («Lagg undan solen», 1951), «Хмари над Метапонтом» («Molnen over Metapontion», 1957), «Дні його світлості» («Hans Nadens tid», 1960), «Довгий день життя»(«Livsdagen lang», 1964) і «Кілька кроків у тишу», який став останнім романом письменника. Паралельно Йонсон створив автобіографічну романну дилогію «Романтична повість» («Romantisk berattelse», 1953) і «Біг часу» («Tidensgang», 1955). У 1957 р. Йонсон став членом Шведської академії, у 1962 р. — першим лауреатом літературної премії Північної Ради, а в 1974 р. йому була присуджена Нобелівська премія з літератури «за оповідне мистецтво, яке сягає крізь простір і час і слугує свободі». Помер письменник 25 серпня 1976 р. у віці 76 років у Стокгольмі.
В. Назарець

Книги автора в бібліотеці: