Жакоб Макс

ЖАКОБ, Макс (Jacob, Max -11.07.1876, Кемпер, департамент Фіністер — 05.03.1944, концтабір Дрансі) — французький письменник і художник.Народився в єврейській сім'ї. У вісімнадцятирічному віці перебрався з Бретані в Париж. Тривалий час поневірявся, змінивши низку професій: був прикажчиком, акомпаніатором, секретарем, навіть «сестрою милосердя». На початку XX ст. зблизився з П. Пікассо, Г. Аполлінером, Ж. Браком, виступав апологетом кубізму в живописі та поезії. Близький друг Жакоба — Аполлінер писав: «Щоранку Макс Жакоб пише вірші, у другій половині дня відпочиває, займаючись живописом, а вечір приділяє друзям, приятелям і граціям». 
Жакоб почав друкуватися із 1903 р. Перші твори Жакоба — дитячі казки «Король Кабуль і крихітка Говен» («Le roi Kaboul et marmiton Gauvin», 1903), «Сонячний велетень» («Le ge-ant till solell», 1904).У 1910-х pp. його помешкання (знаменитий будинок на вулиці Равіньян, 13) стало центром паризької богеми. 1915 р. Жакоб прийняв католицьку віру (хрещеним батьком був П. Пікассо). У результаті цього навернення з'явилася книга «Захист Тартюфа. Екстази, каяття совісті, сни, молитви, поеми і міркування наверненого у християнство єврея»(«La Defense de Tartuffe...», 1919).
Ранні твори Жакоба поєднують гротеск і містику (сам поет вважав себе візіонером), фривольний анекдоті «життя святих». їм притаманні іронічне сприйняття світу і відчуття абсурдності людського існування. Ж. був певен того, що саме кубізм відкриває сучасній людині дорогу у «потойбічний світ». Експериментальна за стилістикою книга «Святий Маторель» («Saint- Matorel», 1911) є своєрідним життєписом вигаданого святого, якому притаманні автобіографічні риси. У книгах «Містичні та бурлескні твори брата Матореля» («Les Oeuvres mystiques et burlesques du frere Matorel», 1912), «Ріжок із гральними кістьми» («Le cornet a des», 1917) та ін. Ж. звернувся до жанру поезії у прозі. У своїх поезіях Ж. поєднує християнські мотиви та фантастичні образи-міфи, широко застосовує «заумну мову», каламбури й алітерації («Центральна лабораторія» — «Le laboratoire central», 1921; «Ті, що каються в рожевих трико» — «Les penitents en maillots roses», 1925).
Після смерті Аполлінера (1918) Жакоб став натхненником нової генерації авангардистів — дадаїстів і сюрреалістів. Його книга «Поетичне мистецтво» («Uart poetique», 1922) пропагує ірраціоналізм, закликає до відмови від сюжету та інших конструктивних елементів твору. У 20-х pp. вийшли друком романи Ж. «Філібют, або Золотий годинник» — («Filibuth, ou La montre en or», 1922), «Ділянка Пушабалъ» («Le terrain Bouchaballe», 1923).
Друга світова війна застала Жакоба в абатстві Сен-Бенуа-сюр-Луар, де він мешкав понад 20 років. У період гітлерівської окупації Парижа Жакоб змушений був ходити з жовтою зіркою на руці — знаком його єврейського походження. Як єврей, він на початку 1944 р. потрапив у фашистський концтабір Дрансі (пересильний пункт, звідки відправляли в Освенцим, де загинули всі родичі Жакоба). Там він захворів і помер.
Після війни за активної участі П. Пікассо було засноване товариство «Макс Жакоб». Воно друкує твори поета, аз 1951 р. вручає щорічні літературні премії за найкращу збірку поезій. Є. Васильєв

Книги автора в бібліотеці: