Мав ґазда пса. Доки той пес був молодий, то гавкав, а як постарівся, то уже не міг гавкати, і ґазда його нагнав. Ходив він так з тиждень по селі, аж раз зайшов у ліс та й здибав вовка. Вовк питається: “Чим ти живеш, брате?” А пес каже: “Що знайду, то з'їм”. Каже вовк до пса: “Ходи зі мною, будем їсти м'ясо”. Ідуть вони лісом, надибають стадо коней. Тоді бере вовк, качається, устав та й питається: “А з'їжилася на мені шерсть?” — “З'їжилася”.— “А вуха нащурилися?” — “Нащурилися”.— “А очі посоловіли?” — “Посоловіли”,— відповідає пес.

Тоді кинувся вовк на коня, забив його; наїлися вони м'яса того. Але відійшов пес набік та й каже сам до себе: “Або я собі сам так не годен зробити?” І пішов від вовка.
Здибає зайця та й питається його: “Чим ти, Яцьку, живеш?” Заєць каже: їм сухе сіно і з капусти качани”.— “То ти дуже погано живеш,— каже пес.— Ходи зі мною, будеш їсти м'ясо”.— “Добре”,— каже заєць.
Ідуть вони і надибають стадо коней, що пасеться. Тоді бере пес, качається, потому устав та й питається: “А з'їжилася на мені шерсть?” — “Трохи”.— “а вуха нащурилися?” — “Ні”.— “А очі посоловіли?” — “Не посоловіли”,— відповідає заєць.
Кинувся пес на коня; кінь ударив його ногою та й забив. А заєць здалека приступає до пса та й каже: “Аж тепер я бачу, що очі тобі посоловіли. А я іду так їсти сіно і капусту, як і раніше їв!”.