Жив десь король, який мав три дочки. Коли вони виросли, батько надумав видати їх замiж. Але не хотiв накидати їм своєї волi, а навпаки, зробив так, щоб вони кожна сама вибрала собi друга для життя, як пiдкаже їй власне серце й розум. Для цього вiн влаштував гуляння, на яке запросив юнакiв з усього королiвства.
На гуляння прийшло й приїхало кiлька тисяч молодцiв, i кожен сподiвався, що якась iз королевих дочок його обере собi за судженого. Але королiвни були ще молодi, i їм не спiшилося замiж, тому вони вiдмовляли кожному юнаковi, який пiдходив до них, i не танцювали, а тiльки сидiли й слухали музик, якi грали веселих пiсень.

Мiж юнаками, що того дня зiбралися в королiвському замку, був i чарiвник з-пiд Лихої гори. Вiн теж мав надiю на те, що стане королiвським зятем. Але королiвни, як i всiм, вiдмовили йому. Це його дуже образило, i вiн вирiшив помститися. Дiстав з-пiд поли сюртука чарiвну паличку, i кого тiльки торкався нею, той одразу кам'янiв. У королiвському замку раптом запала тиша, як на кладовищi. А задоволений чарiвник гордо вийшов через замкову браму.

Але не всiх, хто був у замку, торкнулася чарiвникова паличка. Вiд неї врятувався старий король, що саме тодi пiшов був до льоху по вино, королiвський радник, який у цей час порався коло iлюмiнацiї, i керiвниця, що доїла корiв. Вони троє зiбралися разом i стали радити раду, що їм робити. I вирiшили: тому, хто оживить скам'янiлих людей, вiддати половину королiвства i за дружину - ту з королiвен, яка йому найбiльше сподобається.

Уже наступного дня всi хлопцi в королiвствi були на ногах. Кожен вважав, що саме вiн визволить королiвен з кам'яного полону. I йшли, i їхали до королiвського замку, дивилися на скам'янiлих людей, але не могли нiчого зробити, щоб їх урятувати,й, засмученi, поверталися назад додому.

Звiстка про скам'янiлих королiвен та їхнiх женихiв долетiла до найдальших куточкiв великого королiвства. Одного дня цю новину почув убогий тесля, який жив за дев'ятьма горами. Коли вiн розповiв її своїм трьом синам, вони так i загорiлися бажанням iти рятувати королевих дочок.

- Нiкуди ви не ходiть,- вiдраджував їх батько.- Уже тисячi були таких, як ви, та не оживили королiвен, то куди вам братися? Ви ж тiльки й умiєте, що рубати лiс i тесати дерево.

Але сини були зовсiм iншої думки. Вони так довго вмовляли батька, що той нарештi дозволив їм iти шукати свого щастя. Мандрували вони цiлий день, а коли потомилися й зголоднiли, сiли над чистим потiчком i почали їсти. Тiльки вкусили по кiлька разiв, аж тут стара бабуся до них пiдiйшла й стала просити:
- Хлопцi, дайте менi шматочок хлiба. Уже два днi, як не мала я анi рiски в ротi, ледве на ногах стою.

Два старшi брати вдали, нiби не бачать старої, й далi спокiйно собi їли, а наймолодший швиденько схопився й вiддав бабусi свiй кусень хлiба.
- Ти добра людина, хлопче, дякую тобi! - сказала бабуся й почала жувати хлiб.- А далеко ви мандруєте?
- До королiвського замку намiрилися. Хотiли б звiльнити скам'янiлих королiвен.
- Важка дорога чекає вас, хлопцi. Доведеться вам випити кiвш лиха,- сказала бабуся.- Але за те, що ви нагодували мене, я хочу вам допомогти. Королiвен та їхнiх женихiв перетворив на кам'янi стовпи чарiвник з-пiд Лихої гори. Звiльнити їх вiд цього може тiльки сам чарiвник, але вiн виїхав з королiвства...
Бабуся на якусь мить задумалася.
- То що, нема нiякої надiї, щоб королiвни знов ожили? - запитав наймолодший брат.
- Чом нi? Надiя є. Королiвен може звiльнити людина з добрим серцем, яка ради щастя iнших людей н...