Давно це було, на півночі Англії тягнулися тоді дрімучі ліси, бродили в них дикі звірі — ведмеді, борсуки, кабани, - і зустріч з таким звіром не обіцяла подорожньому нічого доброго. І ось однією весною завівся в околицях Окландського замку, що в графстві Дарем, лютий кабан, який навів страх на всю округу.
Був цей вепр величезний і страшний, на морді у нього настовбурчувалася чорна щетина, з пащеки стирчали зігнуті ікла, маленькі очки злобно нишпорили з одного боку в інший, а бігав він швидко — на коні не доженеш.

Харчувався вепр травою, корінцями і тим, що ростили селяни на полях, та не стільки з'їдав, скільки толочив. Він ненавидів всіх інших тварин, але більше всього ненавидів людей; вечорами ховався в кущах, чекаючи селянина, що утомлено брів з поля. Живим від нього ніхто не йшов.

Земля в окрузі належала багатому і могутньому єпископові, господареві Окландського замку. Вепр так страхав навколишніх селян, що не витримали вони і написали лист єпископові, слізно благаючи допомогти їм в біді.

Погодився єпископ і пообіцяв по-королівські нагородити сміливця, який уб'є вепра.

Багато сміливих лицарів приїжджало з графств битися з вепром, немало убитих драконів і інших чудовиська були на їх рахунку. Та жоден не повернувся з лісу в якому було, лігво вепра.
Знайшовся все-таки хлопець, якого спокусила обіцяна нагорода. Це був молодший син старовинного роду на ім'я Поллард; йому не світили в житті ні гроші, ні родовий замок, залишалося сподіватися на самого лиш себе.

Так почав він собі міркувати, так: «Вепр вбиває не тільки селян, але й озброєних лицарів загинуло, б'ючись з ним. Видно, вепр не тільки сильний, але і хитрий. Звідси, треба розвідати його звички. І спочатку потягатися з ним хитрістю. А не вийде — тоді братися за меч.

Залишив удома юний Поллард меч, коня, зброю, сунув в кишеню скибу хліба і шматок сиру і покрокував в ліс Этерлидин, де ховався вепр. Йде, вслухується в кожен шерех, вдивляється в звірині стежки. Нарешті напав на слід вепра і багато днів крався за ним. Вночі звір петляв по лісах і полях, вдень відсиплявся в своєму лігві та жодного разу не почув близькості людини.

Пройшов місяць, юний Поллард все довідався про вепра звір величезний і лютий, сильний і моторний. До того ж на рідкість ненажерливий. Їсть все підряд, але більше всього любить горішки буків — вони товстим шаром вистилали землю в букових дібровах. Вивідав Поллард, де вепр відсипляється вдень — в самій гущавині. Нагулявшись вдосталь по околицях, вепр під ранок повертався в свою гущавину, ласував горішками і валився спати.

Тепер юний Поллард знав, що йому робити. Узяв кривий, як серп, меч, осідлав свого коня і пострибав увечері до самотньої ферми, що стояла у самого лісу Этерлидин; залишив коня на сусідній фермі і пішов в ліс. Він знав, що до світанку вепр не повернеться, нишпоритиме по окрузі і лише під ранок з'явиться в Этерлидин. Знайшов Поллард високий розлогий бук, що ріс в двох кроках від лігва вепра, - він ще раніше за нього запримітив. Заліз на нього, натрусив цілу гору горішків, щоб вепр нажерся від пуза і скоріше заснув.
Трохи тільки зачервоніло на сході, почулося приближення вепра: сопе, хрюкає, риє носом опале листя. Раптом стало тихо вчув звір приготовану Поллардом гостину. І зараз же пролунало квапливе чавкання, неначе вепр кудись дуже поспішав. Поллард думав, що натрусив горішків на ціле стадо кабанів, але, видно, у цього вепра черево було бездонне — він все їв, їв і ніяк не міг насититися. У Полларда затекли ноги, оніміла рука, що стис...