Колись, давним-давно, в одній селянській сім'ї народився син. Хлопець ріс міцним, здоровим, кмітливим. А коли виріс, батьки вирішили одружити його. Легінь всім узяв - і розумом, і статтю, і красою, і за нього висваталі дочку місцевого багача. Батьки нареченої дали в придане сім коней, сім корів і багато, без ліку, овець.

Добре зажили молоді. Але не пройшло і двох років, як дружина померла. Овдовілий легінь горював, посумував, а потім знову одружувався. У придане і за цією дружиною він отримав сім коней, сім корів і без ліку овець. Але легіневі, селянському синові, знову не повезло: незабаром і ця дружина померла.

Так він одружувався сім разів і за кожною новою нареченою отримував в придане по сім коней, сім корів і багато, без ліку, овець.

Померла у невдалого чоловіка і сьома дружина. А услід за нею померли у легіня і його старі батьки. Залишився він господарем цілого табуна коней, стада корів і незчисленного, неліченого числа овець. Проте ж щастя як і раніше обходило його стороною. А тут ще біди і знегоди одна за одною посипалися на його голову.

Якось нежданно-негаданно напала на корів і коней хвороба, а через якийсь час всіх овець передушили вовки.

Розвіялося, як пил за вітром, все багатство нашого легіня. Залишився у нього лише великий будинок з надвірними спорудами та сад з озером посередині. За садом - що ще робити? - він і почав доглядати.

Чи багато, хіба мало пройшло часу, відмітив господар, що в його сад повадилися літати на вечірній зорі три сизі голубки. Якось, надвечір, бачить він прилітають ті птахи- голубки, перетворилися на дівчат, скинули плаття і стали купатися в озері. Легінь тихенько підкрався, узяв плаття однієї з дівчат і поніс в кущі.

Натішившись дівчата вийшли з води. Дві з них одягнулися, перетворилися на голубів і відлетіли, а третя, не знайшовши свого плаття, змолилася:

- Віддай мені, моє плаття, хто його взяв!
Вийшов легінь.
- Ви купаєтеся в моєму озері і, хтозна, можливо, зачарували воду, - відповів дівчині господар саду.- А цю воду ми і самі пили, нею ж і худобину поїли. Чи не із-за того померли у мене дружини і напав мор на корів і коней?

- Ні, ми не чаклунки, - сказала дівчина.- Ми прилітаємо сюди тому, що місце тут аж надто красиве.

Повірив легінь словам дівчини і запитав:

- А тоді чи не знаєш, чому не живуть мої дружини і перестав водитися у мене худоба?

- Я-то не-знаю, - відповідає дівчина, - але мати моя, можливо, і знає.

- Гаразд, я тебе відпущу, - сказав легінь і віддав плаття дівчині.- Але де і як я тебе потім побачу?

- А ти зніми кори з молоденької липки і дай мені ніж, -ответила дівчина.-Я відрізуватиму по маленькому шматочку і кидатиму на дорогу. По цих шматочках ти і знайдеш наш будинок.

Господар саду зрізав молоденьку липу, зняв з неї кору і разом з ножем віддав дівчині. Та відрізувала один шматочок лубка, іншій і сховалася із виду.

Відправився по обумовленому сліду селянський син в путь і лише через сім років прийшов на місце.

Виявилось, що дівчата, що прилітали голубками на озеро купатися, були сестрами самого Сонця. І зараз же назустріч легіневі вийшла їх стара мати.

Селянський син сказав старій, навіщо він прийшов сюди. Та вислухала його і відповіла:

- Не знаю, не відаю. Може син мій Сонце, знає, але тобі не можна його чекати — як він з'явиться, то може погубити тебе.

Тут втрутилися в розмову дочки:

- А давай, мама, до приходу брата заховаємо легіня. Братові ж ми скажемо спочатку, навіщо він до нас прийшов, і, якщо брат не розсердиться, покажемо. Якщо ж братик буде не...