У давні- придавні часи жили леви у Сибірі. Були вони кудлаті, брослі довгою щерстю і не боялися морозів.

Одного разу зустрів лев вовка:

- Куди біжиш, як божевільний?

- Від смерті рятуюся!

- Хто ж тебе налякав?

- Гучночхающий. Він раз чхнув - убив мого брата, в другий - сестру, в третій - ногу мені перебив. Бачиш, кульгаю.

Лев заричав - гори затремтіли, небо заплакало.

- Де цей гучночхающий? Я його в шматки розірву! Голову кину за дальню гору, ноги - на всі чотири сторони!

- Що ти! Він і тебе не пощадить, тікай!

Схопив лев вовка за горло:

- Покажи мені гучночхающий, інакше задушу!

Пішли вони. Зустрічають хлопчика пастушка.

- Цей? - злобно питає лев.

- Ні, цей ще не доріс.

Прийшли вони в степ. Стоїть на горбі старенький дідусь, пасе стадо.

- Цей? - вискалив зуби лев.

- Ні, цей переріс.

Йдуть далі. Назустріч їм скаче на швидкому коні мисливець, за плечима у нього рушниця. Лев і запитати у вовка не встиг - мисливець підкинув рушницю і вистрілив. Зажевріла на левові його довга шерсть. Кинувся він бігти, за ним - вовк. Зупинилися в темному яру. Лев по землі катається, скажено гарчить.

Вовк його питає:

- Сильно він чхає?

- Замовкни! Бачиш, тепер я голий, тільки грива залишилася та пензлики на кінчику хвоста. Холод мене бере.

- Куди ж нам бігти від цього гучночхающого?

- Біжи в ліс.

Вовк сховався в дальньому переліску, а лев втік в жарку країну, в безлюдну пустелю.

Так перевелися в Сибіру леви.